Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Аглая вирішила діяти не властивими їй методами, бо ж потрапити в лабораторію графа Едуарда дуже кортіло. От тому й наважилася навіть шантажувати свого чоловіка, бо впевнена була, що він їй збрехав стосовно ключа.

Адам хитро примружив очі, немовби здивувався, що це несміливе дівча може ще й умови ставити, та, як не дивно, погодився:

- Якщо ти подаруєш мені цілковите прощення й палкий поцілунок, то так тому й бути. Я покажу тобі цей храм мого батька. Куди абсолютно всім, окрім мене, заборонено заходити.

Але ж додав твердим, навіть трохи осудливим голосом:

- Проте спочатку ми поснідаємо, бо Сусанна сказала, що ти навіть не подивилася на сніданок.

Приємна ця турбота була, справді. Ще й руку свою запропонував, підтримував на сходах, ніби вона з кришталю зроблена. Компліментами обдарував її, хоч і мала не найкращий вигляд.

Однак увесь час поки разом снідали, Аглая все розмірковувала, чи зізналася б вона на місці Адама. І не могла дати самій собі відповідь. Ніби вже й пробачити його хотілося. Навіть шкода було чоловіка. Через батькові любовні пригоди та сімейні негаразди змушений розгрібати купу проблем. І з Клотильдою тепер ситуація не здавалася такою катастрофічною та образливою, як спершу. Адже якщо прокляття дійсно не пускає їх за межі будинку, то виходить і не позбавитися ніяк від її присутності. Але бачитися із колишньою Адама не хотілося. Замкнена – ну то й добре.

Тобто, виходить, що вони усі чекають приїзду доньки шамана, щоб зняти прокляття. Але, як сказав Касій, немає впевненості, що їй це вдасться.

Аглая лише одного не могла збагнути: нащо було так поспішно одружуватися?  Вирішив би проблему з невидимими родичами, а потім вже і дружину в маєток привіз би. Так ні, обрав же інший шлях брехні й замовчувань. Ще й насторожували слова Касія про якусь там правду. Не дім, а скриня таємниць! Треба буде якось обов’язково з ним побачитися й розпитати. Потай від Адама, звісно.

І закінчивши сніданок, Аглая вже цілковито позбулася гнітючого почуття провини й майже ніяких докорів сумління не відчувала. Адам обманював її на кожному кроці. Як то кажуть, око за око. 

От хоча б з цією лабораторією! Чому б одразу не показати, що там знаходиться? Бо  нічого такого дивного й страшного новоспечена хазяйка маєтку там не виявила.

Третій поверх був повністю увесь облаштований згідно із забаганками графа Едуарда. Величезний простір із великими вікнами й багатьма столами. А попід стінами купа різноманітних полиць з усілякими пляшечками, знаряддями, коробками. На деяких столах стояли незрозумілі пристрої, про призначення яких навіть не здогадувалася Аглая.

Ходила поміж столами, роздивлялася все із цікавістю.

- Тут завжди було місце батькової фантазії та його експериментів. Він був генієм, якому щастило знаходити щось рідкісне й неоціненне. Дослідник, мандрівник, я б навіть назвав його вченим. Знаєш, він був одержимим ідеєю пошуку каменів, що володіють різноманітними магічними властивостями…точніше сказати, надзвичайними властивостями, -  виправився Адам, ніби щось зайве бовкнув.

Але ж слухала Аглая уважно й спокійно, неначе він про щось буденне розповідав. Так сподівалася, що викладе їй всю правду.

Адам же почав здалеку:

- Скажи мені, люба, чи віриш ти в щось надприродне, в те, що неможливо пояснити наукою, осягнути розумом?

- Так, звісно, я вірю в те, що існує щось таке, чого ми не можемо бачити, - підтримала його відразу з ентузіазмом. - Наш світ - багатогранний і неосяжний. Тож десь, можливо, відбувається щось дивне й незбагненне. 

- Ось саме так і вважав мій батько! – погодився Адам. – Що наш світ приховує багато таємниць. І все життя він подорожував, досліджував, вивчав можливості природи, зокрема, того, що міститься в надрах земних. Ти могла б повірити в те, що існує, наприклад, такий камінь, що перетворює метал у золото? Або ж камінь, за допомогою якого можна перетворити в дорогоцінне каміння звичайне скло?

Якби Адам таке сказав до розмови із Касієм, то Аглая, звісно, що не повірила б. Однак тепер вона вважала, що це могло б бути реальністю. Не дивно, якщо граф Едуард на тому далекому острові віднайшов багато чого незвичайного й навіть магічного.

- Я гадаю, що існують деякі непоясненні явища, - розпливчато так говорила, непевно, адже боялася налякати його відвертість.

- Отож-бо й воно! Уявляєш, колись моєму батькові вдалося роздобути стародавній рукопис, де був вказаний острів в Індійському океані, - розповідаючи, Адам уважно стежив за реакцією дружини. - І легенди того острова свідчили, що шамани острівного племені, яке називається тьхі-чу, володіють секретом аномального довголіття. Що нібито жителі цього острова живуть двісті, а то й триста років. Також той манускрипт стверджував, що на острові існують поклади різноманітних каменів особливої дії, які можуть впливати на фізичне тіло людини. Багато років пішло на пошуки цього острова. Але батькові вдалося відшукати його в безмежних океанічних водах. Він навіть жив там якийсь час. І шлях до того острова, якихось п’ять місяців, не здавався йому довгим. Він був там частим гостем, вивчав традиції та звичаї племені, природу та її багатства. А приїхавши з останньої своєї подорожі, батько привіз із собою дещо та…декого, - розповідаючи те, що вже знала його дружина, Адам підійшов впритул і торкнувся ніжно її рожевих губ.