Читати книгу - "Морок, у якому тону , Ксандер Демір"

Давид

Минуло декілька тижнів. Мене та Дашу охопила робота та підготовка до майбутнього тендеру, хоча це тільки Малишева розвела паніку стосовно цього, тому повністю почала вдосконалювати всі можливі структури своїх закладів. Навіть коли її майбутні два заклади ще не готові. Проте, це вже було на мені. Я повністю погрузився в будування, навіть згадав свої навики в архітектурі.

До речі про навики, на минулому тижні мені телефонували колишні учні Костюка і знову просились до мене на виховання, але я так і не зміг погодитись. Якби я того не хотів, але я можу. Є декілька причин, що ставлять хрест на цьому: я не маю ліцензії, що засвідчуватиме мої професійні навики тренера, я не маю досвіду, я навіть не знаю точної теорії викладання від А до Я. Тому, на жаль, я не можу погодитись і взяти відповідальність за цих дітей. Проте, я знайшов дуже гарного і досвідченого тренера, який, до речі, був світовим переможцем тричі підряд і майстром спорту. Тому я з радістю порадив його дітям, і пообіцяв, що якщо мої плани колись зміняться, то я обов’язково дам їм знати.

Після останніх змагань, Саша знову неабияк полюбив бокс і постійно нагадував, як він любить чисту техніку і правила, на відмінну від його колишнього тренера, як виявилось. Тому син також з радістю пішов до нового тренера зі своїми друзями. А в вільну годину, як ми бачились, він показував свої нові навики у спорті, Лего, програмуванні та в усьому, що він безмежно любив. До речі, він навіть навчився дресирувати Байта. Елементарні «сидіти», «лежати», «фу!» і «апорт», пухнастик виконує на ура.

Мої відносини з Дашею не змінювались. Ми так і залишались друзями, проте флірт в нашій розмові просто корінився. Це вже недостосунки, або передружба. Що шалено бісить. Ми вдвох прекрасно знаємо про наші почуття, проте ні я, ні вона ніяк не переходила межу. Але думаю це не на довго. Я дійду до свого.

Вже зима. На календарі вже десяті числа грудня, якщо точніше сімнадцяте. Завтра мене запросили на День народження Айлін, а я все ще не вигадав нормального, цікавого, хорошого подарунка. Тому після роботи, я домовився з Дашею, аби вона допомогла мені з цим, поки наш син на тренуванні.

-Ти дійсно не можеш просто купити їй ляльку, чи типу того? – з подивом подивилась на мене Малишева.

-Мені здається, ці подарунки вже давно вийшли з моди. Я хочу подарувати щось таке, що вона любить і, чим вона захоплюється. Проте, смішно то чи ні, але я все ще не бачив її за все перебування в Києві. – я хотів, але справді не було часу. До того ж мене ніхто не запрошував для цього в гості.

-Ну, Айлінку я знаю з її народження. Їй всього три буде, тому якщо ти думаєш, що вона чимось одним захоплюється, то ти глибоко помиляєшся. Видно, що ти не виховував малу дитину. – знову вона мене підколює. Ну скільки можна?

-Хахаха. Смішно. – закотив очі й далі почав розглядати іграшки на вітринах.

-Гаразд, не дуйся. Айлін зараз в такому віці, що їй все цікаво і вона любить гратися всім, що знайде. Проте, Яна розповіла, що найбільше її прихильність падає на малювання.

-Ну подарувати малій дитині альбом і приладдя для малювання, таке щось. – скривився. – Можливо спеціальний столик для креативності?

-Батур такий вже придбав.

-Мені здається, Батур вже все, що можна придбав для Айлін, і я в повному прольоті.

-Не засмучуйся. Вибери той подарунок, який ти вважаєш найкращим для дівчинки. – Даша поклала руку мені на плече, мило посміхаючись. – Не важливо, що я скажу. Я свій вибір вже зробила на подарунок, а якщо точніше Саша зробив.

-І що це, якщо не секрет? – повернувся лицем до дівчини.

-Сашко називає Айлін принцесою, тому подарунок відповідний: набір якихось принцес з мультиків. Дуже гарний набір! – наголосила, піднімаючи палець догори.

-Тоді, я доповню ваш подарунок. – я посміхнувся і нарешті визначився з презентом. Надіюсь, малій сподобається.

Ми швидко оформили покупку і пішли до машини. Цього разу ми домовились поїхати на одній, що було гарним рішенням. Через сніг, в Києві страшенні затори на дорогах. Та і мете так, що постоявши пару хвилин на вулиці під снігопадом, можна стати живим сніговиком. Не люблю зиму. Постійно холод, мокро, сніг, мороз. Аж бридко, особливо коли погода з плюсом і все починає танути, створюючи суцільний басейн бруду.

-Коли в Сашка має завершитись тренування? – почав прогрівати машину, перед тим як поїхати на інше місце.

-Приблизно через пів години. Тому можемо вже їхати, якщо ще буде затор, то потрібно попередити його, або Дениса Юрійовича, аби почекав нас.

-Не переймайся, я говорив з Денисом, він працює ще тридцять хвилин після основного тренування з Сашею. Допомагає точно освоїти прийоми. – новий тренер сина був справді набагато кращим, ніж минулий. У нього був набагато кращий підхід до дітей, він ставився до них ніби це його друзі, а не раби, що прийшли боготворять тренера. До того ж і я потоваришував з Козаком та іноді заскакував до нього на пару тренувань.

-Не думала, що Саші знову сподобається бокс. – дівчина опустила дзеркало, дивлячись чи не зіпсувала погода її вигляд. Хоча, навіть зі сніжинками у волоссі, вона була дивовижна!

-Все завдяки новому тренеру, він справді дуже крутий. Я б сам до такого ходив. – я посміхнувся і нарешті рушив машину з місця.

На щастя, дорога сьогодні була порожньою. Схоже всі вирішили ходити пішком, аніж зависнути в кучугурі снігу, а потім чинити своє авто. Добре, що в мене повний привод і таке мені не страшне. Хоча б, іноді.

Ми приїхали трохи раніше, ніж думали. До закінчення тренування залишалось ще хвилин десять і плюс персональні тридцять хвилин заняття. Тому було вирішено зайти до кав’ярні, що була поруч із залою. Коли я чекав Сашка з заняття, я часто заходив в цей заклад і замовляв собі неймовірно смачний раф. Ніколи не любив кави з молоком, проте цей влюбив мене у себе.

-Ти тут не вперше, так? – промовила Даша, розглядаючи меню кав’ярні.

-Так, часто заходжу, коли чекаю Сашу. – ми домовились між собою, що я буду завозити і забирати сина з тренування. Тільки інколи Даша підміняла мене, коли я справді не міг вирватись через якісь затримки на будівництві, чи відеозустрічі з персоналом ферми. Я все ще шукав достойного керівника, заміну, аби я міг залишатись в Україні на більший термін. –Тут дуже смачний раф, проте ти обирай те, що хочеш.

-Сьогодні неймовірно холодно, хочу взяти глінтвейн, але безалкогольний. – вона посміхнулась і ми нарешті зробили наше замовлення.

Замовлення довго чекати не потрібно було. Через декілька хвилин воно було вже на нашому столику.

– Які у тебе плани на Різдво? - запитала Даша, відпиваючи свій пахучий напій.

-Не думав ще. До нього ще десять днів, все може змінитись. – перевів погляд на вікно. Сніг все ще не припиняв падати. Здається, завтра дорогу буде неможливо проїхати не то що машиною, а й навіть бульдозер не проїде. – А у вас, які плани? Будете святкувати з мамою і Мією? – цікаво як справи у зірочки, щось давно ми не спілкувались.

-Ні, мама йде в гості до своїх сестер. Вони завжди збираються на Різдво разом. А Мія святкуватиме зі своїми друзями та дівчиною. – брюнетка посміхнулась і взяла свій телефон до рук, показуючи мені спільне фото Мії та Ніки, здається ніби так звати її кохану. – Я дуже рада, що сестра знайшла своє перше кохання. Проте не розумію, чому боялась в цьому зізнатись.

-Мама також гарно відреагувала? – я відпив свою каву, спостерігаючи за дівчиною.

-Так, нічого не сказала проти. Навпаки, вона часто запрошує Ніку в гості, і підтримує їх в усьому. – несподівано Даша замовкла, відкриваючи рота. –Зачекай! Ти й це знав?

Я розсміявся з реакції коханої.

-Так, Мія плакала і розповіла мені свою таємницю. Вона страшенно боялась вам зізнатись, боялась вашої реакції на це. Проте я радий, що все добре.

-Як у тебе завжди так вдається, що ти дізнаєшся усе першим, ніж будь-хто? – вона сперлась головою собі на руку і мило закліпала. Знову флірт?

-Це в моїй крові. – я примружив очі й кивнув головою. Ми розсміялись і продовжили пити свої напої. – То, а в тебе які плани на Різдво?

-Я давно хотіла показати Саші гори та всю атмосферу українських Карпат. Тому, якщо ти не проти, то можливо поїдемо втрьох в маленьку подорож? – Даша покрутила трубочку, посміхаючись краєм губи. Ох, лисиця.

-Я давно не був у горах. Останні рази ми збирались з Емілем, Лізою і нашими спільними друзями, аби зробити невеликий кемпінг в горах. Проте, це було років сім назад. До того ж я колись обіцяв тобі показати гори, тому я залюбки складу компанію своїм найближчим людям в подорожі. – мені було дуже приємно, що Даша запропонувала мені також поїхати з ними. Схоже на зелений колір. Можливо мені варто постаратись, аби наша поїздка мала також і романтичний нахил? – Я знайду нам будиночок і все інше також на мені, гаразд?

-Я вже знаю, що заперечити тобі не можна. – вона знизила плечима і подивилась на годинник. –Схоже, нам вже час. Ходімо, папік.

Я розсміявся і допоміг дівчині одягти її зимове пальто. Якби я побачив раніше, як вона одяглась в таку погоду, залишив би її дома, поки вона не передумає і вкутається в усе тепле, що в неї є в гардеробі.