Читати книгу - "Великий Гетсбі, Фіцджеральд Френсіс Скотт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він поклав трубку і, поблискуючи потом, підійшов до нас, щоб узяти наші круглі солом’яні капелюхи.
- Пані чекає на вас у вітальні! - вигукнув він і без будь-якої потреби показав, куди йти. За такої спеки кожен зайвий рух був марнотратством суспільного запасу життєвих сил.
У вітальні, завдяки полотняним тентам над вікнами, було темно й прохолодно. Дейзі й Джордан лежали на величезній тахті, мов два срібних ідоли, притримуючи свої білі сукні, що тріпотіли під співучим повівом вентиляторів.
- Неможливо ворухнутись! - вигукнули вони разом.
Пальці Джордан, засмагу яких прикривала біла пудра, на мить затрималися в моїй руці.
- А де ж наш уславлений спортсмен, містер Томас Б’юкенен? - спитав я.
І тут-таки почув його грубий, хрипкий, приглушений голос - він розмовляв у холі по телефону.
Стоячи на темно-червоному килимі посеред вітальні, Гетсбі зачудовано роззирався довкола. Дейзі, дивлячись на нього, засміялася своїм милозвучним, хвилюючим сміхом; малесенька хмарка пудри здійнялася з її грудей.
- Є чутка,- прошепотіла Джордан,- що Том зараз розмовляє із своєю пасією.
Ми примовкли. Голос у холі роздратовано вибухнув:
- Коли так, то я взагалі не продам вам цю машину... І взагалі, ніяких обов’язків перед вами я на себе не брав... І я взагалі попрошу вас не морочити мені голову й не дзвонити, коли люди сідають до столу.
- Певно, давно вже натис на важілець,- глузливо сказала Дейзі.
- Та ні,- запевнив її я,- він справді збирався продати машину. Я випадково знаю про цю справу.
Том рвучко відчинив двері, на мить заповнив весь отвір своїм кремезним тілом, а тоді квапливо ввійшов до кімнати.
- А, містер Гетсбі! - з добре прихованою неприязню він простяг широку, плоску долоню.- Радий вас бачити, сер... Привіт, Ніку...
- Приготуй нам випити чого-небудь холодного! - вигукнула Дейзі.
Коли Том вийшов з кімнати, вона підвелася, підійшла до Гетсбі і, притягши до себе його обличя, поцілувала в уста.
- Я кохаю тебе, ти ж знаєш,- прошепотіла вона.
- Не забувай, що ти тут не сама,- сказала Джордан.
Дейзі озирнулася невидющими очима.
- А ти поцілуй Ніка.
- Ні сорому, ні совісті!
- І нехай! - вигукнула Дейзі й вибила чечітку перед каміном. Але зразу згадала про спеку й з винуватою міною повернулася на своє місце на тахті. В цю мить до вітальні ввійшла накрохмалена няня, ведучи за руку малу дівчинку.
- Мо-є зо-лот-ко,- заворкотала Дейзі, розкриваючи обійми.- Ходи до мамусі, мамуся так любить тебе.
Няня відпустила дівчинку, і та, перебігши кімнату, сором’язливо сховалась у складках материної сукні.
- Мо-є зо-лот-ко! Мамуся не забруднила пудрою твої жовтенькі кучерики? Стань-но рівно, привітайся з гістьми!
Ми з Гетсбі по черзі нахилились і потисли неохоче простягнуте рученя. Гетсбі не зводив з дитини здивованих очей. Певно, доти він просто не вірив у її існування.
- Няня причепурила мене перед сніданком,- сказала дівчинка, знову горнучись до Дейзі.
- Це тому, що мамуся хотіла похвалитися тобою.- Вона притулилася щокою до єдиної борозенки на білій шийці.- Ти моє чудо! Ти моє справжнісіньке маленьке чудо!
- Так,- спокійно погодилася дитина.- А в тітусі Джордан теж біла сукня.
- Тобі подобаються мамусині приятелі? Подивися, вони гарні?
- А де тато?
- Вона зовсім не схожа на батька,- сказала Дейзі.- Пішла в мене. І волосся в неї моє, і овал обличчя.
Вона відкинулася на подушку тахти. Няня підійшла і простягла руку.
- Ходімо, Пеммі.
- До побачення, серденько моє!
Сумно озирнувшись назад, слухняна дитина взялася за руку няні й була виведена з кімнати саме в ту мить, коли знову з’явився Том, а слідом за ним - лакей з чотирма склянками джину з лимонним соком, у яких торохтів лід.
Гетсбі взяв склянку.
- Таки начебто холодне,- силувано мовив він.
Ми почали пити довгими, жадібними ковтками.
- Я десь читав, ніби сонце з кожним роком дедалі більше розігрівається,- весело сказав Том.- І нібито незабаром земля впаде на сонце,- а втім, ні, стривайтє, зовсім навпаки! - сонце з кожним роком остигає.
- Давайте вийдемо,- запропонував він Гетсбі.- Я хочу показати вам свої володіння.
Я вийшов на веранду разом з ними. По зеленій воді протоки, змертвілій від спеки, повільно повзло самотнє вітрильце, прямуючи до свіжості відкритого моря. Гетсбі постежив за ним очима, а тоді показав рукою на той бік затоки.
- Онде мій будинок, якраз навпроти.
- Так-так.
Ми знову задивилися в далечінь, понад трояндовими кущами, розпеченим травником і висушеними спекою водоростями, що позначали край води. Біле крило вітрильника торкнулося прохолодної блакиті небокраю. Десь далі лежав хвилястий океан, усіяний благословенними островами.
- Оце спорт,- сказав Том, кивнувши головою.- Я хотів би хоч на годинку опинитися на тому суденці.
Снідали ми в їдальні, теж затемненій від сонця, запиваючи холодним пивом удавану веселість.
- А куди нам подіти себе ввечері? - вигукнула Дейзі.- І завтра, і післязавтра, і в найближчі тридцять років?
- Не розводь меланхолію,- сказала Джордан.- Хіба ти не знаєш: життя починається знову восени, з першим похолоданням.
- Але зараз так жарко,- не вгавала Дейзі, мало не плачучи.- І все так плутається й переплутується. Давайте поїдемо до міста!
Її голос насилу пробивався крізь вар, долаючи його опір, намагаючись видобути з нього бодай щось певне.
- Буває, стайню переобладнують під гараж,- казав Том, звертаючись до Гетсбі.- А от я - перша людина, що переобладнала гараж під стайню.
- Хто хоче їхати до міста? - правила своєї Дейзі. Гетсбі повільно звів погляд на неї.- Ох! - вигукнула вона.- Для вас спека наче й не існує.
Їхні очі зустрілись, і вони задивились одне на одного, й довколишній світ перестав для них існувати. Потім Дейзі примусила себе опустити очі.
- Для вас спека наче й не існує.
Вона освідчувалася Гетсбі в коханні, і Том Б’юкенен раптом усе зрозумів. Він завмер, приголомшений. Рот його розтулився, він подивився на Гетсбі, потім знову на Дейзі так, наче оце тільки тепер упізнав у ній якусь дуже давню знайому.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий Гетсбі, Фіцджеральд Френсіс Скотт», після закриття браузера.