Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Ми підходимо до того, що приватному сектору не потрібно «тонути в боргах» для того, щоб отримати «гроші», — звичайно, лише доти, доки уряд їх дає. Отже, якщо взяти закриту економіку загалом і підсумувати чисті фінансові активи, виявиться, що їх сума дорівнює нулю: в нашому прикладі IOU уряду дорівнюють вкладам до запитання пенсіонера. Але для недержавного сектору монетарні IOU держави — у формі резервів центрального банку, готівки або казначейських облігацій — становлять собою чисте фінансове багатство.

А як щодо реального багатства? У державній власності перебуває безліч реальних активів: мости, дороги, парки, громадські будівлі, бомби, авіаносці тощо. Вони додаються до чистого національного багатства.

Нарешті, ми маємо звернути увагу на реальні й фінансові вимоги проти іноземців (нерезидентів), а також на реальні й фінансові вимоги іноземців проти громадян (резидентів). Очевидно, що чисте фінансове багатство (а також загальне чисте багатство) може бути позитивним або негативним. Ці вимоги виражені в різних валютах, а тому в розрахунках потрібно використовувати обмінні курси.

Деякі читачі можуть запитати, а хіба самодостатній фермер не міг би відмовитися від вирощування власного зерна, що дозволяє йому заробляти на задоволення власних потреб, а витратити вільний час на розвідування золота, яке він реалізовував би на ринках предметів розкоші? Хіба він не міг би стати достатньо багатим, ніколи насправді не беручи участі в ринковій економіці, але накопичуючи величезний скарб золота? Хіба золото — це не фінансове багатство?

Звісно, це лише наш робочий приклад. Незважаючи на те, що золоте багатство яскраве й блискуче, воно не таке вже й корисне. Замість того щоб розчистити ліс і збудувати будинок із добротним сараєм, я рию ями й шукаю золото. Я можу оцінити його за ринковою вартістю (так само, як і свій сарай). Тепер я хочу продати його, бо мені потрібно, наприклад, поповнити свій банківський рахунок. Яким чином хтось купує в мене золото? Точнісінько так само, як і в прикладі з іпотекою: покупець іде в банк, пропонує свої IOU, його депозит до запитання поповнюють, він виписує платіжне розпорядження й перераховує суму зі свого депозиту до запитання на депозитний рахунок продавця золота.

Або, скажімо, покупець уже має достатній залишок на своєму банківському депозиті до запитання. Що ж, це ще одна нескінченна регресія; і почалася вона з позики. Іншими словами, золото не може стати фінансовим багатством доти, доки немає боржника банку, який здійснює монетизацію золота, купуючи її в продавця.

Держава — це, знову ж таки, виняток. Якщо я продаю їй золото, вона поповнює мій депозит до запитання й водночас збільшує на таку саму суму резерви мого банку в центральному банку. Купівля золота для держави — це те саме, що й виплати соціального забезпечення, за винятком того, що держава тепер має подбати ще й про укріплене сховище для золота і  про те, як уберегти його від бандитів. І все це заради того, щоб золото не забрали й не використали в якийсь інший спосіб, наприклад, на стоматологічні коронки. (Правда ж, у цьому є сенс? Нам потрібно почати кампанію під назвою «Звільнімо золото!»).

Тепер ця різниця між реальним і фінансовим багатством має бути зрозумілою. І все-таки чимало найцікавіших видів діяльності в будь-якому суспільстві перебувають за межами (або переважно за межами) грошово-кредитної сфери. І це важливо: грошово-кредитна сфера не зможе довго існувати без цих негрошових видів діяльності. На мою особисту думку, ця постійна «монетизація» дедалі більшої кількості видів діяльності створює чимало проблем і, схоже, ставить під загрозу виживання нашого виду, так само як і багатьох інших видів на Землі. Також я проти присвоєння грошової вартості таким речам, як догляд за власними дітьми, — того, що економісти за звичкою роблять.

Але, зрештою, це посібник про сучасні гроші, а тому більшу частину нашої уваги ми звертаємо саме на них, ігноруючи при цьому справді цікавий матеріал, який вивчають антропологи, політологи, психологи та історики мистецтва.

Цей параграф доволі технічний, хоч ми і намагаємося використовувати прості приклади для інтуїтивного сприйняття. Наприкінці розділу подано математичний додаток, але, щоб усвідомити основні моменти, розуміти його взагалі не обов’язково. Тут ми маємо справу з тим, що турбує вкрай допитливих та озброєних математичними формулами економістів: чи існує стійке максимальне відношення державного дефіциту? І чи буває максимальний баланс рахунку поточних операцій стійким? Звісно, звичайних людей теж непокоять ці питання. Після боргової кризи в групі держав PIIGS (Португалія, Ірландія, Італія, Греція та Іспанія118) багато хто запитує: наскільки великим може бути державний дефіцит, щоб це не зумовлювало виникнення кризи? І багато хто переймається стійкістю дефіциту торговельного балансу США. Тож у цьому параграфі ми розглянемо умови стійкості. Тож з’ясуймо все послідовно.

Серед економічних експертів стало модно вивчати бюджетні позиції держав, щоб визначити, чи здатні вони існувати вічно119. Можна навести чимало заперечень щодо таких суто інтелектуальних вправ. Певна річ, жоден уряд не вічний, і тому будь-яка подібна вправа — це гаяння часу. Якось економіст Герб Стайн120 поглузував із цього, зауваживши, що нестійкі процеси стійкими не стануть. Щось зміниться. Це трохи наближає нас до пояснення таких підходів. Власне, якщо ми маємо справу із суверенним дефіцитом бюджету, то мусимо спочатку зрозуміти, що стійке, а що — ні. Для цього ми спиратимемося на раціональні приклади, адже роздмухувати істерію про бюджетні дефіцити уряду не має сенсу.

Спочатку розгляньмо простіший нестійкий процес. Припустімо, один хлопець — назвемо його Морганом — вирішив повторити експеримент Моргана Сперлока із документального фільму «Подвійна порція», який вийшов 2004 року121. Так от, щоденний раціон Моргана містить 5 тисяч калорій. Його організм спалює 2 тисячі калорій, але через надлишкові 3 тисячі калорій він щодня набирає по півкілограма. Якщо 1 січня він важив 90 кілограмів, то до кінця року — понад 260 кілограмів. Через 100 років Морган важитиме 18,5 тонн — гладкий, еге ж? Але ми на цьому не зупинятимемося. Через 100 тисяч років його вага становитиме понад 18 тисяч тонн, а через кілька мільйонів років він уже стане достатньо важким, щоб впливати на обертання Землі навколо своєї осі й навколо Сонця. Але для особливо допитливих це ще не досить тривалий період — ми повинні стежити за процесом до нескінченності: тоді Морган, як і Всесвіт, важитиме нескінченно багато, і, якщо він ростиме швидше, ніж розширятиметься Всесвіт, решта Всесвіту буде нескінченно меншою за самого Моргана. Виходить, так, це нестійкій процес. Які ж ми всі розумні, чи не так?

Але чи протікатиме цей процес саме так? Авжеж, ні. По-перше, Морган не безсмертний; по-друге, він або лусне (в буквальному розумінні цього слова), або сяде на дієту; і по-третє (що найголовніше), його тіло пристосовуватиметься. Коли маса тіла збільшиться, він спалюватиме більше ніж 2 тисячі калорій на день (швидкість спалювання калорій може зрости до 5 тисяч калорій на день), а його тіло використовуватиме їжу менш ефективно. Таким чином, він перестане набирати