Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

Глава 14

Глава 14

Я пройшла всередину з розширеними очима, немов привида побачила. Ці двоє безсоромників сиділи у вітальні та мило розмовляли. Я почала злитися та метати іскри у їхній бік. Першою мене помітила блондинка та посміхнулась. Олександр теж повернув голову та спокійно спостерігав за мною, за тим, як розгублено і злісно я розглядала їх. Першим поривом було втекти. Побігти туди, куди очі бачать, але я набралась сили. Шумно видихнула та пішла до шафи з алкоголем. Подумки сварила себе за такі пориви, але серце боліло так, що хотілось заглушити біль. Дістала пляшку коньяку під пильні та здивовані очі парочки та надпила, зробивши великі ковтки. Відчула пекучість у роті та легко скривилася. Я знову поглянула на Олександра, який за мить опинився поруч та забрав пляшку з моїх рук. Потім вхопив мене за лікоть, мовчки посадивши біля себе на диван.

Я кліпала очима, переводячи їх то на блондинку, то на Олександра. Ця дівчина була дуже приваблива, мініатюрний носик, карі очі та пухкі губи, миле личко, а ще досить непогана фігура. Я розглядала її, не приховуючи своєї зацікавленості.  Так само як і блондинка роздивлялась мене. 

Я все ж відірвала свій погляд від дівчина та запитально подивилась на спокійного Олександра. Він взяв мене за руку, але я швидко відкинула її. 

— Я хотів ще раніше тобі розповісти, але не знав напевно,  — почав говорити Олександр, а я все більше напружувалась. 

— Що саме? — невпевнено запитала.

— Маріель, твоя сестра, — я шоковано поглянула на блондинку та оглянула її ще раз.

— В мене не було сестри! — Викрикнула я та підірвалась з місця витягуючи руку та вказівний палець в перед. — Ти брешеш! 

— В мене не було сестри! — Викрикнула я та підірвалась з місця, витягуючи руку та вказівний палець в перед. — Ти брешеш! 

— Меланіє... — хотіла заговорити моя типу «сестра», але я її перебила. 

— Навіть не думай вимовляти моє ім'я. Мені досить того, що ти спиш з моїм хлопцем, — проскрипіла я зубами та повернулась до Олександра. 

— Ми не спали разом. Ти ж не дала мені навіть нічого пояснити, — зітхнув він.

— А хіба очам потрібне пояснення!? — Знову зірвалась на крик.

— Мелі, послухай... Я сама не вірила в те, що в мене є сестра, але Олександр зробив тест, — спокійно промовила та безсоромниця. 

— Який ще тест? — знову розгублено кліпала очима. Олександер взяв зі столика конверт та протягнув його мені. Я взяла його до рук та руки зрадницьки тремтіли. Відкрила його та дістала кілька папірців. Пробіглась очима та зупинилась на цифрі 99,8 відсотка рідні. Я подивилася на свою уже сестру та не знала, що й сказати, як таке можливо, адже я чітко памятаю, що у мене не було сестри. 

— Як? — Нарешті запитала те, що крутилось на язику.

— Я ще сам нічого не з'ясував, але коли розслідував про вбивство ваших батьків, то знайшов виписку з пологового. Ви двійнята, — огородив мене Олександр, а я стояла та розгублено кліпала очима. 

— Але ми майже не схожі одна на одну, — застогнала у розпачі я. 

— Таке можливо, — мовила Маріель.

— Не вірю, — але очам важко не повірити. Я зітхнула та сіла на диван, опустивши руки. Я більше не знайшла аргументів та просто сиділа, опустивши голову до низу. Коли хтось торкнувся мого плеча, я підняла голову та поглянула на Маріель. Вона стояла біля мене та стискала моє плече. 

— Ми дізнаємось правду, — рішуче мовила вона. Мені б трішки її рішучості. 

— А де ти весь цей час жила? – запитала я перше, що прийшло мені в голову. 

— Неподалік. В мене була сім'я до того, поки Олександр не знайшов мене та не розповів усе.

— Тобто ти жила з чужими людьми? — запитала я. Маріель кивнула та присіла до мене. Я не витримала та обійняла її. Завжди мріяла про сестру, а вона була зовсім поряд. 

— А як ти жила? — запитала з цікавістю мене сестра. 

— В дитячому будинку, — сумно промовила.

— Значить, мені пощастило краще, — з таким же сумом промовила Маріель.

— Ще і як, — посміхнулась. 

Ми сиділи та розповідали одна одній всілякі спогади свого життя. Ділились різним. Інколи посміхались, а інколи плакали. Олександр залишив нас на одинці й ми змогли насолодитись розмовою. Я дізналась, що Маріель жила з досить відомими батьками, що у вона ніколи не була бідною. Її батьки завжди любили її та купували їй все, що тільки дівчина забажає. У неї було все. Навіть багатий хлопець, але сестра не виглядала щасливою. Вона була сумною зсередини, хоч зовні вона посміхалась. Я з сумом поглянула на її фальшиву посмішку та обійняла її міцно. Тепер ми будемо разом. 

Дякуючи Олександру, ми знайшли одна одну і відсьогодні я знаю, що в мене є опора. Є до кого прийти. Є одна рідна людина на всьому світі. Завдяки обставинам я знайшла свою рідну. 

Ми вирішили піти відпочити десь до клубу та розслабитись. На диво Олександр був не проти і я зраділа, що проведу час з сестрою. 

Одягла коротку шкіряну спідницю та водолазку на кнопках білого кольору. Зав'язала волосся у довгий хвіст та нафарбувалась. Маріель чекала мене біля входу в клуб. Ми знову обійнялись та пішли всередину. Цікаво, правда? Як людину змінює лише кілька слів. Я змінила своє ставлення до сестри лише за кілька хвилин і тепер ми мов одне ціле. Я така щаслива, що тепер маю сім'ю, без якої було так погано. Тепер моя сім'я – це Маріель.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно