Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

—    Мені головне, щоб він тебе не гірше любив. Ходім шмотки збирати. Коли велике переселення народів?

—    Не знаю, мені звіт треба перевірити, я сьогодні – пас! – капітулює значить маман.  Нічого, головне розпочати… А це я й сама здатна перевернути…

Вже три дні, як ми збираємося, але ніяк не можемо це зробити. Мамка так наперевірялася  того звіту, що виявила велику крадіжку аж трьохсот гривень! Які ж шалені корупціонери працюють у фірмі Сергія Івановича!  Їх терміново треба покарати. Як?  О, зараз попитаю у Гугла.  Усезнаюча  віртуальна істотка, без якої останні двадцять років ну ніяк. І що там про корупціонерів пишуть?  У Китаї за такі махінації …. та ну, не може бути… точно – вбивають до біса.  До 2011 року розстрілювали, а тепер колють укольчик з отрутою. А далі… да ну ні… точно… трансплантують нирки і все, що можна використати. А далі тіло спалили –все, добриво. За рік смертю карають п'ятнадцять  тисяч чоловік.  Ну воно й зрозуміло, народу багацько, не шкода. Там вже давно не мало б залишитися жодного корупціонера. Як чудово, що я не китаянка. Мама, дякую, що народила мене на Україні, «де лани і кручі, де реве ревучий». А за ці рядки Шевченку дякую й вчительці Валентині Іванівні, яка примушувала вчити.  Її фраза: «Ви українці, а не манкурти!» примушувала вчити все без питань. Я сьогодні жесть, яка ввічлива. Няшка просто! Гугл, іди гуляй з такими подробицями.  Краще конспект попишу. О, Вадік, сонечко, дзвонить. Він у мене в якості нареченого. Нінка мені його офіційно, як прапор, герб і гімн передала. Каже: «Позустрічайтеся, може  цим клином виб’єш пристрасть до Соколовського». Вадік гарний, я б не проти його полюбити. Умовно поки що. Тут така справа. Ми сіли, покумекали й вирішили, що Вадік з Нінкою будуть грати роль закоханих, навіть про весілля  нехай оголосять, щоб Роман Павлович заревнував. Тоді він почне робити дурниці й точно зізнається Нінці, що любить її.  Мужиків треба ізмором, як фортеці, брати. Ото як у ресторані відзначали  заручини мамки з Сергієм Івановичем, так Нінка притягла Вадіка  й вони оголосили, що теж не проти побратися.

—    Прекрасно! – підійняв повну чарку батько Ніни. – Два весілля зразу й відбудемо! – і навіть дату «Х» призначив – друге червня, бо у травні, кажуть, як відсвяткувати весілля, то весь вік маятися молоді будуть. А у червні міцні шлюби єднаються.

Що батьку Нінчиному «прекрасно», те Роману Павловичу кістка поперек горла. Удавився, облився, виматюкався й зник десь.  А що ти думав? Сам же її випхав за іншого заміж. Нікудишня сваха! Нате вам, їжте, що купували, хоч удавіться… ото й удавився.  А Нінка підскочила, побігла  за Романом Павловичем і довго її не було. Повернулися разом, він блідий, як крейда, вона з посмішкою на всю фізію.

—    Чо ви там робили вдвох? Аж зблід, твій Ромео,- кажу Нінці, коли на кухні опинилися, типу за тортиком  пішли, обидві, одна нездужає принести. Такі дівахи колоритні, але під кволих косимо.

—    Нічого. Попросила, щоб разом сукню весільну вибрали. Погодився, - зовсім збрендила. Домовлялися тиснути, але ж не автоклавом на ржаву тачку.

—    Жениху зась бачити наречену у весільній сукні,- нагадую.

—    Да я за нього й гола піду, якби тільки він наважився, - яка експресія пристрасті, які алегорії, метафори, блін, що ми ще на тих уроках у школі вчили?  О, гіпербола, типу переборщила аж символічно. Уявила Нінку голу. Оскар за найбільш незвичне весілля!  Ох, доведе Нінок до інфаркту мужика, замість весілля, поминки хоч би не відзначати.  Чо ми, блін, творимо? Наче Шекспіра начиталися з Агатою Крісті вперемішку. Якийсь шизонутий сценарій. Навіть Достоєвський зі своїм «Ідіотом» відпочиває. Пора нову книжку писати, більш сучасну – «Ідіотка». Нє, «Ідіотки», у множині, бо я не краща за Нінку. Капець, як втюрилася. Не у Вадіка, ні. Є у нас в групі мажорчик – Соколовський. Що я у ньому знайшла?  Пихате, мажористе чмо, але симпатичне бляха-муха. Кажу ж – ідіотка. Вадіка шкода. З Нінкою великий прольот і я  тут ще голову морочу.