Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Ні, — серйозно відповіла дівчина, — а ви хто? Здається, я десь вас бачила.

— Так. І говорила зі мною по телефону. Я його колишня дружина.

— Щ-що? — вона округлила очі.

— А що, Назар нічого не розповідав? — Марта єхидно засміялась і вперлась об одвірок. Чомусь їй подобалась ця ситуація.

— Не говорив нічого. Зовсім, — дівчина трохи розгубилася, — дивно.

— Не дивно, — сказала Марта, ніби підкреслюючи, що та нічого не знає про свого хлопця. Розуміючи, що нічого не може поки зробити з того, що запланувала, дівчина хотіла піти, але потім згадала, що все-таки ніде не знайшла свій шарф. І вирішивши скористатись моментом, зайшла до квартири.

— Ем… вибачте?

— Я дещо забула тут, коли виїжджала і ніяк не маю часу зайти забрати. Ти ж не проти, правда?

— Ну якщо недовго…

— Не хвилюйся, я швидко, — Марта посміхнулась і похапцем зайшла до спальні, закривши за собою двері.

Оглянувши кімнату, дівчина зауважила, що практично нічого не змінилося. Лише де-не-де були речі рудої Марти. Вона не дуже хотіла довго тут знаходитись, тому відразу ж пішла до гардеробу на пошуки своєї речі. Пройшовшись рукою по ідеально повішених костюмах Назара, Марта зупинилась біля невеликої шафки, де тримала свої дрібниці. Відкривши дверцята, вона побачила, що полиці були практично пусті і лише на одній лежав її шарф, акуратно складений і ніби-то схований за якимось покривалом. Здається, що зовсім недавно його хтось брав до рук, але необережно прикрив. Від цієї думки в Марти легенько закололо десь між ребрами. Але вона відразу ж переконала себе, що це просто збіг і напевно той шарф там просто так і валявся разом з тим покривалом. Тому більше не думаючи, вона взяла його в руки і дуже здивувалась від того, що ним було щось замотане, щось доволі важке. Дівчина повільно опустилась на ліжко і поклавши знахідку собі на коліна, почала розкривати її. На якийсь час у Марти наче зникло дихання. Тому що перед собою вона тримала ту плитку, яку розбила на кухні при їхній черговій сварці. Назар замінив шматок підлоги і замість того, щоб викинути, замотав у її ж шарф та сховав. Ось чому він не хотів його віддавати і навіть дати змогу пошукати. Очі Марти почало колоти від сліз, але це її в той момент розізлило, тому вона сильно заплющила очі і похитала головою. Але потім ще раз глянула на шматок плитки у своїх руках і легенько провела пальцями по тріщині. В той же момент дівчина почула, що відкрились вхідні двері та похапцем замотала плитку і поклавши її назад на полицю, зачинила дверцята.

— Що ти робиш? — в кімнаті зʼявився Назар і був він страшенно розлючений. Позаду нього стояла схвильована дівчина.

— Шукаю свій шарф, я тобі це вже неодноразово казала, — Марта демонстративно перебирала речі у шухляді навпроти шафки.

— Я тобі вже казав, — чоловік різко підійшов до дівчини, — що його тут нема.

— Та я вже це зрозуміла, — Марта вирішила ввімкнути акторку, — тоді поняття не маю де він.

— Чого ти взагалі прийшла? — Назар схрестив руки на грудях.

— Я.. а, так. В мене є до тебе справа. Можна поговорити наодинці?

— Ні, — різко відповів чоловік, — говори зараз.

— Добре, — так само відповіла Марта і дістала з кишені пробник парфумів, — візьми, будь ласка, оце.

— Для чого? Що це? — він підозріло примружився і взяв з рук дівчини флакон.

— Це парфуми. Чи можу я тебе попросити, по старій дружбі, коли буде потрібно, щоб ти ними скористався.

— Що!? — голосно запитав Назар і засміявся, але Марта залишилась непохитною.

— Так важко зробити для мене таку дрібницю?

— А чому він взагалі має погоджуватися, ви ж розлучені? — втрутилась дівчина Назара, але він лиш поглядом дав зрозуміти їй, щоб мовчала.

— Для чого це? — спитав чоловік.

— Я тебе попросила і сподіваюся, що допоможеш мені, — Марта кинула швидкий погляд на колишнього чоловіка і швидко пішла геть з квартири. Ідучи по вулиці, вона аналізувала весь сьогоднішній день і розуміла, яка ж це все безглузда дурня. І вона почувала себе такою ж дурною. Замість того, щоб вирішити все по-дорослому, вона бавиться у якісь ігри та інтриги. Але на її думку, шляху назад вже не було. Зайшовши у потрібний автобус, Марта сіла і вперлась головою до вікна. Поклала руки в кишені і згадала, що взяла ще один пробник тих парфумів. Витягши їх, вона легенько пшикнула собі на руку. Яскравий аромат одразу ж рознісся по автобусу, а вона заплющила очі і почала згадувати Дмитра. Як він обіймав її… Як прибирав волосся з обличчя… Як поцілував…