Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- Серйозне було у вас бавіделко, - Сказав Дмитро, вказуючи на стіну.

- Нуу, було, - Грема трохи засміявся, - А ви якщо дозволите спитати, на чій службі?

- Полковника глухівського, Глондара, - Строго відповів Іван, - Якраз до Глухова тримаємо дорогу.

Петро відклав курячу кістку, характерно прицмокуючи.

- Ммм, я тіко чув про нього, а у самому Глухові бути не доводилося.

- То може ви би з нами поїхали?, - Запропонував Євтим.

Іван осудливо кинув погляд на Євтима.

- Та ні.

- Якраз гетьмана будуть обирати, - Добавив Яким.

Строгий зрозумів, що рішення про приєднання Петра до своєї ватаги приймається без нього. Безнадійно опустив погляд і узяв кусок м’ясної нарізки.

- Адже ви стільки років служили, - Продовжував наполягати Євтим, - Ми може ровесники з вами, а не побувати на процесіях в такі дні - ну гріх.

- Дякую за пропозицію, шановне панство, але лишуся тої привілегії, - Відповів Петро, - Хочу залишок того, що мені ще виділено, провести у спокої.

Євтим розуміюче кивнув, адже й сам після ради мав бажання знову повернутися додому.

Злива на вулиці не слабшала, повна тьма за вікном лишала без шансів розгледіти бодай щось. Звуки крапель, що на швидкості вдарялися в стріху, колисали.

- Згадав, - Раптом вигукнув Петро, піднімаючись на рівні ноги, - Маю добру бочечку меду.

- Не потрібно, - Сказав Іван.

- Іване!, - Засмучено вигукнув Євтим, - Ну не гоже, мед добрий!

Яким легко засміявся.

- Несіть!, - Євтим радісно потер руки.

Петро відправився в комору, а Строгий випалював дирку на лиці діда.

- Після того, що ми пережили, нам треба бочки три, - Тихо промовив Євтим нахиляючись до Івана, який погляду не змінював, - І взагалі, треба випити за Якима, він можна сказати, подвиг зробив.

- Згоден, - Ствердно закивав головою Георгій.

Появився Петро.

- А скільки кружок давати?, - Запитав з сусідньої кімнати.

Строгий хотів сказати, що не питиме, але Євтим його випередив.

- Несіть всім! Вісім кружок разом з вами!

- Нам доба до міста, - Застережливо сказав Іван, - Якщо зранку я вас непопіднімаю - поїду сам.

Євтим беручи кухоль з напоєм, махнув рукою на Строгого й взявся смакувати, за ним Георгій з Андрієм.

- Файний мед, віддав той чолов’яга разом з хатою, - Розповідав Петро, - Я вже думав не доведеться відкривати, комусь іншому віддам, але така нагода, треба відкрити.

- І не марно!, - Здивовано сказав Георгій, - Я може раз за життя таке пив. Якиме! А ти чого не п’єш?

Євтим закашлявшись перевів погляд на хлопця і заохочено направив на нього кубок.

- Ми по твоїй ділах сьогодні можемо сидіти тут, випий з нами.

Петро зацікавлено дивився. Яким зробив перший ковток.

- А чи можу ще запитати?, - Наважився Петро.

- Звичайно!

- Я, панове, старий, але у війську бував, що не диво, - Обережно говорив Грема, - Ваш побратим пішов за дивних обставин і ви його не оплакуєте, значить живий, - Пройшовшись поглядами присутніх, - Яке таке диво сталося, за яке ви дякуєте цьому молодику?

Євтим відірвався від кухля й кинув погляд на Івана, який випередив відповіддю.

- Таке сталося діво, що взяли нас запорожці в полон і живими випустили.

- Ого, - Протяжно відреагував Петро.

- Побратим наш, - Продовжував відповідь Строгий, - Зумів утекти і маємо надію, що вже десь у Глухові п’є мед. Не кращий, але й ненайгірший за ваш, - Піднімаючи свій кухоль в бік господаря.

Грема підняв свій у відповідь.

- Ви не подумайте, що я вам не довіряю, просто старого бере цікавість.

- Ми розуміємо, - Сказав Євтим.

Петро вдивлявся у вогнище.

- А те, що вас вони живими пустили, - Витримав паузу в кілька секунд, - Справді диво.

- Часто вони тут проходять?, - Запитав Дмитро.

- Не часто, але люди з села знаходять якісь тіла, зброю, дохлих коней. Щось приносять, щось палять. Зрозуміло, що не стихія їх побила.

- Стихія, але людська, - Філософськи добавив Чорновода.

- Оце ви правду сказали, пане, - Петро відірвав очі від вогню, - То як така причина, то випиймо ж за хлопця!

Всі підняли кубки не завмешкавшись. Яким трохи зніяковілий, теж підняв.

Їжі на підносі ставало все менше, Петро хотів відійти, щоб докласти, але Іван його зупинив, сказавши, що достатньо, ніхто не заперечував. Медовий напій був не настільки міцним, як смачним. Дмитро знаючи толк в смаковій палітрі, розтягував задоволення.

- Ще раз хочу похвалити, - Сказав Чорновода, розмішуючи питво в кружці, - Зроби ковток і щоразу нові смаки, як таке можливо?

Георгій легко пирхнув набираючи вже шосту кружку, вочевидь його палітра смаків не цікавила.

- Не знаю, що вам відповісти, - Сказав Петро, - Я і сам такого ніколи не пив. Певно якісь мастаки варять.

- Я би й сам хотів, своє пойло гнати, - Бовкнув Євтим намагаючись на щось спертися, - Мати пасіку, льох домурувати, бутликів узяти, - Знайшов на що спертися, - І варити собі на запас.

Ледь прикривши очі, він різко їх розплющив.

- Заждіть! А то ж запаси знадобляться скоро, - Засміявся і штурхнув Якима ліктем.

Петро помітно повеселішав.

- Ооо, то в юнака дівчина є? Весілля?

- Єєє, - Гонорово й протяжно видав Євтим, - За мою племінницю віддаю.

- То якщо є причина, то піднімемо кухлі вдруге!, - Підіймаючись промовив господар, - За молодят! Щоби жилося файно!

Всі піднялися і випила до дна.

- Сьогодні ви герой, юначе, - Вимовив Грема сідаючи назад, - З полону побратимів визволили, весілля з чудовою як я підозрюю дівчиною матимете, - Богатообіцяюче подивившись на Євтима, який ствердно кивнув головою. - Нині ті кухлі у вашу честь ллються!

- Дякую!, - Яким знову підняв кубок.

- А у вас дітей немає?, - Запитав Андрій.

Грема трохи помутнівши відповів.