Читати книгу - "Замiж за старого, Мері Лі"

- Дмитре, стривай. - Оля вперше звернулася до нареченого за скороченим ім'ям. Та було б нерозумно після подій, що сталися недавно, називати його "Дмитром" або й то гірше – «Дмитром Олександровичем». Смішно. - У мене каша в голові. Відповідай, ти сам давав привід Марині, щоб вона почала так вішатися на тебе?

- Я не пригадаю будь-яких дій зі свого боку, що могло б спровокувати Марину вести себе подібним чином. - Насупився Дмитро, почувши в голосі Олі підозру. - Мене засмучує, що тепер і ти сумніваєшся в моїх словах.

- Та просто, якщо тобі хтось постійно мало не день у день повторює одне і те ж, мимоволі повіриш. - Втомлено зітхнула Оля, а потім посміюючись, додала. - Хоча, якщо зізнатися чесно, поки ти був відсутній якось нуднувато дні проходили. А тут приїхав, знову "карусель веселощів" закрутилася.

- Скажи ще, що тобі сподобалося лаятися зі своїми друзями. - Посміхнувся Дмитро. Здавалося, негативна обстановка розрядилася. - Знаєш, з одного боку мені було приємно, що ти заступалася за мене. А з іншого-ніяково. Я не звик, що мене захищають, дак ще й моя наречена.

- Ну, да. Затримайся я на секунду з заступництвом, то ти б з Артуром зчепився. - Хмикнула Оля, жартівливо штовхнувши Дмитра в плече. - Ось вже чоловіки, дай тільки кулаки почухати.

- Рукоприкладство-не в моїх правилах. Якщо це не Дружній спаринг, наприклад. - Знизав плечима Дмитро. - Я між іншим добре боксую. Шкода, ти не дозволила показати це на Артурі.

- Ну, досить. Не смішно. - Цикнула Оля. - До речі, щодо повернення додому-ти не жартував?

- Ні, серйозно говорив. Анатолій Павлович сказав, що ти з ним обговорювала це питання. Я зголосився привезти тебе. - Відповів Дмитро. - Спочатку я планував сюди повернутися на якийсь час, поки ти сама не попросила б відвезти в місто. Але якщо вже склалися так обставини... тобі і, правда, варто зараз виїхати з села. Хто знає, що Марина з Артуром вчудять наступного разу.

- Я думаю, що нічого жахливого вони зробити не зможуть, але, а раптом помиляюся? - Оля схвильовано глянула на Дмитра. - Коли я поїду, раптом ця парочка тітці Олені буде гидоти говорити? Мої друзі дитинства дуже змінилися, тому складно передбачити їх дії.

- Їм нічого Олені Іванівні пред'явити. - Впевнено заявив Дмитро. - Вона все ж твоя тітка, а не моя. Інакше вимовляли б їй, який у неї племінник гулящий.

- Ти маєш рацію. - Погодилася Оля. - Пройдемо в будинок. Скажемо тітці, що збираємося в місто повертатися. Сподіваюся, вона не засмутиться.

Тітка Олена не засмутилася. Принаймні, Віду не подала. Вона розуміла, що рано чи пізно Олі потрібно повернутися до батьків.

Перед дорогою добра жінка накрила стіл, напоготові, як завжди всякої смакоти, та побільше. Неначе знала, що ще один гість у вигляді Дмитра заявиться.

Тітці Олені не стали розповідати про сварку з Мариною і Артуром, нехай менше хвилюється. Хоча напевно хто-небудь з села все ж коли-небудь донесе до неї цю непотрібну інформацію.

Коли з частуваннями було покінчено, Оля допомогла забратися зі столу. Потім зі своєї кімнати забрала невелику поклажу особистих речей, яку забрав Дмитро і поніс у руках. Тітка Олена вийшла проводжати виїжджаючих, Симона радісно гавкала, за що отримала порцію уваги.

Машина Дмитра стояла трохи далі, так як біля будинку тітки Олени розвертатися на автомобілі було незручно через розрослися всюди високих дерев. Востаннє Оля обернулася, щоб на прощання помахати рукою тітці, потім разом з Дмитром загорнула за ріг.

Дівчину зустрів джип чорного кольору. В голові відразу промайнула думка - " ось це громадина, спробуй забратися в неї!». Дмитро відкрив машину, поклав Оліни речі на заднє сидіння, допоміг нареченій влаштуватися на передньому пасажирському, а сам зайняв місце водія.

Джип рушив з місця. Благо, ніяких Марін і Артурів, що кидаються під колеса, не було.

- Не терпиться зустрітися з батьками? - Після хвилинного мовчання запитав Дмитро.

- Так, звичайно. Ось зрадіють, коли мене побачать. - Оля сподівалася, що її іронія прозвучала не так явно. Адже невідомо, як насправді відреагують тато і мама на приїзд дочки, що втекла.