Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

Єва

Андрій сидів в машині і просто спалював мене поглядом, доки я йшла до нього. Варто мені було відчинити двері, як він накинувся на мене:

-Я тобі де сказав бути? У тебе з слухом проблеми? Якого хріну ти поперлася сюди? Я не розумію, ти чи ідіотка?

Ніколи раніше мужики так зі мною нe розмовляли, я зібралася відповісти в тому сенсі, що не завадило б йому трішки збавити оберти і перестати кричати на мене, але згадала про кількість трупів за останні дні і те, що я поїхала не попередивши його.

-Ти хвилювався за мене?- розтягла я губи в посмішці, намагаючись згладити ситуацію,- це так мило.

-Ти знущаєшся? Єво, ти зовсім не розумієш серйозність проблем?

-Розумію, -зітхнула я, - вибач будь ласка. Просто ти так швидко поїхав, нічого не пояснивши. Я не знала що і думати. Потім згадала що знаю Віру, подругу Ганни і вирішила з нею поговорити.

-Поговорила?- з підозрою запитав він.

-Так.

-І що вона розповіла?- нервово запитав він.

-Давай десь пообідаємо і я все розповім, а то я зголодніла.

Андрій ще деякий час спепеляв мене поглядом, але машину все таки завів і ми поїхали обідати. Влаштувавшись за столом, я зробила замовлення і почала розповідати все, про що дізналась, намагаючись нічого не пропустити.

-Потрібно дізнатись хто був її чоловіком. Можливо це пов’язано. Віра сильно нервувала, коли я запитала хто він.

-Не пов’язано.-відрізав чоловік.

-Чому ти так думаєш?-здивовано глянула на нього. Він перевів погляд на тарілку і відповів:

-Ти ж сама сказала, що він давно покинув її. І навіть не знав що вона в місті. Повір, чоловіки не люблять хвойд і якщо кидають їх, то раз і назавжди.

-Можливо ти і правий, але б хотілося дізнатись про нього.

-Зараз це не важливо. Нас не її колишнє життя хвилює, а вбивство твого колишнього. Ми думали що це вона зробила і підставила тебе щоб забрати коштовності. Але якщо вона сестра Олега, то навіщо їй було вбивати рідного брата заради каміння. Щось тут не сходиться. Ще і її хтось убив. Треба дізнатись чи пов’язані смерті Олега, Сергія і Ганни. Можливо, це все просто збіг, а ми кидаємо усі яйця в один кошик.

-І як нам дізнатись про це?- тяжко зітхнула я, адже в його словах була доля істини.

-Сподіваюсь, допоможе одна розмова. Їж і поїхали, на нас чекає зустріч. Точніше на мене, але тепер доведеться брати тебе із собою, бо одну залишати не можна. Не відомо де наступного разу ти опинишся.

Я могла б образитись, але чомусь не хотілося. В його словах я чула турботу і це зігрівало мені душу.

***

Ми приїхали до заміського будинку. Залишивши авто біля воріт, зайшли на територію. Вся вона була покрита зеленню. Туї, троянди, гортензії, безліч невідомих мені, але дуже красивих кущів. Вся територія була прикрашена ними з любо’ю. Одразу було видно, що ландшафтний дизайнер вклав душу в цю роботу. На мить я навіть позаздрила йому. Хотіла було дістати телефон і сфотографувати для своєї роботи, але на зустріч до нас вийшов статний чоловік, років семидесяти. Високий і підтягнутий. Футболка, з відомим логотипом, доречно сиділа на його фігурі. Класичні брюки і кеди. Все було підібрано зі смаком і личило йому. Мій тато також дуже гарно виглядає, але в цьому чоловікові відчувалась якась порода. Зовсім сиве волосся було укладено в стильну зачіску, а яскраво-голубі очі робили його обличчя приємним.

-Доброго вечора,-привітався він зі мною, а Андрію потиснув руку,- не знав що ти будеш не сам. Ну, знайом з милою дівчиною.

-Це Єва, -представив він мене,- а це Соломон Васильович, давній татів друг.

-Яке гарне у вас ім’я,-посміхнулася я.

-Так, батькам можна сказати «дякую», одразу з’являється тема для розмови, варто тільки відрекомендуватись.-ми всі дружно засміялися. Мені сподобався цей чоловік.- Ну, ходімо до саду. Погода чудова і тому стіл накрили там. Макар ще не приїхав, тому можемо поспілкуватись.

Вони з Андрієм переглянулись і між ними ніби відбулась німа розмова. Я не розуміла, що відбувається, але згорала від цікавості. Доки ми чекали невідомого мені Макара, то пили чай у відкритій альтанці і розмовляли про дрібниці. Я не втрималася і все таки зробила декілька фото саду. Соломон Васильович дуже гордо розповідав про те, що його дружина власноруч все садила. Я позаздрила її вмінню і виявила бажання познайомитись. Він пообіцяв, що обов’язково познайомить нас, але іншого разу, адже зараз вона поїхала в гості до дітей.

Тут на доріжці з’явився ще один чоловік. Я так зрозуміла, що саме його ми чекали. Андрій, коли побачив його, весь посерйознів і підтягнувся. Макар привітався з усіма і влаштувався за столом. Пара хвилин нічого не значущих фраз і тут він повернувся до Андрія.

-Те, що я розкажу, не повинно вийти за ці стіни.- він виразно подивився на мене, а в мене в середині все похололо. Не такі прості ці чоловіки, якими хотіли показатись. Легко можна було сплутати з звичайними пенсіонерами, але зараз я зрозуміла, що вони всі, включаючи Андрія, небезпечні і норовливі. Таких звикли поважати і боятися. «Куди ж я встигла влипнути?» - пронеслося в голові. Тим часом Андрій глянув на мене і звернувся до Макара:

-Можеш спокійно розповідати. Єві можна довіряти.

-Ну раз ти за неї ручаєшся, то добре.

Ці слова мене дуже здивували. Невже він насправді мені довіряє? Ми знайомі всього декілька днів, як так може бути? Ні, зовсім не значить, що я планую ходити і розповідати на право, на ліво про те, що тут почую. Проте його довіра для мене була дивною і, безсумнівно, викликала захоплення. Макар надпив чаю і почав говорити:

-Я розкажу вам історію, яка відбулася коли тебе тут не було. Сам знаєш де ти був,-це він Андрію,-ти точно її чув, але всього декілька чоловік знають, як було насправді. Я думаю ти здогадуєшся, що мова буде йти про Гору. Ми з мужиками святкували день народження мого друга за містом. Тиха база відпочинку, яка йому належала. Так от, в розпал вечора у мене задзвонив телефон, це був Бритий. Він тоді був правою рукою Арні.  Поцікавився де ми є і сказав, що треба терміново перетерти. Олег приїхав до нас, але не сам. З ним був Гора. Ми дуже здивувались, бо всі знають, що його органи розшукували не один рік. Він давно вже мав бути за бугром, але чомусь сидів перед нами. Бритий розказав, що Арні їхав на зустріч з Горою, але раптом облава і його закрили за якимись дивними підозрами. Доки адвокати вирішують це питання, Горі потрібно пересидіти десь. І хоча мені це не сильно сподобалось, я погодився. З Горою ми були в нормальних відносинах. Бритий поїхав і десь через пів години одному з наших зателефонувала дружина. А ще хвилин через двадцять вона приїхала і він відвів мене у бік.  Вона розповіла, що була на дачі у подруги, брат якої працює в ментовіці і випадково почула його розмову по телефону. Усього точно не знає, але з його вуст пролунало про облаву, яку готують на якусь базу відпочинку. Повний обшук і якщо хтось спробує тікати, стріляти на ураження. Назву бази вона не чула, але про всякий випадок зателефонувала чоловіку. Дуже багато збігів було для одного вечора. Ми порадилися і вирішили, що Гору краще відвезти звідти. Пацанів, що поїхали вперед на розвідку, тормознули менти і обшукували автомобілі. Пару годин ми витратили на те, щоб виїхати. У мене була квартира, про яку ніхто не знав. Гору поселили туди, а під ранок дізналися про общук на базі, де ми до того були.  У мене виникло багато запитань, які я і задав Горі. Головне з них: чому він приїхав до нас у місто. Той сам не міг зрозуміти, чому Арні його сюди викликав. Був якийсь терміновий базар, який неможна було відкладати, але сам приїхати він не міг. Все це було дуже дивно і особливо те, що Арні на той момент був за гратами. Він авторитетна людина і взяти його просто так не могли. Хтось зливав їх. Горі небезпечно було залишатись і місті, це схоже було на підставу. Вирішили перечекати доки трохи стихне і вивозити його звідси.