Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Я здійняла брови. Звісно, стверджувати точно, що духа тут не було, я не могла. Але за два дні, проведені у будівлі, я не помітила жодних його слідів, тож підозрювала, що розмови студентів – це звичайні байки, аби налякати довірливих першокурсників. 

– А чому ж тоді не відразу на кладовищі? – запитала я жовчно, кидаючи погляд на купку бойових магів, що стояли, випнувши груди. 

– Там некроманти бродять всю ніч, – відізвався швидко один з них, і я кивнула. 

– Що ж, будемо сподіватися, що жодного духа тут насправді немає. А якщо і є, тоді наші доблесні бойові чаклуни його легко переможуть, – студенти-бойовики випрямилися ще сильніше, вочевидь, пишаючись собою, і тоді я сухо додала. – У них, до речі, на це буде маса можливостей – бо після закінчення занять вони будуть відмивати цю авдиторію до блиску. 

– Що?

– Це несправедливо! 

– Ви не маєте права! Я – лорд Мейлі!

Я пропустила повз вуха заперечення усіх, окрім останнього. Ніхто у моїй присутності не буде вихвалятися тим, що має титул. 

– Лорд Мейлі, кажете… – я подивилася на нього по-доброму, з посмішкою, від якого у чорнявого хлопця з тонким гострим носом пішли мурашки по шкірі. – А це не ваш батько зараз під судом за обкрадання своїх селян? 

Хлопець побілів і наставив на мене палець. 

– Ви не маєте права таке говорити! Статут академії забороняє…

Я його урвала.

– Так, так. Забороняє згадувати про зв’язки з родиною, які б вони не були. Але знаєте, що ще заборонено, м? – я трохи схилила голову, не відриваючи погляду від хлопця. Він вже, вочевидь, жалкував, що взагалі відкрив рота. – Згадувати про свій титул. – підказала я. – Ви тут просто студент Мейлі, і ніякий не лорд. 

Кілька людей подивилися на Мейлі із радістю – вочевидь, він встиг допекти багатьом. 

– Але якщо ви вже так хочете особливого до себе ставлення… – я зробила паузу, аби всі зрозуміли, що особливим ставлення буде у найгірший з можливих способів. – Тоді я даю вам інше завдання – відмити коридор академії від входу до самої авдиторії. І, до речі, я живу прямо в цьому корпусі, тож перевірятиму вашу роботу регулярно. Будете працювати тут стільки, скільки потрібно, аби все завершити. 

На моїх губах застигла солодка посмішка, а лиця бойових магів, і особливо Мейлі, ставали все більш кислими й безнадійними. Лорд же взагалі похнюпив носа і відкрив було рота, аби знову почати сперечатися, але його за плече вхопив Артей і щось прошепотів на вухо. Мейлі після цього побілів ще сильніше й замовк. 

Я плеснула у долоні. 

– Що ж, якщо тут все вирішено, тоді сідайте – в нас ще є пів години на те, щоб впихнути у ваші голови трохи знань. 

Студенти повільно розповзлися авдиторією, сідаючи на найменш забруднені й запилюжені стільчики, а тоді я дістала з-за пазухи тоненьку брошуру, що знайшла у себе в спальні вчора. 

Я трохи погортала її перед сном, занурюючись у спогади, здебільшого неприємні. Ця малесенька книжечка з вправами на якісь нещасні тридцять сторінок була моїм першим посібником з менталістики. Коли я вивчила її від палітурки до палітурки, я вже була здатна зачаклувати торговців на ринку, аби вони давали мені задурно продукти. 

Я передала посібник Леонардові, що сидів найближче. 

– Писанину Санена можете або викинути, або залишити собі як солодке нагадування про те, що таке справжня бездарність. А ось цю книжечку маєте десь скопіювати. Поки не опануєте цих вправ, дорога до хоч якоїсь менталістики, вже мовчу про просунуту, для вас закрита. 

Старенька книжечка пішла по руках і зникла у когось в сумці. 

– А тепер… Хто скаже мені, що ж таке менталістика?

***

Продзвенів дзвін, і студенти з дуже задумливими обличчями почали забиратися геть. Троє моїх жертв хотіли також злиняти під загальний шум, та я зупинила їх тонким щитом з повітря, у який вони вперлися прямо біля мене. 

– Не так швидко, панове. Невже у вас є ще якісь лекції? 

Двоє закивали головами, а третій необачно заперечливо хитнув головою, і я вже знала відповідь. 

– У вас є десять хвилин на те, щоб знайти ганчірки та все решту. Якщо ж ви не встигнете за цей час, що ж… – я дозволила очам зблиснути чорним. 

– Яке ви взагалі маєте право? – знову завівся Мейлі, і цього разу поряд вже не було Артея, аби його спинити. – Ми не зробили нічого поганого! 

Я виразно обвела очима авдиторію. Більша частина безладу у ній була створена не плином часу і не протіканням стелі, на яке нарікав Ярош. Ні, це були бойові маги – і я вже уявляла, як наступної п’ятниці у нього вдома я жалітимусь на цих бовдурів разом із рештою викладачів. 

Ні, – миттєво виправила я себе. До наступної п’ятниці я вже з’ясую, як зламати клятий нашийник. А тоді потреби залишатися в академії просто не виникне. 

– Та що ви говорите… – роздратовано видушила я. – То що, це дійсно дух? І який же він з себе? Впевнена, теж має нашивки бойового мага на плечах. А як не почнете прибирання, можете цілком доєднатися до нього у потойбіччі!