Читати книгу - "Золоте теля"

мене не кривдили. Путня була людина! Прізвище в нього було Небаба, Семен Васильович. Я його недавно зустрів. Він тепер музичний критик. А зараз? Хіба можна зв'язуватися з міліцією? Не бачив гіршого люду. Вони стали якісь ідейні, якісь культуртрегери. Ось Балаганову на схилі віку довелося стати аферистом. Та для такого екстреного діла можна пустити в хід мої старі окуляри. Це куди вірніше, ніж пограбування.

За п'ять хвилин з громадської вбиральні, обсадженої пахучим тютюнцем і м'ятою, вийшов сліпий в синіх окулярах. Задерши підборіддя в небо і дрібно постукуючи поперед себе курортним ціпком, він прямував до виходу із саду. Слідом за ним пішов Балаганов. Паніковського не можна було впізнати. Відкинувши плечі назад і обережно ставлячи ноги на тротуар, він підходив впритул до будинків, вистукував ціпком по вітринних поручнях, наражався на перехожих і, дивлячись крізь окуляри, ішов далі. Він все це робив так сумлінно, що навіть зім'яв чималу чергу, початок якої впирався в стовп з написом: «Зупинка автобуса». Балаганов просто захоплювався, дивлячись на спритного сліпого.

Паніковський лиходіяв доти, доки з геркулесівського під'їзду не вийшов Корейко. Балаганов заметушився. Спочатку він прискочив занадто вже близько до міста дії, потім відбіг занадто далеко. І лише після всього цього обрав зручну для спостережень позицію біля фруктового кіоска. Він відчув у роті гидкий присмак, наче він півгодини ссав мідну ручку від дверей. Але глянувши на еволюції Паніковського, угамувався.

Балаганов побачив, що сліпий обернувся всім фронтом до мільйонера, зачепив його ціпком за ногу і вдарив плечем. Після цього вони, мабуть, сказали один одному кілька слів. Потім Корейко посміхнувся, взяв сліпого попід руку і допоміг йому зійти на бруківку. Для більшої правдоподібності Паніковський щосили вистукував ціпком по камінцях і задирав голову так, ніби його загнуздали. А далі дії сліпого позначилися такою чіткістю і вишуканістю, що Балаганов навіть позаздрив йому. Паніковський обняв свого супутника за талію. його рука вже слизнула по лівому боці Корейка і на якусь мить затрималася над парусиновою кишенею мільйонера-конторника.

— Ну-ну, — шепотів Балаганов. — Давай, старий, давай! І в ту ж мить блиснуло скло, тривожно загула груша, задвигтіла земля, і великий білий автобус, ледь утримавшись на колесах, рвучко загальмував посеред бруківки. Водночас залунало два вигуки.

— Ідіот! Автобуса не бачиш? — вищав Паніковський, вистрибуючи з-під колеса і погрожуючи своєму поводиреві зірваними з носа окулярами.

— Він не сліпий! — здивовано вигукнув Корейко. — Злодюга!

Все оповив синій дим; автобус покотив далі і, коли бензинова завіса розідралася, Балаганов побачив Паніковського в оточенні натовпу. Навколо «сліпого» почалась якась метушня. Балаганов підбіг ближче. На обличчі Паніковського блукала потворна посмішка. Здавалось, він був на диво байдужий до всього, що тут діялося, хоч одне його вухо було таким рубіновим, що, мабуть, світилося б у темряві і при його світлі можна було б проявляти фотографічні негативи.

Розштовхуючи громадян, які збігалися звідусіль, Балаганов кинувся до готелю «Карлсбад».

Великий комбінатор сидів біля бамбукового столика і писав.

— Паніковського б'ють! — закричав Балаганов, картинно з'явившись у дверях.

— Вже? — діловито запитав Бендер. — Щось дуже швидко.

— Паніковського б'ють! — з відчаєм повторив рудий Шура. — Біля «Геркулеса».

— Що ви кричите, як білий ведмідь у теплу погоду? — суворо сказав Остап. — Давно б'ють?

— Хвилин п'ять.

— Так би одразу й казав. Ну й дурний старий! Ну, ходімо, помилуємось. По дорозі розкажете.

Коли великий комбінатор прибув на місце пригоди, Корейка вже не було, але навколо Паніковського гойдався величезний натовп, який перегородив вулицю. Автомобілі нетерпляче крякали, впершись у людський масив. З вікон амбулаторії визирали санітарки в білих халатах. Бігали собаки з вигнутими, як шабля, хвостами. У міському саду замовк фонтан.

Рішуче зітхнувши, Бендер протиснувся в натовп.

— Пардон, — говорив він, — іще пардон! Пробачте, мадам, це не ви загубили на розі талон на повидло? Біжіть швидше, він ще там лежить. Пропустіть експерта, ви, мужчини! Тобі кажуть, посунься, позбавленець!

Застосовуючи таким чином політику батога і пряника, Остап продерся до центру, де приймав муки Паніковський. Зараз уже можна було виконувати будь-які фотографічні роботи і при світлі другого вуха порушника конвенції.

Побачивши командора, Паніковський жалібно зіщулився.

— Цей? — сухо спитав Остап, штовхаючи Паніковського у спину.

— Цей самісінький, — радісно підтвердили численні правдолюбці. — На власні очі бачили.

Остап закликав громадян до опокою, вийняв з кишені записну книжечку і, глянувши на Паніковського, владно промовив:

— Попрошу свідків вказати прізвище і адреси. Свідки, записуйтесь.

Здавалось би, громадяни, що виявили таку активність у затримці Паніковського, негайно ж допоможуть викрити злочинця своїми свідченнями. Насправді ж, почувши слово «свідки», всі правдолюбці враз посмутніли, безглуздо засуєтилися і почали відходити. І в натовпі виникли лисини. Натовп танув на очах.

— Де ж свідки? — повторив Остап.

Почалася паніка. Працюючи ліктями, свідки вибиралися. геть з натовпу, і за хвилину вулиця набула свого звичного вигляду. Автомобілі зірвалися з місць, вікна в амбулаторії зачинилися, собаки пчали уважно оглядати тротуарні тумби, і в міському саду з нарзанним виском знову здійнявся вгору фонтанний струмінь.

Переконавшись, що вулицю очищено і що Паніковському вже не загрожує небезпека, великий комбінатор невдоволено сказав:

— Стара нездара! Позбавлений будь-якого таланту божевільний. Знайшовся ще один великий сліпий — Паніковський! Гомер, Мільтон і Паніковський! Тепла компанія! А Балаганов? Теж — матрос з розбитого корабля. Паніковського б'ють, Паніковського б'ють! А сам… Ходімо до міського саду. Я вам влаштую сцену біля фонтана.

Біля фонтана Балаганов одразу ж звернув усе на Паніковського. Оскандалений сліпий посилався на свої нерви, що розхиталися за роки лихоліття, і, до речі, заявив, що у всьому винен Балаганов, — особа, як відомо, нікчемна, жалюгідна. Брати одразу ж почали одпихати один одного долонями. Вже почулися одноманітні вигуки: «А ти хто такий?», вже зірвалася з очей Паніковського велика сльоза, передвісник генеральної битви, коли великий комбінатор сказав «брек»— розвів супротивників, як суддя на рингу.

— Робити вправи з боксу будете у вихідні дні, — промовив він. — Чудова пара: Балаганов — вага півня і Паніковський — вага курки! Проте, панове чемпіони, робітнички з вас — як з собачого хвоста сито. Це закінчиться кепсько. Я вас звільню, до того ж ви не становите собою ніякої соціальної цінності.

Паніковський і Балаганов, забувши про особисті чвари, почали божитися і запевняти, що сьогодні увечері вони будь-що-будь обшукають Корейка. Бендер лише посміхнувся.

— Ось побачите, — гороїжився Балаганов. — Напад на вулиці під прикриттям нічної темряви… Чи не так, Михайле Самуїловичу?

— Благородне слово честі, — підтримав Паніковський. — Ми з Шурою… Не турбуйтесь! Ви маєте справу з Паніковським.

— Саме це мене й засмучує, — сказав Бендер. — А втім,