Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

— А ти можеш так? — запитав Артур.

— Ні.

— Хочеш спробувати?

Вона закусила губу і помахала головою, не стільки кажучи ні, скільки просто збентежившись. Її трясло, як осиковий лист.

— Це доволі легко, — переконував Артур, — якщо не знаєш як. Це важлива деталь. Бути не дуже впевненим у тому як ти це робиш.

І для того, щоб продемонструвати наскільки це легко — він пролетів вздовж алеї, доволі театрально здійнявся вверх і, то здіймаючись, то опускаючись, наче банкнота від подиху вітру, підплив до неї.

— Запитай мене, як я це зробив.

— Як… ти це зробив?

— Не маю уявлення. Навіть здогадки.

Вона збентежено стенула плечима. — То, як я можу…?

Артур підплив трохи ближче і простяг їй руку.

— Я хочу, щоб ти спробувала, — сказав він, — стати на мою руку. Лише однією ногою.

— Що?

— Спробуй.

Нервово, нерішуче, наче збираючись ступити на руку, когось хто висить перед нею у повітрі, вона стала на руку.

— Добре, тепер іншу.

— Що?

— Перенеси вагу зі своєї задньої ноги.

— Я не можу.

— Спробуй.

— Ось так?

— Ось так.

Нервово, нерішуче, наче — вона перестала думати, на що це схоже, тому що мала відчуття, що їй не треба цього знати.

Вона зафіксувала погляд на стічному жолобі старезного складу, який дратував її цілими тижнями, бо ось-ось мав відвалитись і їй було цікаво чи хоч хтось збирається зробити щось із ним, чи може їй варто сказати комусь. За цими думками вона геть зовсім забула той факт, що зараз стоїть на руці людини, яка взагалі ні на чому не стоїть.

— А тепер, — сказав Артур, — перенеси вагу тіла з лівої ноги.

Вона думала, що цей склад належить компанії з виробництва килимів, офіси якої знаходяться за рогом, а тим часом перенесла вагу тіла з лівої ноги. Їй, мабуть, слід завітати до них і розповісти про стічний жолоб.

— Тепер, — сказав Артур, — перенеси вагу з правої ноги.

— Я не можу.

— Спробуй.

Вона раніше ніколи не бачила стічного жолоба з цього ракурсу, і він, здається, був весь забитий грязюкою і якоюсь жижою, здається, там було навіть пташине гніздо. Якби вона могла трохи нахилитись вперед і перенести вагу з правої ноги, то, напевне, змогла б краще роздивитись.

Артур був схвильований тим, що хтось знизу намагався поцупити їхній велосипед. Це був невдалий момент, щоб втрутитись, і він сподівався, що злодій зробить все швидко і не буде дивитися вгору.

Він мав вигляд нечесної людини, у якої ввійшло в звичку красти велосипеди по алеях, а ще не очікувати побачити їх власників в повітрі за кілька футів над ним. Він був розслаблений маючи такі звички, і тому почав свою роботу рішуче і зосереджено. Проте, коли злодій побачив, що велосипед беззаперечно прив’язаний ланцюгом з карбіду вольфраму до залізного стовпа, вбудованого в бетон, то спокійно погнув обидва колеса і пішов далі.

Артур насилу видихнув.

— Дивись, який шматок яєчної шкарлупи я знайшла, — прошепотіла Фенчьорч йому у вухо.

Для тих, хто постійно слідкує за діями Артура Дента може здатися, що його характер і звички, які, і це звичайно правда і нічого крім правди, дещо не дотягують, у такому поданні, до правди в усіх її чудових аспектах.

І причина цьому очевидна. Редагування, вибірка, потреба в збалансуванні цікавого з доречним і вирізанні всіх нецікавих випадків.

Наприклад таких: «Артур Дент зібрався спати. Він піднявся сходинками, кожною з п’ятнадцяти, відчинив двері, зайшов до кімнати, зняв капці, шкарпетки і решту всього одягу одне за одним, і склав їх у охайну пом’яту купу на підлозі. Натягнув піжаму, синю зі смужками. Вмився і помив руки, почистив зуби, сходив до вбиральні, зрозумів, що знову зробив все у неправильному порядку, помив руки знову і пішов до ліжка. Почитав книжку протягом п’ятнадцяти хвилин, десять з яких потратив на пошук книжки, яку залишив невідомо де минулої ночі, потім вимкнув світло і за хвилину вже спав.

«Було темно. Він пролежав на боці з добру годину.

«Після цього він неспокійно заметушився серед сну, а потім перевернувся на правий бік. Ще одна година спливла, його очі швидко закліпали і він злегка почесав ніс. До перевороту на іншу сторону залишалось добрих двадцять хвилин. Так він і крутився цілу ніч не прокидаючись.

«О четвертій Артур прокинувся і знову пішов до вбиральні. Він відчинив двері…» і так далі.

Просто порожня балаканина. Зовсім не цікаво та й історія не просувається. Такі речі підходять тільки для милих товстих книжечок, на яких виживає американський ринок, але які вас нікуди не приведуть. Про них вам, коротше кажучи, не хочеться знати.

Але є також інші упущення, окрім чищення зубів і спроб знайти однакові чисті шкарпетки, до яких люди часто проявляли надмірний інтерес.

Вони хотіли дізнатися, чи просунулись далі стосунки Артура і Трилліан.

Відповідь на це запитання, звісно, то не ваша справа.

Тільки через те, що на планеті не було Фуолоронських Вогняних Драконів чи Dire Straits не означає, що вечорами всі тільки тим і займались, що читали.

Чи взяти до уваги більш конкретний приклад, як щодо ночі після вечірки комітету на доісторичній Землі, коли Артур раптом опинився на узгір’ї споглядаючи схід місяця над м’яко палаючими деревами, в компанії красивої молодої дівчини