Читати книгу - "Степовий пірат"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
27 лютого. Жахливо замучили коней і самі змучилися. Дорога дуже важка — сніг намок, і майже половина його вже розтанула. Ні саньми, ні тачанкою їхати неможливо.
5 березня. Сьогодні все тихо й спокійно. Надворі світить сонце, і разом із вітерцем добре сушить. Сніг майже весь розтанув — залишився лише в ярах і балках, а на пагорбах уже підсохло і пробивається молоденька травичка. Озимина в степу починає зеленіти. Вчора бачила в полі мишу, яка вилізла з землі, відчувши весну.
20 березня. Повернулися додому. Раптом дивимося — з-під минулорічного листя пробилась і розквітла блакитна квіточка, а там друга, третя. Ми почали збирати ці перші весняні квіти (у нас їх називають бриндушами) — заповідь скорого тепла і сонечка.
Кузьменко описує прості людські історії, які не цікавили хроністів махновщини.
1 березня. ...побачили [у Варварівці] дідка з обрізом, який вийшов, щоб убити жінку Кольченка, яка їхала із загоном. Дідок цей був батьком Кольченка, у нього живе перша дружина сина з трьома дітьми. Обурений вчинком сина, старенький батько разом зі зганьбленою невісткою вирішив, що в усьому винна «вона»… До дідуся під’їхали хлопці й кажуть: «Віддай, діду, обріз». «Беріть, — каже він, — я і без обріза її, підлюку, вб’ю». Хлопці, сміючись, проїхали. Проїхав іншим провулком і син із кавалерією, і «вона» на тачанці, а дідок постояв, потупцяв на місці, подивився нам услід і поплентався назад у село.
13 березня. ...Один дядько з Успенівки поскаржився в штаб на колишнього повстанця, який побив дівчину — племінницю дядька — і [двоюрідну сестру] його сина... Дівчина колись зустрічалася з повстанцем. За час його відсутності закохалася в іншого хлопця, з яким зустрічається й тепер. Повернувшись додому, повстанець знову почав залицятися до цієї дівчини, а коли вона відмовила, побив її, а потім і її двоюрідного брата. За якийсь час повстанець пізно ввечері підійшов до хати побитого хлопця й почав викликати його надвір, щоби «помиритися». З хати ніхто не вийшов і попросили приходити миритися вдень. Повстанець наполягав на своєму і пообіцяв кинути у вікно бомбу. Тоді дядько — батько хлопця — вистрелив у повстанця й поранив його. Тепер повстанець обіцяє, що після одужання він уб’є дядька. Наші вислухали все це і відіслали всіх по домівках, попередивши повстанця: якщо він буде мститися, то з ним у наступний приїзд розправляться.
Галина може собі дозволити бути щирою, бо пише потайки, для себе. Її щоденник — це не один із панегіриків у стилі книжки Аршинова (який і так був найбільш критичним щодо Батька). Отже, Кузьменко детально описує, наприклад, історію розстрілу командира полку Повстанської армії Петра Лашкевича. Загін Батька зустрічає його 18 березня в селищі Великий Янісоль. Привітання невимушене, радісне й сердечне, але візит до селища — не випадковий.
«Річ у тім, що, покидаючи на різдвяні свята Гуляй-Поле, т. Лашкевич вивіз із собою 4,5 мільйони карбованців спільних грошей», — пише Кузьменко. Багато мешканців села воюють у махновських шерегах, тому вони з обуренням говорять про марнотратство командира. Це напевне було правдою, бо з величезної суми у Лашкевича залишилося заледве сто тисяч. Колишній командир не благає про милість, усі ставляться до нього дружньо, хоча й очевидно, що його доля вже вирішена. Батько й Галина вечеряють з ним (дружина відзначає: чебуреки) і допізна грають у карти.
19 березня. Сьогодні хлопці пішли до Лашкевича за рештою грошей і відразу хотіли його арештувати. Але він видався їм таким жалюгідним, що вони вирішили його наразі не займати… Лашкевичу зв’язали руки й вивели на площу розстрілювати. Гаврик, сказавши йому, за що, прицілився і звів курок. Осічка. Вдруге — знову осічка. Лашкевич кинувся навтіки. Повстанці дали по ньому залп, другий. Він біжить. Тоді погнався за ним Лепетченко і збив його кулями з нагана. Коли він упав, а Лепетченко підійшов, щоб випустити йому останню кулю в голову, Лашкевич перевів на нього погляд і сказав: «Зате пожив...».
За два дні до цього в Андріївці махновці розбили 3-ю роту 22-го карального полку. Кузьменко не замовчує того факту, що сорок полонених всупереч і військовому кодексу, і кодексу честі були розстріляні. Каральні підрозділи були відомі своєю жорстокістю й насильством щодо цивільного населення.
17 березня. Ми в’їхали в село й на дорозі побачили купку людей, що сиділи, а декотрі стояли й роздягались... Це були полонені. Їх роздягали перед розстрілом. Коли вони скинули одяг, їм наказали зав’язати один одному руки. Всі вони були великоросами, молодими, здоровими хлопцями. Трохи від’їхавши, ми зупинились. На дорозі під плотом лежав труп. Тут на розі стояв селянин із запряженою чотирма кіньми бричкою, на якій стояв відібраний у червоних кулемет... Селяни дивились, як спочатку полонених роздягали, а потім почали виводити по одному й розстрілювали. Розстрілявши таким способом кількох, решту вишикували в ряд і врізали з кулемета. Один кинувся бігти. Його наздогнали і зарубали. Селяни стояли і дивились. Дивились і раділи.
Напередодні махновці помстилися за смерть одного з повстанців. «Козака», як називає його Галина Кузьменко, вбила озброєна варта німецького поселення Марієнталь. Атака махновців була нечувано жорстокою.
16 березня. За це необдумане вбивство Марієнталь дорого заплатив: майже всіх чоловіків, крім надто старих і дуже молодих, було вбито, говорять, що є і загиблі жінки… Виїхавши з хутора, у степу кавалеристи в бур’янах знайшли ще двох, які заховалися тут із рушницями. Їх зарубали.
Найбільшу увагу в записках Галини Андріївни, зрозуміло, привертає до себе приватний портрет її чоловіка. Гусєв вніс до свого «перекладу» значні зміни, стверджувала Кузьменко 1976 року, коли вперше прочитала російський варіант під час відвідин Гуляйполя. Особливо волю фантазії червоноармієць дав, змальовуючи алкогольні вибрики Батька.
7 березня. Дорога неможлива. Шестеро коней не в силах тягти одну тачанку. Ще з Новосілки Батько почав пити. [За словами Галини Андріївни, Махно пив дуже мало, але саме тоді все ще повертався
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Степовий пірат», після закриття браузера.