Читати книгу - "Етюд із метеликом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якось зі здивуванням зловив себе на тому, що чекає чергової зустрічі з Мартою. Спантеличений цим відкриттям, голосно розсміявся. Для чого? Навіщо йому ця літаюча в хмарах дивачка? Звісно ж, міг би хоча б заради розваги закрутити сякий-такий короткотривалий романчик. Але… Марта пасувала до флірту, як африканський страус до антарктичних снігів. А глибокого почуття він боявся, як сіроманець вогню. Мабуть, правильно говорить дуже «просунута» у психології, яку вивчала, але так і не вивчила, його дружина: йому давно вже цікавіше з мовчазними рибами, ніж із балакучими жінками.
Та обставини дедалі більше підштовхували його до Марти. Чи хтось підштовхував самі обставини?
Того вечора він прийшов до неї без попередження. Якийсь постарілий — ніби з часу їхнього побачення минуло кілька років, знервований і змоклий до нитки. Поставив на килимок шкіряну валізу, кинув на підлогу парасолю, заламану вітром.
— У тебе є вільна кімната. Не впустиш трохи пожити? Удома черговий скандал. Мені до них не звикати. Але цього разу вона, здається, зовсім здуріла.
— Хто — вона? — здивувалася Марта.
— Дружина.
— Чия… дружина? — Марті ніби щось перекрило горло й голос зірвався на фальцет.
— Досі нібито була моєю.
— Твоя дружина?!.. Але ж вона… вона… померла! Рік тому!
— Хто тобі таке сказав? — тепер уже здивувався Андрій.
— Твоя сестра.
— Моя?! Сестра?! У мене ніколи не було сестри!
* * *
Власта торжествувала. Вийшло! Вийшло! Вийшло-о-о! Риб пішов! Пішов її А в квадраті!
— І ти, рибище потворне, пливи слідом за ним — висиш тут на стіні та поблискуєш лускою й своїми булькатими очиськами. Як ти мені ос-то-гид-ло!
Вона зірвала зі стіни картину зі сріблястою рибиною, рвучко відчинила вікно й пошпурила її в калюжу. Полотно упало малюнком догори, риба хутко темнішала під осіннім дощем і докірливо дивилася круглим оком крізь його потоки на Власту.
— Ну чого витріщилась? — розсердилася Власта. — Пливи собі! Тепер це мій будинок — що захочу, те в ньому й повішу.
Подумала, що можна було б іще й акваріум викинути. Але ж він важкезний, як рефрижератор. Нічого, і його черга настане. На все свій час. Час… Час… Хм… Сьогодні минає якраз п’ять місяців із того часу… від того ранку.
О! Той ранок… Їй було нудно й самотньо. Самотньо й нудно. По радіо звучала якась популярна мелодія. На кухні закипав чайник. «Ми передавали концерт “Ранковий настрій”», — прорвалося крізь завивання свистка.
Який там у біса ранковий настрій у цьому домі мовчання! Хоч вовком вий…
«А зараз до вашої уваги радіослужба знайомств. Вона допоможе тим, хто стомився від самотності, знайти свої половинки…»
Дурні вівці! Невже вони й справді вірять, що коли «половинка» плюс, то самотність зразу мінус?
«Самотня інтелігентна жінка з вищою освітою, житлом і матеріально забезпечена, без шкідливих звичок, спокійна, урівноважена, співчутлива, симпатична, за гороскопом Риба, бажає познайомитися… Любить музику, книги, колекціонує нецке… Цей лист надійшов із…»
Власта мало не захлинулася чаєм. О! У цьому місті є ще одна Риба-колекціонерка! А що як… Хм… Чому б і ні? Та це ж ідея! Ну, рибки мої, тримайтеся! Гра розпочинається.
Хід перший — Славко.
— Алло! Славку, ти ще працюєш у тій газетці?..
У слухавці — здивована тиша. Тоді якийсь прим’ятий Славків голос:
— Ще працюю. А чого це ти, Властонько, раптом про бідного сусіда згадала?
— Є справа.
— Та я біля тебе, кицюню, — хоч справа, хоч зліва… Тільки пальчиком помани.
Ага, хай помріє. А поки що — напише про її чоловіка.
Виявляється, він уже десь чув, що її АА збирається на вище керівне крісло. Отже, публікацію про кицюніного чоловіка шеф розцінить як рекламу. А за рекламу, сама розумієш… Мані-мані…
Що ж тут незрозумілого? Але хто платить, той і музику замовляє. Вона заплатить за цілу сторінку в його «рептильці». А він має здивувати наївних читачів публікацією про її АА. Ні-ні, не його службовими подвигами чи геніальним бізнес-нюхом, а… Скажімо, тим, як він іще школярем грав на баяні й співав у сільській хор-ланці, був волонтером, колекціонує марки з рибами, має акваріум із якимись екзотичними тюльками. Ну, словом, знайдеться чимало чеснот, якими зможе похвалитися її благовірний. Про те, що він чемпіон із лежання на дивані перед телевізором, писати не обов’язково.
— О! Ти так любиш свого чоловіка… — прицмокнув Славко.
— П’яна від кохання!
— А я п’ю тільки коньяк «Карпати».
— Та хоч «Гімалаї»!
— Тоді о’кей, мурочко! Не знаю, що ти там задумала, але відчуваю, як уже випускаєш свої гострі пазурчики.
Отже, хід другий.
За вікном травневе сонце пришкварює, а по радіо вже третій день прогнозують «місцями дощі». Цікаво, де саме в їхньому місті заховані ці місця? Утім, головне — погода в домі.
Значить, так. «Пише вам сестра чоловіка, такого ж романтичного та самотнього, як і ви. Він мешкає в цьому ж місті. Дружина його померла…»
Бр-р-р… Може, не варто про смерть дружини? Ще чого доброго можна накликати на себе… Тьху-тьху-тьху! І кулачком по дереву. Але так буде певніше, що рибка клюне. Ці романтичні тюті люблять нещасних. Потім усе з’ясується, але тоді вже Власті буде «до лямпочки».
«Тільки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етюд із метеликом», після закриття браузера.