Читати книгу - "Чорний принц, Айріс Мердок"

class="p1">Я пішов за нею вузькими сходами й опинився в передній спальній кімнаті. Ця кімната змінилася. На яскравому рожевому килимі стояли чорні, блискучі сучасні меблі. Крістіан розчахнула вікно. Щось вилетіло назовні й гупнулося на дорогу. Підійшовши ближче, я побачив, що це смугастий непромокальний мішечок, з якого випали електрична бритва й зубна щітка. Френсіс хутко позбирав їх і зупинився, кліпаючи маленькими, близько розташованими очицями, а його невеличкий рот досі кривився в покірній усмішці.

— І твій молочний шоколад. Обережно. Ні, я краще віддам його Бредові. Бреде, ти ж досі полюбляєш молочний шоколад, чи не так? Дивись, я віддаю твій молочний шоколад Бредлі. — Вона запхала плитку мені до рук, а я поклав її на ліжко. — Я не безсердечна, але він крутиться тут від того дня, коли я приїхала, і думає, що я вдаватиму маму й підтримуватиму його! Господи, він справжній нероба на соціальному забезпеченні; американці думають, що всі англійці такі. Подивись-но на нього, ну хіба не клоун! Я дала йому грошей, а він хоче залізти на шию й ноги звісити. Заліз усередину через кухонне вікно, поки мене не було, я повернулася й знайшла його в ліжку! Ого! Дивись, хто прийшов!

Унизу з’явилася ще одна постать, це був Арнольд Баффін. Він розмовляв із Френсісом.

— Агов, Арнольде! — Чоловік у відповідь підвів голову, помахав і рушив до вхідних дверей. Крістіан знову збігла вниз сходами, клацаючи підборами, і я почув, як відчинилися двері. Пролунав сміх.

Френсіс досі стояв у стічній канаві, тримаючи в руках електричну бритву й зубну щітку. Він подивився на двері, а потім перевів погляд на мене. Розпачливим жестом розвів руки й безсило їх опустив. Я кинув йому з вікна плитку молочного шоколаду. Не затримався, щоб подивитися, як він підніме її, а повільно спустився сходами. Арнольд і Крістіан базікали у вітальні.

— Ви залишили Прісциллу саму, — сказав я Арнольдові.

— Бредлі, мені шкода, — виправдався він, — але Прісцилла напала на мене.

— Напала на вас?

— Я розповів їй про вас, Крістіан; Бредлі не казав їй, що ви повернулися, і вона була збентежена. Хай там як, я розповідав їй про вас — можете не кривитися, я казав дуже приємні речі, — аж тут у неї стався якийсь припадок, вона скочила до мене й стисла руки в мене на шиї.

Крістіан зайшлася диким реготом.

— Може, мені варто було стійко зносити все, але це вже було… гаразд, залишуся джентльменом і не вдаватимуся в деталі — я подумав, що для нас обох буде краще, якщо я піду, і якраз прийшла Рейчел. Вона не знала, що я там, моя дружина прийшла до вас, Бредлі. Тоді я втік звідти, а її залишив піклуватися про «дитину». Розумієте, Прісцилла так міцно стисла руки довкола моєї шиї, що я не міг і слова мовити… Імовірно, це було не дуже галантно… Бредлі, мені надзвичайно шкода… Але як учинили б ви, я маю на увазі mutatis mutandis[22]…

— Ви такий смішний, — зауважила Крістіан. — Дивіться, як розхвилювалися. Не вірю, що все було саме так! І що ви їй про мене розповідали — вам про мене нічого не відомо! Чи не так, Бреде? Знаєш, Бреде, мені стає смішно, коли я дивлюся на цього чоловіка.

— Мені теж смішно, коли я дивлюся на вас! — огризнувся Арнольд.

Обидва засміялися. Радісне збудження, яке Крістіан ледве стримувала під час нашої бесіди, вирвалося на волю. Вона реготала, голосила, хапала ротом повітря, спиралася спиною на двері, а сльози так і періщили з очей. Арнольд теж реготав від душі, звісивши руки, закинувши голову, роззявивши рота й заплющивши очі. Вони хапалися за боки й захлиналися реготом.

Я пройшов повз них простісінько до дверей і повільно вийшов на вулицю. За мною побіг Френсіс Марло.

— Бреде, дозвольте перекинутися з вами кількома словами.

Я не звертав на нього уваги, і чоловік відстав. Коли я дібрався до рогу, Френсіс крикнув мені в спину:

— Бреде! Дякую за шоколадку!

* * *

А потім я опинився в Брістолі.

Нескінченні Прісциллині оплакування прикрас урешті-решт зламали мій опір. Із чималими побоюваннями й огидою від своєї місії я погодився поїхати до Брістоля, зайти до будинку, коли Роджер буде в банку, і забрати її майно — різноманітні брязкальця. Тоді Прісцилла склала довжелезний список, у якому було кілька чималих предметів декору й мало не весь її одяг, який я мав для неї врятувати. Я відчутно зменшив список, адже був не зовсім певен щодо правового погляду. Я припускав, що дружина-втікачка має право на власний одяг. Прісциллі я сказав, що прикраси «належать їй», але навіть у цьому не був упевнений. І я точно не збирався виносити з будинку великі предмети вжитку. У підсумку окрім прикрас і норкового палантину я зобов’язався принести ще цілу купу речей: піджак і спідницю, коктейльну сукню, три кашемірових светри, дві блузки, дві пари взуття, стос білизни, смугасту біло-синю порцелянову вазу, мармурову статуетку якоїсь давньогрецької богині, два срібних кубки, малахітову шкатулочку, розмальовану скриньку для шиття флорентійського майстра, емаль із дівчиною, що збирає яблука, і порцеляновий веджвудський[23] чайничок.

Прісциллі значно поліпшало, коли я погодився поїхати та привезти всі ці речі, що мали для неї майже магічне значення. Ми вирішили, що після цієї крадіжки звернемося до Роджера з офіційним проханням спакувати й надіслати решту її одягу. Прісцилла вважала, що, якщо дорогоцінності будуть у безпеці, чоловік не поважиться на її речі. Вона далі наполягала, що Роджер продасть «цінні речі» їй на зло, і, поміркувавши, я дійшов висновку, що такий розвиток подій цілком можливий. Я сподівався, що моя по-справжньому, якщо врахувати всі аспекти, люб’язна пропозиція розпочати рятівну операцію трохи розважить сестру. Але щойно ці турботи відійшли на другий план, Прісцилла знову стала без упину верзти дурниці про каяття й жалюгідність, про втрачену дитину, про свій вік, власний жахливий вигляд, прикрий характер чоловіка й про зруйноване недоладне життя. Такі неконтрольовані напади жалю, позбавлені здорового глузду й совісті, можуть бути дуже непривабливими. У такі миті я соромився своєї сестри й радо заховав би її від людей. Проте хтось мусив залишитися з нею, і Рейчел, яка вже напередодні наслухалася цих нарікань, люб’язно, але без ентузіазму погодилася залишитися з Прісциллою, поки я перебуватиму в Брістолі, за умови, що повернуся якомога скоріше, того ж дня.

У порожньому будинку надривався телефон. Була пообідня робоча година. Я роздивлявся свою добре поголену верхню губу в склі телефонної будки й думав про