Читати книгу - "Невгамовні серця, Ерін Кас "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А потім я глибоко вдихнула й притулила долоні до живота й відчула таку радість на душі, що я більше ніколи не буду одна. У мене відтепер такий стимул рухатися вперед, що ніякі негаразди не зіштовхнуть мене з наміченого шляху. Якщо він вирішить, що ми йому не потрібні, так і бути. Звісно, я хвилювалася, навіть набирала Кіра й Аню, так мені хотілося поговорити з подругою й поділитися неочікуваними новинами. Тепер мені зрозуміло, чому я наминала тістечка у неї в день народження й хотіла ще. То маленьке диво потребувало добавки.
На дачу збиралася, як на каторгу. Не знала, що скажу і як все сприйме Андрій. Він заїхав такий радісний, обійняв мене й поцілував, а я сиділа, як на голках й не наважувалася почати розмову. Мені здавалося, що не було слушного моменту, щоб повідомити новину. Ми під'їхали до будинку його батьків й заїхали у двір. На звук автомобіля вийшла Світлана Миколаївна й радо мене зустріла.
— Марійко, я тебе так давно не бачила, яка ти красуня, — обіймала мене жінка.
— Та якось не було нагоди зайти, — відповіла посміхаючись.
— Заміж ще не збираєшся?
— Ні, немає кавалера, — розвела руками, наче жартуючи, а насправді хотілося сміятися з абсурдності цієї ситуації.
— Ходімо, — підійшов Андрій й взяв мене за руку, що не сховалося від його мами.
— Кирилу привіт, — посміхнулася жінка й проводжала нас поглядом поки ми вийшли з двору й зачинили ворота.
— В чому справа? Ти якась задумана, — сканував мене Андрій.
— Та ні, все добре, — відповіла, а сама сварила себе, що досі тягну з розмовою.
Сподівалася, що поговоривши з Анею ми разом прийдемо до спільного рішення і вона допоможе мені обміркувати свою промову. Та тільки-но я збиралася поділитися з нею своєю новиною, увійшов Кирило і все пішло шкереберть.
Коли він розливав шампанське то в голову закралася думка очікувати чогось цікавого, але навіть моя бурхлива фантазія не очікувала, що Кір зробить Ані пропозицію. Шалений день з неймовірними сюрпризами!
— А чому ти не п'єш нічого? — запитала Аня в Андрія.
— Проблеми на роботі, чекаю дзвінка, потрібно буде з'їздити у справі.
— Допомога потрібна? — запитав Кір.
— Та ні, дрібниці.
Тільки-но він це сказав, задзвонив його мобільний. Чоловік вийшов з кухні, зачинивши двері.
— Машо, — звернувся до мене Кирило. Це шанс.
— Який? — не зрозуміла я.
— Поговорити.
— І як ти собі це уявляєш? Напроситися до нього? А може він не хоче зі мною їхати?
Кирило хотів відповісти та зайшов Андрій.
— Ну, от, не встиг навіть посидіти з вами, маю їхати, — розвів руками.
Я розгубилася від слів Кіра й міркувала напроситися з ним чи ні. А може він втікає від мене?
— Коли повернешся? — запитала подруга.
— Не знаю. Сподіваюся, що швидко все з'ясую й встигну до вас на святкування.
— То може я поїду з тобою? Якщо хочеш? — непевнено запитала.
— Так, звісно, — радо відповів чоловік. — Покажу тобі свій клуб. Ти ж не була в ньому?
— Ні, похитала я головою.
Ми вийшли з будинку й попрямували знову до Андрія. Мовчки сіли в автівку й виїхали з вулиці. Я мовчала, набираючись сміливості почати розмову.
Коли виїхали з міста Андрій з'їхав на обочину й заглушив двигун.
— Машо! — рикнув на мене, а я підскочила. — Що знову відбувається? В мене вже немає сил слідкувати за твоїми перепадами настрою.
— Слід готуватися до гіршого, — буркнула у відповідь дивлячись на свої зціплені руки.
— Це в тебе ігри такі? Довести мене до божевілля? Я летів до тебе, як скажений, а ти знову носом крутиш. Що знову я не так зробив?
— Навіть не знаю, що сказати, — мене розібрав нервовий сміх.
— Вона ще й сміється, — вдарив він по керму.
— Це ти, Андрійчику, догрався. Хоча ні, ми разом догралися.
— Не лякай мене, бо вже око сіпається.
— Я вагітна! — насмілилася нарешті вимовити.
— А? — він застиг з відкритим ротом й широко розплющеними очима.
— Вагітна?— протягнув, наче куштуючи слово на смак.
— Так, сьогодні зробила тест.
— Тобто ти хочеш сказати, що ми чекаємо малу?
— Так. Чому малу?
— Бо я хочу таку саму, як ти невгамовну малу, яка буде виносити нам мозок своїми геніальними ідеями, а я любитиму її понад усе.
— Тобто ти радий?
Він мовчки вийшов, обійшов автівку й відчинив двері з мого боку, подаючи мені руку.
— Машо, ця новина вирішує все! — повідомив, щасливо посміхаючись.
— Що, все? — запитала сумніваючись у його серйозності
— Ти більше від мене нікуди не втечеш.
Я кинулася йому на шию, а він підняв мене й закружляв. Вночі, посеред якихось полів на пустинній дорозі ми були по-справжньому щасливі. Поодинокі автівки нам сигналили, а ми сміялися у відповідь.
— Я кохаю тебе, моя невгамовна мала. З того самого зізнання ти прокралася у моє серце назавжди.
— Я розгубилася й розплакалася від його слів. Щастя… Я відчула, як швидко б'ється моє серце наспівуючи мелодію кохання. Справжнього, непідвладного часу кохання.
— А я ніколи не припиняла тебе кохати, — відповіла міцно обіймаючи свого коханого.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невгамовні серця, Ерін Кас », після закриття браузера.