Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я знову відніс Покажчик і Щоденники до П’ятої Північної Зали й сів навпроти Статуї Горили. Нехай її Сила й Рішучість нададуть мені відваги! Я розгорнув Покажчик на літері «А».
Про Лоуренса Арна-Сейлза знайшлося двадцять дев’ять записів. Одні були лише рядок чи два завдовжки, інші доходили до кількох сторінок. Я пробіг очима близько половини з них, але так нічого нового й не дізнався. Відомості, які вони містили, були дуже різні: списки публікацій, біографія, цитати, описи людей, яких Арн-Сейлз зустрів у в’язниці. Я натрапив на запис від заголовком «Лоуренс Арн-Сейлз: чи писати книжку? Плюси та мінуси» і, позаяк думка про написання книжки дуже мене приваблює, з інтересом прочитав його.
Можливий проєкт: книжка про Арна-Сейлза, що розглядає ідею трансгресивних мислителів — людей, чиї ідеї виходять за межі того, що вважається прийнятним (або навіть можливим) у певній дисципліні. Єретиків.
Не певен, чи доречно витрачати на це час. Плюси та мінуси.
• Анґарад Скотт цілком пристойно впоралася з книжкою «Довга ложка[30]: Лоуренс Арн-Сейлз і його оточення». (Мінус)
• Разом з тим, сильний бік Скотт — це життєпис, а не аналіз. Вона сама визнала б це першою. (Плюс? Нейтрально?)
• Сама Скотт люб’язно заохочує інших і готова допомогти. Вона була б рада ще одній книжці. Надала мені чимало загальної інформації й натякнула, що буде ще. Див. нотатки з телефонної розмови з Анґарад Скотт, стор. 153. (Плюс)
• Арн-Сейлз — доволі ласа тема? Гучний скандал, суд, ув’язнення тощо. (Плюс)
• Арн-Сейлз — ідеальний приклад трансгресивного мислителя, причому трансгресивного в кількох планах: моральному, інтелектуальному, сексуальному, кримінальному. (Плюс)
• Його надзвичайний вплив на послідовників: він змусив їх повірити, ніби вони бачили інші світи тощо. (Плюс)
• Арн-Сейлз відмовляється розмовляти з науковцями/письменниками/журналістами. (Мінус)
• Його близькі соратники — ті, хто знав його, коли він буцімто ходив туди-сюди між світами, — нечисленні. Дехто зник, а більшість із тих, хто зостався, не бажає розмовляти з журналістами. (Мінус)
• Талі Г’юз була єдиною з учнів Арна-Сейлза, хто захотів говорити з Анґарад Скотт. За словами Скотт, Г’юз емоційно нестабільна і, можливо, неадекватна. Джеймс Ріттер розмовляв з одним журналістом (Лісандером Віксом) 2010 року. Може, варто поговорити з ним? За словами Вікса, Ріттер працює доглядальником у Манчестерській ратуші. Варто перевірити, чи не працює над книжкою сам Вікс? (Не плюс і не мінус — нейтрально)
• Таємниця зниклих людей, пов’язаних з Арном-Сейлзом: Мауріціо Джуссані, Стенлі Овендена, Сільвії Д’Аґостіно. (Це дуже привабить читачів, а отже, безперечний плюс. Якщо я не зникну сам: тоді мінус.)
• Довго писати про вкрай неприємну людину може бути емоційно виснажливим. Усі згодні, що Арн-Сейлз лихий, мстивий, схильний до маніпуляцій, насмішкуватий, зарозумілий, абсолютний мудак. (Мінус)
Не знаю напевне, до чого це призведе. Дуже маленький мінус?
Про самого Лоуренса Арна-Сейлза це розповіло мені дуже мало. Найінформативнішим із-поміж усіх записів був останній. Він називався:
Нотатки для лекції на фестивалі альтернативних ідей «Роздертий і осліплений», Ґластонбері, 24–27 травня 2013 року. Лоуренс Арн-Сейлз починав із думки про те, що древні інакше ставилися до світу: вони переживали його як те, що взаємодіє з ними. Коли вони спостерігали за світом, він спостерігав за ними. Якщо вони, приміром, пливли річкою в човні, то річка в певному розумінні усвідомлювала, що несе їх на спині, ба більше, погодилася на це. Коли вони дивилися на зорі, сузір’я були не просто візерунками, що давали їм змогу впорядкувати побачене: то були носії сенсу, нескінченні потоки інформації. Світ постійно говорив до давньої людини.
Усе це більш-менш вкладалося в межі загальноприйнятої історії ідей, та Арн-Сейлз розійшовся з колегами, бо наполягав, що цей діалог між древніми та світом відбувався не лише в людських головах, але й у реальному світі. Древні сприймали світ таким, яким він і справді був. Це надавало їм надзвичайної могутності й сили. Реальність не лише була здатна брати участь у діалозі — розбірливому й чіткому, — її можна було переконати. Природа охоче корилася людським бажанням і надавала людям свої якості. Моря могли розступатися, люди вміли ставати птахами й відлітати або обертатися на лисів і ховатися в темних лісах, замки можна було зводити із хмар.
Урешті древні припинили розмовляти зі світом і слухати його. Коли це сталося, світ не просто замовк: він змінився. Ті аспекти світу, що постійно спілкувалися з людьми (їх можна називати енергіями, духами, янголами чи демонами), вже не мали місця в світі чи причини залишатись у ньому, тож пішли геть. Це було, на думку Арна-Сейлза, справжнє, буквальне розчарування.
У своїй першій опублікованій роботі на цю тему («Крик кулика»[31], Allen & Unwin, 1969) Арн-Сейлз стверджував, що ці сили древніх безповоротно втрачено, та на час написання другої книжки («Що звіяв вітер», Allen & Unwin, 1976) він уже був не так у цьому певен. Він експериментував із ритуальною магією й тепер уважав, що повернути деякі сили цілком можливо — треба лише встановити фізичний зв’язок із людиною, яка колись ними володіла. Найкращим знаряддям будуть рештки — тіло або частина тіла цієї людини.
1976 року в Манчестерському музеї зберігалися чотири «болотні тіла», датовані часом від 10 р. до н. е. до 200 р. н. е. й названі на честь торф’яника, де їх було знайдено, Мейрпула[32], що в Чеширі. А саме:
♦ Мейрпул I (тіло без голови)
♦ Мейрпул II (повне тіло)
♦ Мейрпул III (голова, але не та, що належала Мейрпул І)
♦ і Мейрпул IV (ще одне повне тіло).
Найбільше Арна-Сейлза цікавив Мейрпул III, голова. Арн-Сейлз стверджував, буцімто, повороживши, визначив, що голова належить королю та провидцю. Знання, якими володів провидець, якраз і були потрібні Арнові-Сейлзу, щоб продовжити дослідження. У поєднанні з його власними теоріями вони створять поворотний момент в історії людського пізнання. У травні 1976 року Арн-Сейлз написав листа директорові музею з проханням позичити йому голову для проведення магічного ритуалу, який сам і винайшов: так він отримає знання провидця й розпочне нову еру для людства. На превеликий подив Арна-Сейлза, директор відмовився. У червні Арн-Сейлз переконав близько п’ятдесятьох студентів вийти на демонстрацію біля музею проти такого недалекоглядного та старомодного мислення. Студенти несли транспаранти зі словами «Свободу голові». Десять днів по тому відбулася ще одна демонстрація, під час якої розбили одне вікно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піранезі, Сюзанна Кларк», після закриття браузера.