Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

- Я певен, що жоден ваш лорд не дасть більше,- ска­зав він і не захотів прийти на хрестини.

Проте на Буллоків розкішний подарунок справив велике враження. Марія вирішила, що батько дуже задоволений нею, а Фредерік почав сподіватися для свого сина й спад­коємця великої ласки від старого.

Можна собі уявити, з якою мукою самітна міс Осборн на Рассел-сквер переглядала «Морнінг пост», де у «Великосвітській хроніці» часто траплялося ім’я її сестри і де вона мала нагоду прочитати опис туалету місіс Ф. Буллок того дня, коли леді Фредеріка Буллок відрекомендовувала її при королівському дворі. Сама Джейн, як ми вже ка­зали, була позбавлена такої пишноти. Життя її було жах­ливе. Вона вставала рано темними зимовими досвітками, щоб приготувати сніданок для свого буркотливого батька, що перевернув би цілий будинок, якби чай не був йому приготований о пів на дев’яту. Вона мовчки сиділа нав­проти нього, слухала, як сичить чайник, і тремтіла з на­пруження, поки він читав газету і з’їдав з чаєм свою звичайну пайку булочок. О пів на десяту він підводився і йшов у Сіті. Тепер вона до обіду була майже вільна - могла йти до кухні й лаяти служників, кудись їхати або ходити по крамницях, де її зустрічали дуже шанобливо, завозити свої і батькові візитні картки до показних, по­нурих будинків своїх приятелів із Сіті або сидіти у вели­кій вітальні, сподіваючись гостей, і, схилившись над яки­мось безконечним плетивом, дослухатися, як великий годинник із зображенням Іфігенії на жертовному олтарі голосно й сумовито цокає і видзвонює години в непривітній кімнаті. Велике дзеркало над каміном і трюмо, що стояло проти нього в другому кінці кімнати, відбиваючись одне в одному, помножували брунатний брезентовий мішок, у який була загорнута люстра під стелею; тих мішків ста­вала сила-силенна, вони губилися в перспективі, а кімната, де сиділа міс Осборн, здавалася центром цілої системи віталень. Коли вона стягала шкіряне накриття з форте­піано й брала на ньому кілька акордів, музика звучала сумно й жалібно, і будинок озивався тужливою луною. Портрет Джорджа був знятий і схований у комірчині на горищі, і хоч пам’ять про загиблого жила в їхніх серцях і кожне з них інтуїтивно здогадувалося, коли друге ду­мало про нього, імені хороброго, колись улюбленого сина і брата вони ніколи не називали.

О п’ятій годині містер Осборн повертався на обід і ра­зом з дочкою мовчки сідав до столу, рідко порушуючи тишу, крім тих випадків, коли кипів і лаявся, якщо кот­рась страва йому не подобалась. Два рази на місяць у них обідало нудне товариство - друзі Осборна, люди його віку й становища: старий доктор Глиг з Блумсбері-сквер та його дружина, старий адвокат містер Рудопиклі з Бедфордроу, дуже важлива особа, бо завдяки своєму фахові він ручкався з вест-ендськими вельможами, старий полковник Гультайс з площі Аппер-Бедфорд, що служив колись у бомбейській армії, та його дружина, помічник судді Пун­дик і місіс Пундик, а часом і старий суддя сер Томас Тойсвіт та леді Тойсвіт з Бедфорд-сквер. Сер Томас колись уславився своїми суворими вироками, і коли він обідав в Осборна, на стіл подавали особливий червоний портвейн.

Усі вони, та й інші такі, як вони, у свою чергу запро­шували бундючного купця з Рассел-сквер до себе на такі самі бундючні обіди. Після вина вони підіймалися нагору і врочисто сідали грати у віст, а о пів на одинадцяту по них приїздили карети. Чимало багатих людей, яким ми, бідні горопахи, звичайно заздримо, живуть так, як ми щойно змалювали. Джейн Осборн у батьківському домі майже не зустрічала чоловіків молодших за шістдесят років, і чи не єдиним неодруженим серед них був містер Хихиклі, славетний жіночий лікар.

Я не можу сказати, що монотонності цього жахливого життя ніщо не порушувало. Річ у тім, що в сердешної Джейн була таємниця, згадка про яку розлючувала її бать­ка і псувала йому настрій ще дужче, ніж його ображена пиха й переїдання. Ця таємниця була пов’язана з міс Вірт, яка мала кузена художника, містера Смі, що потім став дуже відомим портретистом і членом Королівської академії; та свого часу він радий був давати уроки малю­вання світським дамам. Тепер містер Смі забув, де лежить Рассел-сквер, але 1818 року він залюбки ходив туди й нав­чав міс Осборн малювати.

Смі (колишній учень містера Шарпа з Фріт-стріт, роз­пусного невдахи й гультяя, але дуже доброго митця) був, як ми вже казали, кузеном міс Вірт, і вона познайомила його з міс Осборн, рука й серце якої після кількох невдат­них романів були й досі вільні. Він запалав ніжними по­чуттями до цієї леді і, видно, збудив такі самі почуття в її грудях. Міс Вірт була їхньою повірницею. Я не знаю, чи залишала вона кімнату, де вчитель і учениця малювали разом, щоб дати їм нагоду освідчитись і присягнути одне одному у вічному коханні, чого не можна зробити в при­сутності третьої особи; не знаю, чи вона сподівалася, що кузен, одружившись з дочкою багатого купця, дасть їй частину того багатства, яке вона допомогла йому здо­бути,- відомо лише, що містер Осборн якось довідався про це, повернувся несподівано з Сіті, зайшов до вітальні з бамбуковою палицею в руці, застав там художника, уче­ницю й компаньйонку, які смертельно зблідли з переляку, і вигнав з дому вчителя, погрожуючи, що переламає йому всі кістки, а за півгодини звільнив міс Вірт, скинув зі схо­дів її валізки, потоптав картонки й ще довго вимахував кулаком услід найманій кареті, якою вона поїхала.

Джейн Осборн кілька днів не виходила зі своєї спальні. Після цього батько не дозволив їй більше брати компань­йонки й побожився, що не дасть дочці жодного шилінга своїх грошей, якщо вона вийде заміж без його згоди. А оскільки йому потрібна була в домі жінка, що наглядала б за господарством, то він не квапився видавати її заміж, тому вона не мала надії влаштувати свої сердечні справи. Поки батько був живий, їй судилося таке, як ми щойно описали, сіре існування: Джейн мусила вдовольнитися становищем старої панни. Тим часом у її сестри щороку народжувалась дитина з дедалі гучнішим ім’ям, і вони майже не спілкувалися між собою.

- Джейн і я обертаємося в різних сферах,- казала місіс