Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Скільки ж то довелося вам, юнакам, вистраждати в цих катівнях! — журно похитав головою Еріх. — Отож якраз після того випадку лагерфюрер наказав виготовити оці таблички й Позначити ними смугу смерті — ніби для порядку, щоб в’язні знали, куди потикатися заборонено, а насправді щоб есесівці знали, коли відкривати вогонь. Для них порядок — перш за все.
Володя розповів Еріху про Боксера, як той знущається з в’язнів, про інших есесівців.
— Що говорити, Вальдемаре, бандитів тут тьма-тьмуща. Але віділлються їм ваші криваві сльози... Злочинців ми просто повинні запам’ятовувати. Це наш святий обов’язок.
— І добрих людей — також,— додав Володя.
— І добрих, безумовно.
— А чи не знали ви Ганса Максфельда і Франца Нордена? — раптом одважився спитати Володя.
— Дай подумаю...— замислився Еріх. — На жаль, не чув про них нічого.
— А чехів у цьому таборі не зустрічали?
— Чому ж, зустрічав. Вони навіть мої сусіди.
У Володі аж серце закалатало від такої звістки. Може, це якраз ті, хто їм потрібен?
— Еріх, розкажіть, будь ласка, про чехів, що це за люди,— попросив.
— Їх мало — всього двадцять вісім чоловік. Бачу їх дуже рідко, але знаю, що вони дружні — як одна сім’я. Всі вони політичні, з червоними вінкелями. З них добрі теслі. То працювали в есесмістечку, а тепер будують тринадцятий блок. їх як спеціалістів часто використовує есесівське начальство, тому й поселилися вони в центральному блоці, де живуть проміненти. Проте табірна аристократія не захотіла, щоб якісь теслі, та ще й не німці, проживали разом з ними в одному приміщенні, то чехи відгородили собі невеличку частину центрального блоку. Зробили щось на зразок кімнати з окремим ходом, прорізали двері в глухій причілковій стіні, якими користуються тільки чехи та я. З дозволу лагерфюрера чехи зробили й для мене окрему кімнатку. Вона править мені і за художню майстерню, і за житло.
— О, то лагерфюрер про вас піклується!
— Аякже, я ж розмальовував віллу лагерфюрерові. А інколи доводиться навіть писати портрети деяких есесівців з натури. А де це все робити, де зберігати мольберт, підрамники, фарби, клей, лаки, пензлі?
— А які у вас стосунки з сусідами?
— Ці чехи — гарні люди. Біля них і я почуваюся не самотнім. Правда, бачимось ми рідко — вони від апелю до апелю працюють. Уміють працювати. І дисципліна у них — просто дивовижна. Свого капо слухаються, бо він ніколи ні на кого й не крикне. Культурні люди. Особливо капо Карел...
Почувши це ім’я, Володя мало не скрикнув з радості: адже Карела, саме Карела вони з Жорою так довго шукають!
— А ви не знаєте, Еріх, працюють сьогодні чехи чи відпочивають?
— Нібито відпочивають. А навіщо вони тобі?
— Розумієте, — коли мене з моїм другом Георгом відправляли з Освенціма сюди, один чех попросив нас знайти в цьому таборі його земляків...
— Ну, це житейське діло. Я проведу тебе до них.
— Дуже вдячний буду вам, Еріх...
Табличок їм вистачило метрів на двісті, тому Еріх поспішив у свою майстерню. А Володі нетерпеливилось порадувати Жору. Біля другого блоку він попросив Еріха почекати хвилину, а сам кинувся в барак.
Жора лежав на нарах зажурений і Володю зустрів похмурим поглядом.
— Чого радієш? — запитав байдуже.
— Ти не повіриш, Жоро... Чехи знайшлися!
— Не жартуй так жорстоко, малюк.
— Які жарти? Вставай скоріш!
— Невже?! — ледь видихнув Жора і миттю схопився з нар. — Де вони?
— Ходімо покажу, але спершу познайомлю з одним гарним чоловіком...
Еріх і Жора потиснули один одному руки.
— Ну що ж, ходімте, познайомлю вас з чехами.
— Дуже вдячні вам, Еріх,— розчулено мовив Жора. — З вами, мабуть, піду лише я, а Володя тут початує на всяк випадок...
— Гаразд. Я не прощаюся, Вальдемаре...
Володя місця собі не знаходив від збудження. Але радість од звістки про чехів ні-ні та й потьмарювалася стурбованими думками: «А може, це й не ті чехи, не той Карел?» Володя нетерпляче чекав Жору, а його все не було. «Невже знову якесь нещастя?» — гарячково думав юнак, тривожно снуючи уздовж барака.
12Жора повернувся лише через годину — радісний, збуджений.
— Тепер можна жити, малюк! — обійняв товариша. — Я говорив з чехами, з Карелом. Які чудові люди! Та що казати — побачиш сам. Не відпускали мене, поки не пообідав з ними. А зараз тебе нагодують. Ходімо, вони нас чекають. А. втім, зажди. Треба домовитися з кимось із придурків, відкупитися аж до вечірнього апелю. Ось пачка сигарет — найдорожча валюта. Нею можна підкупити будь-якого штубового. Це Карел мені дав...
Ледве встиг Жора це сказати, як з «панської» штуби викотився штубовий на прізвисько Маткабоска. Він був п’яненький, збуджений грою в карти, від якої відірвався лише по нужді.
— На ловця і звір...— шепнув Жора і, знявши шапку, поспішив назустріч штубовому.
— Високошановному пану штубовому доземний уклін і найліпші побажання,— артистично підлабузнився Жора.
— Що тобі треба? — вибалушився Маткабоска.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо на землі є пекло», після закриття браузера.