Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гадаєш, лікар повірить усій цій маячні? – спитав Фергюсон.
Хтозна, відповів Ной. Відтак, трохи помовчавши, реготнув іще раз і сказав: Імовірно.
У власних найкращих інтересах, гадав Фергюсон, йому також варто відвідати лікаря і провернути щось на кшталт того, на що спромоглися Говард і Ной, проте, як читач уже зауважив, Фергюсон не завше діяв у своїх найкращих інтересах. Уранці в понеділок, двадцять п’ятого серпня, він з’явився у призовному центрі на Вайтхол-стріт без усякого листа, яке можна було показати армійському медичному персоналу, стосовно якихось реальних чи уявних скарг на фізичне чи розумове самопочуття. Щоправда, він і сам у дитинстві мордувався від сінної лихоманки, та, схоже, переріс її останніми роками, а єдине захворювання, що в нього справді було – це воно прирекло його на становище мула, здатного говорити, – не мало істотної ваги для даної справи.
У білих трусах він повештався по будівлі в супроводі юрби інших юнаків, що тинялися в білих трусах. Білі молодики, смагляві молодики, чорні молодики і жовті молодики – всі в однаковій ситуації. Він склав письмовий іспит, його тіло виміряли, зважили й прискіпливо оглянули, а потому він попрямував додому, міркуючи, що з ним буде далі.
3) Другого вересня у сімдесятдев’ятирічному віці помер Хо Ші Мін. Фергюсон, що виконував четверте замовлення для містера Мангіні з початку літа, почув цю новину по радіо, стоячи на драбині та фарбуючи стелю в кухні чотирикімнатної квартири на Західній Центрального парку між Вісімдесят третьою та Вісімдесят четвертою вулицями. Дядечко Хо помер, та від цього нічого не зміниться, а війна триватиме, поки Північ не здолає Південь, і американців не витурять звідти. Це вже цілком точно, сказав він собі, вмочуючи пензлик у банку, аби мазнути нею ще раз по стелі, а от багато іншого – невідомо. Чому, наприклад, лист, де зазначено дату його медкомісії, йому прислали аж місяць потому, як Говард і Ной отримали свої, або чому Говардові призовна комісія в Ньюарку вже присвоїла його нову категорію (1-W), та після порівняльного проміжку часу Ной від комісії в Манхеттені ще нічого не почув. Усе це так довільно – здавалося, система, що функціонувала двома не залежними одна від одної руками, і кожна не відала, що творить інша, доки обидві вони виконували свої окремі завдання, і от тепер, коли медкомісія у Фергюсона вже позаду, незрозуміло, скільки ще йому доведеться чекати.
Він готував себе до найгіршого і все літо та добру частину осені безперервно думав про тюрму, про те, як його зачинять проти його волі, і йому доведеться скоритися забаганкам – правилам і командам – тюремників, про те, що йому загрожуватиме зґвалтування ким-небудь із – а то й не лише одним – побратимів-ув’язнених, про те, як ділитиме камеру з буйним зеком, що має при собі заточку і відбуває семирічний строк за збройне пограбування чи сто років за вбивство. Відтак його розум відпливав від теперішнього, і Фергюсон починав думати про «Графа Монте-Крісто», книгу, прочитану ним у дванадцятирічному віці, – несправедливо звинуваченого Едмона Дантеса тримають ув’язненим чотирнадцять років у замку Іф, – або про «Сліпучу темряву», роман, котрий він прочитав у восьмому класі, де два в’язні в сусідніх камерах перестукуються один із одним через стіну кодованими повідомленнями, або ж про надмірне число фільмів про в’язниці, переглянуті ним за багато років, серед них – «Велика ілюзія», «Один утік», «Я втік з каторги», Дрейфус на острові Диявола в «Житті Еміля Золя», «Бунт у блоці 11», «Великий дім», «20 000 років у Синг-Сингу» та «Людина в залізній масці», ще одна історія Дюма, в котрій злий брат-близнюк на смерть задушується власною бородою.
У подвійному інкубаторі невизначеності та дедалі сильнішої паніки у Фергюсона зароджувалися марнотні, хаотичні думки.
Літо для нього завше було періодом напруженої праці, але того літа Фергюсон виконав мало – всього лише прочитав чотири перших відмовних листа на «Столицю руїн». Протягом місяця по смерті Хо Ші Міна їх число зросло до сімох.
4) Усе літо й осінь того року, доки Фергюсон годинами працював на містера Мангіні й розмірковував над своїм неясним майбутнім, по всьому місті Нью-Йорк такий собі чолов’яга закладав бомби. Сем Мелвіль, тобто Семюель Мелвіль, народився Самуелем Гросманом у 1934 році, проте власне прізвище змінив на честь того, хто написав «Мобі-Дік», – або ж на честь французького кінорежисера Жана-П’єра Мелвіля, котрий і сам народився Жаном-П’єром Грумбахом, – або ж ні на чию честь і взагалі без усякої причини, крім, можливо, бажання розмежуватися зі своїм батьком і батьківським прізвищем. Незалежний марксист, що був пов’язаний з «метеорологами» й «Чорними пантерами», та, по суті, діяв самостійно (іноді з одним-двома спільниками, хоча частіше – сам), Мелвіль заклав свою першу бомбу двадцять сьомого липня: вона пошкодила в Нью-Йоркському порту конструкцію пірсу «Грейс», котрий належав компанії «Юнайтед Фрут», віковому експлуататорові пригноблених селян в Центральній та Південній Америці. Дванадцятого серпня він учинив напад на будівлю «Марін Мідленд Банку»; дев’ятнадцятого вересня – на контору Міністерства торгівлі й головного інспектора Збройних сил у Федеральній будівлі на нижньому Бродвеї. Наступні його цілі включали в себе контору «Стандард Ойл» у будівлі «Ар-Сі-Ей», штаб-квартиру банку «Чейз Манхеттен», та одинадцятого листопада – будівлю «Дженерал Моторз» на П’ятій авеню, але наступного дня, коли Мелвіль вирушив висадити в повітря будівлю Кримінального суду на Сентр-стріт, де відбувався процес 21 «пантери»,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.