Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Радобор, пропустивши сестру, яка вислизнула з кімнати з-під його руки, залишився стояти у дверях, упершись спиною в один одвірок і правою рукою – в інший. На диво, сьогодні він не демонстрував кубики на животі, а був у джинсах і сорочці, розстебнутій на пару ґудзиків. Це заспокоювало. Трохи.

А те, що сталося далі, шокувало мене більш, ніж якби Рад почав зараз роздягатися, бо то було очікувано, а це – ні! Він витяг з-за спини модний нині букет із блакитних гортензій у крафт-папері.

- І що це значить? – питаю обережно.

- Що миритимуся, проситиму вибачення і налагоджуватиму стосунки.

Краще б ти мені ключ від воріт подарував. Але... не поспішатимемо.

Квіти я взяла, тільки хотіла піднести до обличчя - люблю відчувати ніжність пелюсток на шкірі - як згадала букет «із сюрпризом» від Гришка і відсмикнула руку. Радий помітив і посміхнувся:

- Це просто квіти, а я – не Гришко.

Ну так, не Гришко. Добре, коли не гірший, бо циганський баронет мене викрав, щоб одружитися, а ти мене теж викрав, тільки заради помсти, та ще й на мої пальчики зазіхав і вбити погрожував. Та гаразд, промовчу.

Я й не помітила, як у Радобора в руках виявився пакет, з якого він дістав пляшку вина, коробку цукерок та два келихи. Спіймавши мій насторожений погляд, заспокоїв:

- Не отруєно, не бійся. Я ж сказав, що миритимуся.

Я, начебто, сьогодні вже пила, мені, начебто, вже й досить. Але відмовлятися і гнівити того, хто у будь-який момент може злетіти з рейок, не варто. Каже, що миритися прийшов? Гаразд, побачимо, що далі буде.

Рад поставив усе на столик, забрав глечик із залишками морсу і сходив у санвузол по воду для квітів. Вправно вмостив гортензії у глек. Потім відкоркував пляшку:

 - Токайське Смирнова. Тобі сподобається.

- А-а… а я думала, що це з вашої виноробні.

- З нашої. Тільки виготовлено за рецептом мого хорошого друга, який має невеликий винний завод в Угорщині. Ми обмінялися рецептами.

- Зрозуміло. Якщо ваше, то точно якісне та смачне.

- А ти звідки знаєш?

Не варто, мабуть, говорити про те, як ми з його братом дегустували «Червоне Полоцьке»? Це може вивести Рада з себе і порушити нестійке перемир'я.

- Ах, так, ти ж куштувала у підвалі, – не дочекавшись відповіді, сам собі пояснив Радобор. – Справді, у нас найкращі вина.

Він наповнив келихи на третину.

- То що, за примирення?

Я лише пригубила, але й цього вистачило, щоб приємно здивуватися насиченим вишуканим смаком солодкого золотистого вина.

- М-м-м... Який дивний присмак... родзинок, так?

- Токайське готується з ягід винограду, підв'ялених під сонячним промінням прямо на гілках. Мій друг Смирнов трохи удосконалив старовинний рецепт.

- Дуже смачно.

- Токайське недаремно завжди вважалося «королем вин та вином королів». Ця пляшка витримана десять років, і в нас залишилося небагато такого, лише для особливих випадків.

- Отже, сьогодні особливий випадок?