Читати книгу - "Скандинавська міфологія"

IV

Сокіл Локі летів без упину, аж доки не дістався фортеці гіганта Тьяцці в глибині Країни крижаних велетнів. Там він сів на високий дах, спостерігаючи за всім, що відбувалося внизу.

Він побачив, як Тьяцці в подобі гіганта вийшов зі своєї твердині та подибав по гальці до гребного човна, більшого за найбільших китів. Гігант спустив човен з берега у холодні води північного океану і розмашисто повеслував уперед. Згодом він зник з очей.

Тоді Локі в соколиній подобі почав літати навколо фортеці, заглядаючи до кожного вікна. В найдальшій кімнаті він побачив крізь заґратоване вікно Ідунн, яка сиділа й ридала, і примостився біля ґрат.

— Припини ридати! — промовив сокіл. — Бо я, Локі, прийшов тебе врятувати!

Ідунн кинула на нього лютий погляд своїх почервонілих очей.

— Саме ти, Локі, втягнув мене у цю халепу, — нагадала вона.

— Ну, може, й так. Але це в далекому минулому. То був колишній Локі. А теперішній Локі прийшов, щоб звільнити тебе і повернути додому.

— Як? — запитала Ідунн.

— Яблука при тобі?

— Я богиня-ас, — відповіла Ідунн. — Де я, там і яблука.

І вона показала йому скриньку з яблуками.

— Тоді все просто, — сказав Локі. — Заплющ очі.

Вона заплющила очі, й він перетворив її на лісовий горіх у шкаралупі, навколо якої досі трималася зелена оболонка. Локі стрибнув крізь віконні ґрати, обхопив горіх кігтями і рушив у далеку дорогу додому.

У Тьяцці видався поганий день — риба зовсім не клювала. Гігант вирішив, що буде більше користі, якщо він повернеться у фортецю і позалицяється до Ідунн. Він дражнитиме її, розповідаючи, що тепер, коли вона і її яблука зникли, всі боги стали кволими і зморшкуватими — слиняві, паралізовані, тремтячі незграби, недоумкуваті та покалічені як тілом, так і душею. Гігант приплив до берега і швидким кроком попрямував до кімнати Ідунн.

Вона була порожня.

Тьяцці побачив на підлозі пір’їну сокола і вмить збагнув, куди поділась Ідунн і хто її викрав.

Він здійнявся в небо у подобі орла — ще більшого і могутнішого, ніж будь-коли раніше, — змахнув крилами і полетів, все швидше й швидше, до Асґарда.

Внизу мінялися краєвиди, а навколо свистів вітер. Гігант полетів ще швидше, так швидко, що саме повітря загуло від його руху.

Тьяцці не зупинявся. Він залишив Країну велетнів і опинився в Країні богів. Помітивши попереду сокола, Тьяцці люто скрикнув і полетів іще швидше.

Боги Асґарда, почувши пташині крики і шум крил, поспішили до високих стін, щоб подивитися, що відбувається. Вони побачили, як до них наближається маленький сокіл, а відразу за ним, мало не торкаючись його хвоста, летить гігантський орел. Сокіл був уже зовсім близько…

— Зараз? — запитав Тор.

— Зараз, — підтвердила Фрейя.

Тор підпалив тирсу. Перш ніж вона зайнялася, пройшла якась мить — мить, достатня для того, щоб сокіл пролетів і сховався в замку, й тільки тоді тирса вмить спалахнула. Над стінами Асґарда, наче виверження вулкану, здійнявся вир вогню: страхітливий і неймовірно пекучий.

Тьяцці в орлиній подобі не міг зупинитися, пригальмувати чи змінити курс. Він влетів просто в полум’я. Пташине пір’я зайнялось, кінчики крил обгоріли, і, втративши здатність літати, обсмалений орел врізався в землю з такою силою, що фортеця богів здригнулась.

Обгорілий, приголомшений, оглушений і голий орел не міг зрівнятись за силою навіть зі старими богами. Тьяцці не зразу вдалося перетворитися знову на гіганта, а коли він це нарешті зробив, удар Торового молота забрав його життя.

V

Ідунн була рада поверненню до свого чоловіка. Боги поїли яблук безсмертя і повернули собі молодість. Тож Локі сподівався, що на цьому все й скінчиться. Але не так сталося, як гадалося. Донька Тьяцці, Скаді, одягла лати, взяла зброю і прибула в Асґард, щоб помститися за свого батька.

— Мій батько значив для мене більше, ніж будь-хто на світі, — сказала вона. — А ви його вбили. Смерть батька сповнила моє життя слізьми та стражданнями. Я перестала радіти життю. Тому прийшла, щоб помститись або отримати відшкодування.

Аси і Скаді довго і нудно домовлялися про компенсацію. В ті дні кожне життя мало свою ціну, а життя Тьяцці цінувалося високо. По закінченні перемовин боги і Скаді дійшли згоди, що смерть батька дівчині відшкодують у три способи.

По-перше, їй дадуть чоловіка, який займе місце її покійного батька. (Всім богам і богиням було зрозуміло, що Скаді поклала око на Бальдра, найвродливішого з богів. Вона не зводила з нього погляду і все підморгувала, аж доки Бальдр не відвернувся, зніяковівши й почервонівши).

По-друге, боги мусять розсмішити Скаді, адже вона не усміхалася і не сміялась від того часу, як її батька вбили.

І по-третє, боги мають зробити так, щоб її батька ніколи не забули.

Боги дозволили Скаді вибрати собі за чоловіка одного з них, але поставили умову: вона не повинна бачити обличчя свого майбутнього нареченого. Всі боги мали стояти за завісою, щоб виднілися лише ступні, й так Скаді мала вибрати собі чоловіка.

Один за одним боги підходили до завіси і Скаді оглядала їхні ноги.

— Бридкі ступні, — говорила вона про кожну пару ніг.

Аж раптом дівчина зробила паузу і радісно вигукнула:

— Ось ноги мого майбутнього чоловіка! Ці ступні найкрасивіші! Вони, мабуть, належать Бальдру — в нього все красиве.

І хоч Бальдр дійсно був красенем, ноги, які обрала Скаді, як з’ясувалося, коли підняли завісу, належали Ньйорду, богу колісниць, батьку Фрейра та Фрейї.

За нього Скаді й вийшла заміж. На весіллі, яке справляли невдовзі, її обличчя було сумнішим, аніж аси могли уявити.

Тор штурхнув Локі ліктем.

— Давай, — мовив він. — Розсміши її. Зрештою, це все — твоя провина.

Локі зітхнув.

— Ти серйозно?

Тор кивнув і значуще постукав по руків’ю свого молота.

Локі похитав головою. Він вийшов надвір, до загонів з худобою, і повернувся на весілля, привівши з собою великого і надзвичайно злого цапа. Локі розізлив цапа ще більше, туго прив’язавши до його бороди міцну мотузку.

Інший її кінець Локі прив’язав до власних причандалів.

Він потягнув мотузку на себе. Цап замекав, відчувши, як його бороду боляче сіпають, і потягнув голову назад. Тим самим він боляче смикнув Локі за причандали. Той закричав і знову взявся за мотузку, смикнувши її на себе.

Боги засміялись. Не те щоб їх було складно розсмішити, проте такої потіхи боги не знали вже давно. Вони робили ставки на те, що відірветься першим — борода цапа чи причандали Локі. Вони глузували з