Читати книгу - "Прокляття дому"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її чоловік помер, ще поки все це почалося. Коли вона згадує його смерть і нещасний випадок із січкарнею, їй здається, що його помирання вже тоді зайшло з чорного ходу, просто не подавало знаку. І те, що весільний вельон її доньки порвався, також було приходом того, що настало потім, просто вона ще не розпізнала тоді, що це. Тепер, коли вона вже стара і живе тільки для того, щоб бути, все є поруч одночасно. Тепер, коли вона вже стара, каліцтво її чоловіка цілком могло бути причиною того, що вона закохалася в нього, а музика, яку він грав, коли прийшов у їхнє село, цілком могла мати коріння в його передчасній смерті, а донька її, можливо, сиділа з нею разом у печі і тримала її за руку, ще коли вона тільки носила її під серцем, коли батьки закрили її у печі, караючи за кохання до чужинця-втікача, батька дитини в неї під серцем. І якщо продовжувати такі міркування, то причиною його втечі звідти, де він був, була вона ще перед тим, як він із нею познайомився. Вона дивиться назад, вона родичається з часом, із собою, тоншає. Почергово, поки ти живеш, відбуваються тільки виймання скалки дитині з ноги, вчасне виймання печеного м'яса з печі або пошиття одягу з мішковини, проте з кожним кроком під час утечі у тебе щораз менше багажу, і все більше залишається залишеного, і настає мить, коли ти зупиняєшся і просто сидиш, і якраз тоді від життя залишається життя як таке, а все інше лежить безладно у безконечних ровах безконечних доріг, у країні, яка того самого розміру, що й повітря, і там, безсумнівно, така сама кульбаба, такі самі жайворонки у небі.
Вона може тут плавати, як і тоді вдома, і плавати їй не важко, важко ходити, її кості давно вже не надаються для ходи. Вечорами, коли вона перед сном виймає шпильки з вузла своїх сивих кіс, волосся ще мокре. Коли вона була молода, то наплавалася й напірналася влітку в Мазурських озерах, наловилася там риби, а взимку накаталася на ковзанах, леза треба було прикручувати знизу до підошов шнурованих ботиків. Вона обіймала озера руками, вмивалася водою з них, пила їхню воду, їла їхню рибу і розтинала лезами їхню кригу, вона місила озера, а згодом їх місила її донька, яка так любила випікати пироги і місила тісто обома руками чотириста разів, перш ніж дати його в піч. Її кісточки по сьогоднішній день мають синьо-фіолетові сліди від шнурованих ботиків, які слід було особливо міцно зашнуровувати для катання на ковзанах, синьо-фіолетові сліди, блискучі, як камінь. Від годин, проведених у тісно шнурованих чобітках, від годин гасання по замерзлих озерах, які глухо стогнали від порізів, завданих їм лезами ковзанів дівчини. Тепер її покручені ноги з синьо-фіолетовими слідами на кісточках лежать на червоному шкірзамінникові стільця, призначеного саме для того, щоб вона могла високо покласти ноги. Вона не знає, яке це озеро взимку, господиня дому називає дім літнім. Узимку тут залишається тільки садівник у своїй кімнатці, крім нього, в домі ні душі, дім ущільнюють на зиму, зачиняють віконниці, тепловий котел вмикають на найнижчу позначку. І від'їжджають геть, до міста. Її ж чоловік ловив рибу і взимку, він завжди був одним із перших на кризі, крига ще була тонка, його маленька темна постать непорушно сиділа навпочіпки в темряві. Взимку вони опалювали дім дровами, розпалювали сосновими скіпками, а коли вогонь уже добре розгорявся, докладали букові й дубові поліна, тверде дерево довше горіло. Коли помпа на подвір'ї замерзала, вони приносили воду з озера, з ополонки, яку її чоловік вирубував недалеко від берега. Вона не виключає, що стільці для того, щоб тримати ноги високо, винайшли аж тоді, коли люди почали вибирати собі пори року. Аж тепер, у цей час, коли вона до кінця свого життя в гостях.
Наймолодша з трьох її онуків, у якої усе дитинство була косоокість, а до школи її мусили поголити через лишай, ця найбільш незграбна наймолодша онука, яка впала в воду, коли перестрибувала через струмок, і прийшла додому ціла в зеленій рясці, ця онука одружилася з сином господині дому і тепер, перекинувши на плече рушник, стукає модними «древняками» по кам'яних східцях, прямуючи вниз до озера, мугикаючи якусь мелодію і махаючи їй рукою, перш ніж сховатися за великим ялиновим чагарником. Часом вона підсідає до бабусі, розмовляє з нею про се, про те, лакуючи червоним лаком нігті на ногах. Коли їй, бабусі, перекособочується під час їжі вставна щелепа, їй більше соромно перед онукою, аніж перед господинею дому. Там, де вона вчилася старінню від старих, не було вставних щелеп. Просто з настанням старості западали щоки і рот. Але сьогодні там, де вона зараз у гостях, навіть
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляття дому», після закриття браузера.