Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

робота на власну користь, щоб бути в добрих стосунках із могутніми людьми? Чи вона сподівається обдурити мене, відвернути мою увагу та віднадити від неприємної правди?» Вона ненадовго зустрілася з ним поглядом, усміхнулася ледь помітною багатозначною усмішкою й перевела погляд на його келих. «Чи маю я стати її маленьким обідранцем, який прилип замурзаним личком до вікна пекарні, стікаючи слиною через солодощі, що їх, як я знаю, ніколи не зможу собі дозволити? Мабуть, ні».

— Куди зник Давуст?

Магістр Ейдер зупинилася на мить, а тоді обережно поставила пляшку. Плавно сіла на найближчий стілець, поставила лікті на стіл, поклала підборіддя на руки та вдивилася Ґлокті в очі.

— Я підозрюю, що його було вбито якимось зрадником у місті. Ймовірно, агентом гурків. Я ризикую сказати вам те, що ви вже знаєте, але Давуст підозрював, що у правлячій раді міста діє змова. Він розповів про це мені незадовго до свого зникнення.

«Справді?»

— Змова у правлячій раді? — Ґлокта захитав головою в удаваному жаху. — Невже таке можливо?

— Будьмо чесними одне з одним, очільнику. Я хочу того, що й ви. Ми, Гільдія спайсерів, вклали в це місто надто багато часу та грошей, щоб дозволити йому перейти до гурків, а ви, схоже, можете забезпечити більше шансів його втримати, ніж оті ідіоти Вурмс і Віссбрук. Якщо в наших стінах є зрадник, я хочу, щоб його знайшли.

— Його... або її.

Магістр Ейдер підняла одну витончену брову.

— Ви не могли не зауважити, що я — єдина жінка в раді.

— Я це зауважив. — Ґлокта шумно сьорбнув із ложки. — Але вибачте, якщо я поки що не стану скидати вас із рахунку. Щоб переконати мене в невинуватості якоїсь людини, потрібне щось більше за добрий суп і приємну розмову.

«Хоча це, хай йому грець, більше за те, що запропонували мені інші».

Магістр Ейдер усміхнулася, підіймаючи келих.

— Тоді як я можу вас переконати?

— Чесно? Мені потрібні гроші.

— Ах, гроші. Все завжди зводиться до цього. Витягувати гроші з моєї гільдії — це все одно, що намагатися відкопати воду в пустелі: це — виснажлива, брудна й майже завжди марна робота.

«Чимось схоже на розпитування інквізитора Гаркера».

— Про яку суму ви думали?

— Можна було б розпочати, скажімо, зі ста тисяч марок.

Ейдер насправді не захлинулася вином. «Радше трохи ним забулькотіла». Вона обережно поставила свій келих, тихенько прокашлялася, м’яко витерла рота куточком серветки, а тоді поглянула на Ґлокту, піднявши брови.

— Ви чудово знаєте, що не отримаєте такої суми.

— Наразі я погоджуся на будь-яку суму, яку ви можете мені надати.

— Подивимося. Ваші амбіції обмежуються лише сотнею тисяч марок, чи я можу зробити для вас щось іще?

— Правду кажучи, можете. Мені потрібно, щоб торгівці покинули Храм.

Ейдер злегка потерла собі скроні, так, ніби Ґлоктині вимоги доводили її до головного болю.

— Він хоче вигнати торгівців, — пробурмотіла вона.

— Це було необхідно, щоби здобути підтримку Кадії. Якщо він буде проти нас, нам годі сподіватися, що ми надовго втримаємо місто.

— Я роками казала цим зарозумілим дурням те саме, та все ж приниження тубільців стало доволі популярною розвагою. Чудово, коли ви хочете, щоб вони пішли?

— Завтра. Не пізніше, ніж завтра.

— І вас називають свавільним? — Вона захитала головою. — Чудово. До завтрашнього вечора я цілком можу стати найменш популярним магістром на пам’яті нині живих, якщо взагалі збережу доти свою посаду, але я постараюся вмовити на це Гільдію.

Ґлокта всміхнувся.

— Я не сумніваюся, що ви б могли вмовити кого завгодно на що завгодно.

— Очільнику, з вами важко вести перемовини. Не сумніваюся: якщо вам коли-небудь обридне ставити запитання, на вас чекатиме блискуче майбутнє в ролі торгівця.

— Торгівця? Ой, я не аж такий безжальний. — Ґлокта поклав ложку в порожню миску та облизав ясна. — Не хочу вас зневажити, але як жінка може очолити наймогутнішу гільдію Союзу?

Ейдер помовчала, неначе вагаючись, відповідати їй чи ні. «Або зважуючи, як багато їй сказати у відповіді». Вона опустила погляд на свій келих і неспішно покрутила його ніжку.

— Переді мною магістром був мій чоловік. Коли ми побралися, мені було двадцять два роки, а йому — майже шістдесят. Мій батько заборгував йому велику суму й запропонував мою руку замість сплати боргу.

«Ах, отже, усі ми страждаємо по-своєму». Вона скривила вуста в ледь помітній сердитій гримасі.

— Мій чоловік завжди мав добре чуття на вигідні домовленості. Невдовзі після нашого весілля в нього почало погіршуватися здоров’я, і я стала брати дедалі активнішу участь в управлінні його справами та справами Гільдії. На момент його смерті я не була магістром хіба що формально, а моїм колегам вистачило здорового глузду, щоб офіційно визнати цей стан справ. Прибутки завжди цікавили спайсерів більше, ніж пристойність. — Вона подивилася на Ґлокту, швидко підвівши очі. — Не хочу вас зневажити, але як герой війни може перетворитися на мучителя?

Тепер настала його черга помовчати. «Добре запитання. Як так вийшло?»

— Можливостей для калік існує дуже небагато.

Ейдер повільно кивнула, не зводячи очей із Ґлоктиного обличчя.

— Напевно, це було важко. Повернутися, провівши стільки часу в пітьмі, й довідатися, що ви не потрібні своїм друзям. Побачити на їхніх обличчях лише почуття провини, жаль та відразу. Зрозуміти, що ви самі.

У Ґлокти сіпалася повіка, і він злегка її потер. Він ще ніколи не обговорював із кимось такі теми. «А тепер я обговорюю їх із незнайомою людиною».

— Я — трагічна постать, у цьому можна не сумніватися. Колись я був пародією на людину, а тепер я — тінь людини. Обирайте, що вам до вподоби.

— Гадаю, вас нудить від такого ставлення до себе. Від нього страшенно нудить, і воно страшенно злить.

«Якби ви тільки знали...»

— Однак це все одно видається дивним рішенням: перетворитися з катованого на ката.

— Зовсім навпаки: що може бути природніше? Мій досвід вказує на те, що люди чинять так, як чинять із ними. Вас продав батько й купив чоловік, але ви з власної волі купуєте та продаєте.

Ейдер насупилася. «Можливо, це змушує її замислитися?»

— Як на мене, ваш біль мав би навчити вас співпереживання.

— Співпереживання? А що це таке? — Ґлокта скривився, потерши зболену ногу. — Прикро, але біль навчає лише жалості до себе.