Читати книгу - "Сонети, Вільям Шекспір"
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сонети" автора Вільям Шекспір. Жанр книги: Поезія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Чи з ворогом твоїм дружить я смів, Любив того, на кого маєш око? Як ти до мене виявляла гнів, Чи я себе не бичував жорстоко? Чи є в мені гординя, що взяла б У тебе службу вірну — за образу? Твоїх пороків я слухняний раб, На все готов з очей твоїх наказу. Ненавидь, люба, — смак пізнав я твій: Ти любиш зрячих, я ж давно сліпий. 150
Хто, кволій, сил тобі вділив таких, Що полонить людські серця змогла ти? Мої ти очі змушуєш брехати, Що світлий день — затьмарений для них. Чому так до лиця тобі пороки, Що навіть вчинений тобою гріх Мені чеснотою здається, доки Тебе не виправда в очах моїх? Чому — тим краща ти в моєму вірші, Чим більший гріх знаходжу я в тобі? Хай я люблю ненависне юрбі, Та честі не уймай мені, як інші. До грішниці росте любов моя — Тим вартий більшої любові я. 151
Кохання юне — то й не зна сумління, Хоч, певна річ, воно любові плід. Тож вад моїх тобі чіпать не слід, — Це твій порок у мене вріс корінням. Бо зрадиш ти — безчестю віддаю Я дух шляхетний на догоду плоті. І душу вмить осквернену мою Купає плоть в гріховному болоті. Від імені твого, твоїх приваб Та плоть тремтить і цілиться на здобич. Вона за щастя має, наче раб, За тебе стати і сконати обіч. По совісті, повір, моя ти любо, Любов’ю зву цю боротьбу і згубу. 152
Я кривоприсягаю вже давно, Але і ти зламала клятву двічі: Ти і мені брехню говориш в вічі, І честь подружню топчеш у багно. Та за подвійну зраду і наругу Я докорять тобі не маю прав, Бо й сам не першу, може, і не другу, І соту вже присягу я зламав. Я присягався у твоїй чесноті, У вірності й правдивості колись. Я власні очі засліпив, щоб проти Поганьбленої істини клястись. Глумивсь я з правди, клявся проти неї, Свої уста споганивши брехнею. 153
Заснув Амур, тримавши смолоскипа; Одна з дівчат Діаниних тоді Взяла вогонь, що з рук Амура випав, Та й погасила нишком у воді. Вогнем любовним у долині гаю Нагрілось раптом зимне джерело І від недуг болящим помагає, Бо дивний чар навіки зберегло. Ту головешку запаливши знову З очей моєї милої, хлоп’я Грудей моїх торкнулося. В діброву Ходив купатися даремно я. Бо купіль та зціля мої недуги, В якій божок вогню добув удруге. 154
Божок кохання задрімав колись, Поклавши обіч смолоскипа свого, А німфи, те помітивши, знялись І потайки наблизились до нього. Одна із них схопила той вогонь, Який серцям спричинював знемогу,
Хто, кволій, сил тобі вділив таких, Що полонить людські серця змогла ти? Мої ти очі змушуєш брехати, Що світлий день — затьмарений для них. Чому так до лиця тобі пороки, Що навіть вчинений тобою гріх Мені чеснотою здається, доки Тебе не виправда в очах моїх? Чому — тим краща ти в моєму вірші, Чим більший гріх знаходжу я в тобі? Хай я люблю ненависне юрбі, Та честі не уймай мені, як інші. До грішниці росте любов моя — Тим вартий більшої любові я. 151
Кохання юне — то й не зна сумління, Хоч, певна річ, воно любові плід. Тож вад моїх тобі чіпать не слід, — Це твій порок у мене вріс корінням. Бо зрадиш ти — безчестю віддаю Я дух шляхетний на догоду плоті. І душу вмить осквернену мою Купає плоть в гріховному болоті. Від імені твого, твоїх приваб Та плоть тремтить і цілиться на здобич. Вона за щастя має, наче раб, За тебе стати і сконати обіч. По совісті, повір, моя ти любо, Любов’ю зву цю боротьбу і згубу. 152
Я кривоприсягаю вже давно, Але і ти зламала клятву двічі: Ти і мені брехню говориш в вічі, І честь подружню топчеш у багно. Та за подвійну зраду і наругу Я докорять тобі не маю прав, Бо й сам не першу, може, і не другу, І соту вже присягу я зламав. Я присягався у твоїй чесноті, У вірності й правдивості колись. Я власні очі засліпив, щоб проти Поганьбленої істини клястись. Глумивсь я з правди, клявся проти неї, Свої уста споганивши брехнею. 153
Заснув Амур, тримавши смолоскипа; Одна з дівчат Діаниних тоді Взяла вогонь, що з рук Амура випав, Та й погасила нишком у воді. Вогнем любовним у долині гаю Нагрілось раптом зимне джерело І від недуг болящим помагає, Бо дивний чар навіки зберегло. Ту головешку запаливши знову З очей моєї милої, хлоп’я Грудей моїх торкнулося. В діброву Ходив купатися даремно я. Бо купіль та зціля мої недуги, В якій божок вогню добув удруге. 154
Божок кохання задрімав колись, Поклавши обіч смолоскипа свого, А німфи, те помітивши, знялись І потайки наблизились до нього. Одна із них схопила той вогонь, Який серцям спричинював знемогу,
Перейти на сторінку:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети, Вільям Шекспір», після закриття браузера.
Подібні книжки до «Сонети, Вільям Шекспір» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети, Вільям Шекспір"