Читати книгу - "Воно"

Він малював його у школі, коли нудився. Інколи він йому снився, і уві снах холодильник був із сім футів заввишки — білий склеп, масивна гробниця, осяяна холодним місячним світлом. Гігантські двері у цих видіннях розчинялися, і він бачив, як на нього витріщаються велетенські очі. Він просинався в холодному поту, та однаково не міг повністю відмовитися від приємностей, які дарував йому цей мертвий агрегат.

Сьогодні він урешті дізнався, хто його підозрював — Баверз. Знання про те, що Баверз тримав у своїх руках таємницю його морилки, підвело Патріка так близько до паніки, наскільки це взагалі можливо. Насправді це було геть не близько, та однаково подібне відчуття (навіть не страх, а тривога) здалося йому гнітючим і неприємним. Генрі знав. Знав, що Патрік порушує правила.

Його останньою жертвою став голуб, якого два дні тому він знайшов на Джексон-стрит. Пташку збив автомобіль, і вона не могла злетіти. Патрік сходив додому, взяв з гаража свою коробку й поклав голуба всередину. Птах кілька разів клюнув його в руку, лишивши на зворотній стороні долоні кілька неглибоких кривавих подряпин. Патрік не мав нічого проти. Коли він зазирнув до холодильника наступного дня, голуб уже сконав, та Патрік не викинув його тільце. Його наполохали погрози Генрі, і він вирішив, що краще одразу ж позбутися трупика. Певне, він навіть принесе відро води та кілька ганчірок і вичистить нутрощі холодильника. Пахло там не дуже приємно. Якщо Генрі плескатиме язиком, прийде містер Нелл, і полісмен може довідатися, що щось — насправді, не одне щось — там померло.

«Якщо він допече мене своїми ябедами, я розповім, як він зламав руку Едді Каспбраку», — думав Патрік, стоячи серед сосен і дивлячись на іржавого «Аману». Звісно, люди й так про це знали, та не могли нічого довести, бо всі хлопці сказали, що гралися в Баверза вдома, і навіжений батько Генрі це підтвердив. «Настукає — і я настукаю. Зуб за зуб».

Та це буде потім. Зараз йому треба було позбутися пташки. Він полишить холодильник відкритим, а тоді повернеться з відром і ганчірками та вичистить його. Отак.

Патрік відкрив двері холодильника, випустивши власну смерть.

Спершу він був просто збитий з пантелеку, бо ніяк не міг второпати, що бачить. Воно зовсім нічого не означало. Не мало контексту. Патрік просто витріщався, схиливши голову набік.

Від голуба лишився сам скелет в оточенні подертого пір’я. На кістках не було й крихти плоті. А навколо нього, обсівши внутрішні стінки холодильника, почіплявшись до низу морозильної камери й дротяних полиць, висіли кілька дюжин об’єктів, схожих на маленькі бліді мушлі. Патрік помітив, що вони ледве ворушилися — тремтіли, наче від вітерцю. Та вітру не було. Хлопець насупився.

Зненацька одна з тих мушель розпустила маленькі комашині крильця. Перш ніж він устиг як-небудь зреагувати, вона пролетіла коротку відстань між холодильником та Патріковою лівою рукою. Біле, кольору шкіри створіння з плямканням приліпилося до його руки. Запекло. Відчуття відразу ж зникло, і Патрік знову почувався, як завжди. Та бліда плоть мушлеподібної істоти зарожевіла, а тоді з разючою швидкістю почала червоніти.

Хоча Патрік майже нічого не боявся (не боявся у звичайному розумінні цього слова — важко боятися того, що не є реальним), все ж таки була річ, яка одного разу сповнила його страшною відразою. Коли йому було сім рочків, одного теплого серпневого дня він вийшов з озера Брюстера й побачив, що до його ніг та живота присмокталося чотири чи п’ять п’явок. Поки батько усіх їх не познімав, він кричав так, що аж захрипнув.

Тут йому сяйнуло жаске натхнення, і хлопець второпав, що ж до нього причепилося, — якась летюча п’явка. Ось що завелося в його холодильнику.

Патрік заверещав і почав бити штуку, яка причепилася до його руки. Вона роздулася майже до розмірів тенісного м’яча й луснула від третього удару з бридким звуком «скват!». Кров, його власна кров, забризкала його руку від ліктя до зап’ястя, та желеподібна, безока голова п’явки не відчепилася. Вона була схожа на вузьку пташину голову й закінчувалася утворенням, схожим на дзьоб, але ні плаский, ні загострений, а трубчатий і тупий, як хоботок москіта. І цей хоботок занурився в Патрікову руку.

Так само волаючи, хлопець схопив заюшену істоту пальцями й висмикнув її. Хоботок вільно й безболісно вийшов з його плоті, і за ним ринула суміш крові та якоїсь жовтаво-білої, схожої на гній рідини. На руці лишилася дірка завбільшки з дайм.

Та розчавлена істота й досі звивалася в його пальцях, намацуючи, куди б учепитися.

Патрік віджбурнув її, розвернувся..із холодильника полетіли нові п’явки. Поки Гокстеттер намагався вхопитися за ручку «Амани», аби закрити його, вони повсідалися на його руки та шию. Одна з них приземлилася хлопцеві на лоба. Патрік звів руку, щоб відірвати її, і побачив на передпліччі ще чотири «мушлі» — вони дрібно тремтіли, рожевіли й одразу ж червоніли.

Болю не було… натомість з’явилося жаске, спустошливе відчуття. Патрік кружляв на місці й репетував, гамселячи по голові та шиї обліпленими п’явками руками, а в голові чулося скиглення: «Це не насправді, це лише страшний сон, не хвилюйся, усе це не реальне, ніщо не реальне…»

Одначе кров, що лилася з роздушених п’явок, здавалася досить реальною, як і дзижчання їхніх крилець… та його власний переляк.

Одна з них упала йому за комір і вмостилася на грудях. Поки він істерично періщив по ній і дивився, як там розпливається кривава пляма, ще одна п’явка сіла на його праве око. Патрік заплющився, та це не допомогло: на мить він відчув, як там спалахнув жар — присоска істоти проколола його повіку й почала висмоктувати рідину з очного яблука. Хлопець відчув, як сплющилася склера, і знову загорлав. До рота йому залетіла п’явка і всілася на язик.

І все це було майже безболісним.

Хитаючись та вимахуючи руками, Патрік пошкутильгав стежкою, що вела до списаних автомобілів. Паразити вкрили його з голови до ніг. Деякі з них напивалися до краю та лускали, наче гумові кульки. Коли таке траплялося з крупнішими особинами, вони заливали Патріка майже півпінтою його власної гарячої крові. Він чув, як роздувається п’явка на язиці, і відкрив рота — єдина зв’язна думка, що в нього залишилася, стугоніла про те, що ця бридота не має там вибухнути, не має, не має.

Та вона вибухнула. Наче блювотиння, з Патріка ринув фонтан крові зі шматочками чужорідної плоті. Він полетів на землю, вкриту щебенем та пилюкою, і почав