Читати книгу - "Зворотний бік темряви"

– Е-е-е! А скільки триває навчання?

– По-різному. Усе від тебе залежить. Тобто поки ти не пройдеш усю дорогу. Наприклад, якщо ти варитимеш траву проти закляття правди, то варитимеш її доти, доки вона не стане діяти. Це може датися з першого разу, а може затягнутися на роки. У тебе багато часу, бо ти безсмертна – куди нам поспішати. Тож що старанніша будеш, то швидше мине навчання. А зараз тебе проклятий проведе до місця, де навчає Навія. Твій проклятий буде провідником. На ньому спочатку і пробуватимуть усі твої невдачі, тоді на смертному, якщо буде, звісно, потреба, а потім уже й на тобі. Це коли дійде до складних настоянок. Що ще? Ага, ще раз повторюю: втікати з нашого світу не раджу. Вихід та вхід сюди один, і він захищений. Ще є довгий та високий мур – не перескочити. Щодо Мертвої річки, тут тобі все Стрибог прояснив. Про твої успіхи-неуспіхи мені регулярно доповідатимуть. У мене багато роботи, тож будь чемною дівчинкою. Обіди та вечері можуть переноситися в місця, де навчатимешся. Це за розпорядженням твого наставника. Тому можеш трохи розслабитися. Бачитимемося нечасто. Я трапези також часто пропускаю через зайнятість. Що, нарешті приємна новина? – побачивши, як від останніх слів Мальва проясніла, іронічно скривився Мор та додав: – Я ж знаю, дорогезна моя, що ти мене просто шалено любиш. Вдалого навчання.

Мор поплескав Мальву по плечі, розвернувся та попрямував у бік дверей. Тоді наче щось згадав, обернувся:

– Ага. Ледь не забув. У нас для початкуючих безсмертних існують ще заняття для здорового тіла. Такі заняття відбуваються щонеділі та проводить їх Радегаст, Повелитель воїнів. Ти звільнена від цього заняття.

– Тому що я жінка? – запитала з притиском.

– Ні, – відповів таким же іронічним тоном Мор. – Тому що ти донька своєї матері і тому, що світ смертних, незважаючи на всі його недоліки, все ж навчив тебе боронитися. Тому в неділю можеш вишивати хрестиком чи почитати книги з моєї бібліотеки. Проклятий тебе проведе, тільки забажай і накажи. А наразі йменням Сварожого кола та всевидящим оком Чорнобоговим прощаюся з тобою, безсмертна!

Мор склав руки навхрест на грудях та вклонився Мальві. Дівчина чемно відповіла:

– Йменням творця Сварога прощаюся з тобою, Учителю Море!

Той задоволено зблиснув очима та вийшов із кімнати.

– Добре слово і жабі приємне, – прошепотіла до себе. Ледве стрималася щоб не лайнутися. Правда, про себе майже закричала: «Повна задниця, Мальво!», від чого почала просто шалено боліти голова.

– Ей, проклятий, де ти там? – гукнула ще з порога. – Веди мене на екзекуцію, будемо варити чари проти ідіотизму.

Вкусилася за язик. Але, на диво, слово не застрягло всередині, тобто випало з неї і не повернулося назад. Зрозуміло, те слово не оскверняє нікого, крім неї самої.

– Отож, – говорила з собою, бо ліпшого співрозмовника хіба тут знайдеш. – А ідіот у тому світі один, тобто ідіотка, і звати її Мальва. Ну якого ти сюди припхалася, кохана? Остапчику, Пташечко, мої рідні, заберіть мене звідси, будь ласка, і пробачте за те, що так незріло себе поводила, – Мальва дріботіла слідком за проклятим та жаліла себе.

І зовсім не помічала, що з жовтого, напівзакритого драперією дзеркала у залі за нею зацікавлено спостерігають зі світу Задзеркалля чиїсь цікаві очі.

10. Підказка

Уночі йому наснилася Мальва. Вона стояла на самому краєчку скелі над безоднею, розпластавши руки, наче для польоту, задерши голову. Очі мала заплющені, щось говорила. Небо у неї над головою було порожнє, така сама безодня й під ногами. Порожнє небо без зір, темряви, навіть не сіре – безлике небо. Він хотів забрати її з тої скелі, забрати до себе, але не міг. Вона була наче й близько, поруч, але не дістати. Він кричав, кликав, говорив якісь ніжні слова. Вона не чула, перебувала наче ув’язнена, закрита в коконі, котрий блокував звуки. Тоді він замовк і попросив тишу стати ще глухішою, щоб почути, що шепоче його Мальва.

– Остапчику, Пташко! Я хочу додому, дуже хочу! Не дайте мені впасти.

Остап старався підступитися ближче до Мальви, так, щоб вона його чула. Але як би не кричав – не докричатися. Тоді враз зрозумів, що може говорити по-іншому. Він не говорив устами, він говорив серцем. І, о диво, вона його почула та відповідала.

Прокинувся весь холодний від поту посеред сну. Струсив із себе втому, важко дихав, бо напружив усі сили, коли тягнувся до тої скелі, здається, навіть ліз по ній. Ноги нещадно боліли, руки пекли. Подивився на пальці й обімлів: вони були роздерті до крові, наче він і справді дряпався на гору. На ноги навіть не став дивитись, знав – вони не кращі. До кімнати вбігла збентежена Птаха.

– О Свароже! Остапчику, ти кричав, знову твої сни повернулися?

Він закивав головою чи то ствердно, чи ні, сам не знав, як кивати, раз так, раз не так.

– Мені наснилася Мальва, пані Птахо! От! – Він простягнув перед собою роздряпані до крові руки, показав побиті коліна.

Птаха швидко вийшла з кімнати і за мить повернулась із тацею, заставленою баночками. Через плече – полотняна сумка. Мовчки заходилася промивати та чистити рани, замазуючи їх трав’яними сумішами. Рани швидко загояться, буквально за кілька годин – Остап це знав, уже не раз у тому переконувався. Сила землі була просто невблаганно-щедрою, викохуючи трави та даючи їм стільки сили та енергії для зцілення.

Птаха хмурилася, зовсім не перебиваючи його оповідь. Було видно, що зараз вона звинувачує себе за те, що відпустила Мальву до того клятого світу темних. Його сон схвилював її. Остап узяв Птаху за руку:

– Пані Птахо! Будь ласка, не хвилюйтеся так. Із Мальвою все буде гаразд. Вона сильна. І я відчуваю, що вона досить міцно стоїть ногами на тій скелі. Я тримаю з нею зв’язок. Звідкись знаю, що темні почала її вчити своїм наукам та поставили такі умови, що вона змушена слухатися. Тому, пані Птахо, прошу вас, починайте вчити й мене, бо та рівновага, про яку ви так багато любите говорити, мусить бути в усьому. І знайте, коли Мальві знадобиться наша допомога, – я відчую це.

У травництві Остап виявився справжнім бездарою. І як Птаха не пробувала розбудити у ньому хоч якісь почуття, відчути сили, що йдуть від зела, не вдавалося. Що тільки не перепробувала жінка. Розум та душа працювали на сто відсотків, а серце