Читати книгу - "Поєдинок з абвером"

Морський не сумнівався, що «Наречений» потрапив до вікульської розвідувальної школи. Адже там перебував капітан жандармерії Гаал, у розпорядження якого перейшов хлопець.

Невдовзі за дорученням Світлова Зденка зустрілася з «Нареченим». Хлопець уже встиг довідатись, що у Вікулі готують диверсантів, виконавців терористичних актів.

Повідомлення «Нареченого» Морський зразу ж послав у Центр. Звідтіля наказали:

««Гіві» у Вікулі — особливу увагу. Терміново вживіть заходів щодо вивчення особового складу школи агентів, виконання практичних завдань кожного після вишколу. Знайдіть можливість заслати до вікульської школи когось із наших розвідників…»

Центр сповіщав також, що один з керівників вікульської розвідувальної школи, капітан Похомко відомий як Похолок Олександр Васильович, 1914 року народження, син куркуля села Вікота Самбірського району на Львівщині. Входив до керівного складу українських націоналістів у Самборі. 1939 року, під час возз’єднання українських земель, утік на територію Польщі, окуповану німцями. 1940 року навчався в розвідувальній школі в місті Грац, де муштрували розвідників для гітлерівської армії. Туди його послали в березні 1941 року. В перші місяці війни німецька розвідка використовувала Похолка як агента-парашутиста під прізвищем Попович у близькому тилу Радянської Армії. В листопаді 1941 року прибув до окупованого гітлерівцями Чернігова, працював там заступником начальника поліції, а в лютому 1943 року став начальником поліції Чернігівської області. За час роботи в Чернігові двічі нагороджений окупантами. Пізніше працював у бургомістраті Самбора, звідки втік на захід. Запеклий ворог Радянської влади і народу.

Морський уважно прочитав радіограму з Центру, хвилину подумав, а потім покликав Григор’єва й Олев-ського. Радились довго. Міркували, як використати це вороже кубло «Гіві» в інтересах радянської розвідки.

Колишній комсомольський ватажок та ще й офіцер Радянської Армії Олександр Криворученко несподівано до закінчення війни вернувся на завод. Це стало подією в рідному цеху. Щоправда, в декого його мундир викликав подив.

— Як же так? — запитували друзі. — Був матросом-чорноморцем, а став лейтенантом-артилеристом?

— Що тут такого? — знизував плечима Олександр. — На кораблях теж є артилерія. Спочатку був командиром гармати. Коли екіпаж зійшов з крейсера обороняти Севастополь, мене призначили командиром артилерійського взводу…

Поволі Криворученко звикав до своєї ролі, до цивільного життя. Він, кваліфікований верстатник, за порадою майстра почав працювати наладчиком. Трудився наполегливо, з флотським завзяттям і невдовзі став відомим не лише на заводі, але й у місті.

Здобутки радували, але душу ятрив біль від утрати рідних: батько поліг у бою як ополченець при обороні: Харкова, мати й сестра загинули од вибуху ворожої, авіабомби.

Неспокійні думки снували в голові, коли згадував пекло фашистського табору, а також про завдання німецької розвідки. Це гнітило найбільше, псувало настрій. Але час минав, а «Грак» не з’являвся.

Олександр не знав, навіть не здогадувався, що той, кого він так ненавидить і чекає, тим часом перевіряв настрій та поведінку лейтенанта після «демобілізації з армії».

— А земля все-таки кругла! — потискуючи руку Криворученку, посміхаючись і позираючи навкруги, несподівано почав розмову на трамвайній зупинці незнайомий чоловік в робітничому одязі. — Іноді люди, може, й не хочуть зустрічатись, а вимушені…

Він раптом зігнав з себе жартівливу веселість, посуворішав і, втупившись важким поглядом в Олександрове обличчя, серйозно запитав:

— Коли ви зголили свою борідку?

Криворученко блискавично збагнув, що це пароль для зв’язку, захвилювався, та побачив, як невідомий пронизує його крицевими пристаркуватими очима, приструнив свої нерви й, навмисне зволікаючи з відповіддю на пароль, спитав:

— Що вас цікавить?

— Мене цікавить, коли ви зголили свою борідку? — чітко вимовляючи слова, перепитав невідомий.

— Зрозумів вас, — тихо, немовби про себе, прошепотів Олександр.

— То коли ж? — нетерпляче наполягав співрозмовник.

— Як потрапив до госпіталю, — нарешті, назвав відзив Криворученко й додав: — Так, так, це було саме тоді, коли потрапив з табору до госпіталю…

— Давайте знайомитись. Я «Грак».

— А я — «Коршун». Теж, як бачите, птиця.

— Тоді летімо звідси в якийсь безлюдний вирій, — запропонував «Грак».

Вони зайшли на стадіон «Металіст», вибрали затишне місце, сіли.

— Хочу нагадати, хоч вас і попереджали, що за зраду кара одна — смерть, — сухо застеріг «Грак».

— Я знаю і маю це на увазі.

— І ще одне. Тих, хто ухиляється від виконання обов’язків, теж по голівці не гладять. Запам’ятайте це собі добре. А тепер, щоб марно не гаяти часу, розкажіть, як добралися звідтіля. Про вас я маю знати більше, ніж ви самі знаєте про себе. Я мушу відати, з ким працюватиму, кому довіряю своє життя.

Криворученко, зважуючи кожне слово, щоб не припуститись помилки, почав розповідати, як прибув на Україну і чим тут дотепер займався.

— А де ви діли парашут після приземлення? — поцікавився «Грак».

— Залишив там, на дереві, де він зачепився, бо ж стягнути його не міг. Довелось обрізати лямки, щоб самому звільнитися.

— Погано, навіть дуже погано, — докоряв резидент. — Ви залишили сліди. Парашут треба було заховати, закопати в землю чи втопити у воді.

— Але ж мене там попереджали, що маю якомога швидше вибратись з району приземлення. Парашут міцно зачепився і займатись ним не було часу, тому залишив його на дереві, — виправдувався Криворученко.

Він розповідав усе так, як було насправді, аж до прибуття на станцію Ровно. Далі скористався легендою. «Грак» сприйняв її добре, навіть похвалив підлеглого за зібрані в дорозі розвіддані, спеціально підготовлені для дезінформації противника.

Невдовзі на стадіоні з’явились хлопчаки, і резидент заквапився. Вийшли назовні й рушили далі малолюдною вулицею… «Грак» став розпитувати Олександра про завод, скільки виготовляє продукції для Радянської Армії, на які фронти її відправляють.

— На жаль, я не готовий до цієї розмови, — зітхнув Криворученко. — Щоб зібрати секретні дані, потрібен час, ну, і, звичайно, не тільки це. Недавно я познайомився з дівчиною,