Читати книгу - "Золото і анаконда"

неї непомірно великі порівняно з тулубом і оснащені рядом трикутних, гострих, як бритва, зубів. Кусає піранья блискавично і з страшенною силою. Ми зустрічали на Путумайо кількох людей, яким риба повідкушувала пальці, коли вони занурили з човна у воду руку. Не раз ми бачили й корів, яким піраньї відгризли на водопої шмат морди, а також одноногих качок. Перепливати річку, де є піраньї, небезпечно для життя, а коли на тілі є ще бодай найменша подряпина, з якої тече кров, — то це просто самогубство. Кров миттю приваблює цілі зграї цих ненажерливих хижаків. А нападають вони з неймовірною швидкістю і страшенною люттю. Вода навкруги аж кипить, коли вони накидаються на жертву, відриваючи шматки м’яса, перегризаючи жили і зв’язки. За якусь мить живе тіло обертається на голий кістяк.

Багато страшних історій розповідають про людей, котрі стали жертвами піраньї. Ось коротко одна з них — я почув її від кінооператора Брюкнера, який знімав фільм в Амазонас для компанії «Юфа».

Якось п’яний бразілійський солдат упав з причалу у воду. На нього одразу ж напали піраньї. Товариші з берега кинули йому лассо, і він учепився за нього, але тут же випустив, кричучи від болю і, звичайно, відбиваючись руками від хижаків. Однак він швидко знесилився в цій нерівній боротьбі. І коли врешті товаришам пощастило накинути йому лассо на голову і витягнути з води, від солдата залишився майже самий лиш кістяк з клаптями мундира.

Тож не дивно, що ми страшенно злякалися, коли якось увечері почули з болота крик Торгні. Він виплив на маленькому човнику облитися водою. Коли він почав одягатися, хиткий човник перевернувся, і Торгні опинився в болоті. Він не встиг ще навіть як слід натягнути штани, тому ноги в нього були сплутані. Торгні охопив жах — адже він знав, що у воді є крокодили і піраньї. На щастя, поблизу був Хорхе з великим човном. Він швидко кинувся на допомогу і витягнув Торгні, який уже встиг нахлебтатися води. Отже, Торгні відбувся тільки переляком.

Ще один неприємний мешканець Амазонас, з яким ми познайомилися під час експедиції, — це електричний вугор, зовні він більше скидається на так званий лососевих. Не знаю, хто як, а я перейнявся глибокою повагою до цього чудовиська. Якось ми спіймали рекордний за величиною екземпляр електричного вугра (спочатку, як тільки спина його з’явилася на поверхні, всі навіть подумали, що це анаконда). Ми вирішили наступного дня зняти його і зробили біля берега невеличку загороду, щоб вугор залишився живий. Коли ми гичками підганяли його в поле зору об’єктива, мене раптом так ударив електричний струм, що ноги підігнулися і на мить зовсім задерев’яніли. Страшенно неприємне почуття! Якщо електричний вугор торкнеться людини на глибині, наслідки можуть бути трагічні. Сила струму в нього така велика, що здатна паралізувати навіть коня.

Електричні органи вугра складаються із драглистої речовини, яка покриває приблизно третину поверхні його тіла. Вона утворюється тисячами клітин, що діють, як гальванічний елемент. Дорослий електричний вугор буває понад два метри завдовшки, сила струму досягає пів-ампера і відповідно напруга біля сотні вольт. А де значить, що вугор може постачати струм для чималої лампи. В нью-йоркському «Акваріумі» електричні вугрі самі давали струм для неонової таблички з написом «Електрикал Ііл». Їх час од часу полохали, і вони, кидаючись врозтіч, торкалися контактів у стінах басейну.

Електричний вугор сліпий. Свою поживу — рибу, жаб та інших дрібних водяних мешканців — він знаходить з допомогою своєрідного «радара», який випромінює до двадцяти імпульсів на секунду, коли вугор починає рухатись. «Передавач» вугра вивчено, але де міститься «приймач» і як він діє, ще треба дослідити.

Третій неприємний мешканець тутешніх річок — риба карнеро. Вона дуже мала — доросла рибина не буває довша як двадцять сантиметрів; але що вона менша, то дошкульніша. В цьому не важко переконатися, скупавшись у будь-якому з водоймищ Амазонас. Тут живе зовсім маленький вид карнеро — від чотирьох до семи сантиметрів. Вони впиваються в статеві органи або пряму кишку і ссуть кров, викликаючи гострий біль і запалення. Часом буває, що огидного маленького паразита доводиться знищувати за допомогою операції.

Галерею страхітливих риб завершує річковий скат хвостокол. Він звичайно закопується в мул чи пісок на дні річки, і треба бути дуже обережним, щоб не наступити на нього. Цей скат має довгий хвіст з гострими отруйними колючками і володіє своєю зброєю не гірше, як фехтувальник шпагою. Він може завдати дуже болючих ран, часом навіть небезпечних для життя.

Але досить про риб Ла Апайї! Дозвольте розповісти ще й про інших неприємних тварин, що водяться в цих місцях. Наприклад, про кайманів. Каймани — один із видів крокодилів — тупоносі, надзвичайно люті. В Ла Апайї кайманів сила-силенна.

Вільямісар провів експедицію аж до самого Ла Апайї, і першої ж ночі на болоті ми з Торгні вирушили з ним на полювання, яке змусило нас добряче похвилюватися.

На кайманів полюють уночі. Мисливець сидить у човні і присвічує сильним кишеньковим ліхтариком, тримаючи його в руці або прикріпивши на лобі. Коли світло потрапляє в очі кайманові, вони виблискують, як жаринки. Крокодил дивиться на світло, немов загіпнотизований, а мисливець тим часом тихо підкрадається ближче.

І якщо він так знає свою справу, як Вільямісар, то йому щастить підплисти майже до самого каймана і влучити його гарпуном.

Неможливо описати словами, яке враження справляло на нас казкове таємниче болото Ла Апайя тієї зоряної ночі, коли ми повільно пливли по чорній воді через понівечений мертвий ліс. Часом здавалося, що з неба зірвалася зірка і, заблукавши, безцільно метляє в просторі — це в темряві літав світлячок. Грубе, хрипке квакання великих жаб змішувалося з дзвінким кумканням маленьких жабок та безліччю інших звуків великих і малих болотяних мешканців, які прокидаються, коли настає ніч.

Вільямісар сидів на носі човна. Він безшумно, надзвичайно спритно вів наше вутле суденце вузькими проходами між поваленими стовбурами дерев та кущами. Час од часу він кричав, як кричать каймани весною:

— Ао-о-ом! Ао-о-ом! Ао-о-ом! — і лунко бив себе в груди. Часто з болота чути було відповідь.

Червоні вогники спалахували з усіх боків, але Вільямісар був перебірливий, його цікавили каймани