BooksUkraine.com » Сучасна проза » Все королівське військо 📚 - Українською

Читати книгу - "Все королівське військо"

195
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Все королівське військо" автора Роберт Пенн Уоррен. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 192
Перейти на сторінку:
цілком пристойну. Що ж до Сейді, то навряд чи хто назвав би її вродливою, і вже аж ніяк не члени жюрі, що визначають «міс Орегон» чи «міс Нью-Джерсі». Збудована вона була непогано, але це ховалося за її страхітливим убранням та незграбною, безладною жестикуляцією. Вона мала чорне-чорнісіньке, до безглуздя коротко підстрижене волосся, що дико стирчало на всі боки, мов наелектризоване. Риси її обличчя були досить приємні, якби до них придивитися, та передусім впадали в око не вони, а ряботиння. А ось що було в неї справді гарне, то це очі — глибоко посаджені й оксамитово-чорнильно-чорні.

А втім, Сейді була надто гарна для Сен-Сена не з погляду вроди. Він не пасував їй тому, що мав ницу, продажну душу. Мабуть, вона обрала його через показну зовнішність, а потім,— знов-таки коли вірити чуткам,— втягла в брудну політичну гру. Бо Сейді була дуже спритна особа. Вона давно вже терлася при цьому ділі й на власній шкурі спізнала, що воно таке.

У Скідмор вона приїхала в складі Старкової команди, бо була прикомандирована до його штабу (мабуть, як таємний інформатор Сен-Сена) в досить непевній ролі секретарки. Щоправда, крутилася вона багато, залагоджувала всілякі організаційні справи й постачала Віллі відомостями про місцевих визначних персон.

І ось вона зайшла до моєї кабінки в грецькому ресторанчику своєю звичайною нестримною ходою, подивилася на мене згори вниз і запитала:

— Можна з вами посидіти?

І сіла, перш ніж я встиг щось відповісти.

— Все, що вам завгодно,— гречно мовив я.— Постояти, посидіти, полежати.

Вона критично оглянула мене своїми оксамитово-чорнильно-чорними глибоко посадженими очима, що виблискували на подзьобаному віспою обличчі, і похитала головою.

— Ні, дякую. Замало вітаміну.

— Ви хочете сказати, що я для вас недосить гарний?— спитав я.

— Гарний чи негарний — то мені байдуже,— відказала вона,— але я не маю нахилу до таких, що скидаються на коробку макаронів. Самі лікті й сухий хрускіт.

— Гаразд,— мовив я.— Забираю назад свою пропозицію. З гідністю. Та коли ви вже згадали про вітаміни, то скажіть мені таку річ. А ваш кандидат Віллі — це, по-вашому, вітамін? З погляду виборців?

— О боже,— прошепотіла вона й закотила очі під лоба.

— Ну гаразд,— мовив я.— Коли ви збираєтеся сказати своїм хлопцям у центрі, що це не проходить?

— Як це не проходить? В Аптоні має бути великий мітинг, і всіх частуватимуть смажениною на рожні. Так сказав мені Даффі.

— Сейді,— мовив я,— ви ж чудово знаєте, що їм слід би засмажити на рожні величезного кошлатого мастодонта, а на бутерброди покласти замість салати десятидоларові папірці. Чому ви не скажете верховодам, що діла не буде?

— Звідки ви це взяли?

— Слухайте, Сейді,— сказав я,— ми ж давні знайомі, не треба кривити душею з дядечком. Не все, що я знаю, з’являється в газетах, а як я знаю, Віллі вигулькнув на цих перегонах зовсім не тому, що ви в захваті від його промов.

— Вони жахливі, правда ж? — спитала вона.

— Я знаю, що все воно липа,— сказав я.— Та й кожному це ясно, крім Віллі.

— Та звісно,— визнала вона.

— То коли ви скажете своїм верховодам, що діла не буде, що вони марно витрачають свої долари? І що Віллі не відняв би жодного голоса і в Ейба Лінкольна10 у самому осередку Конфедерації?

— Давно б уже пора,— відповіла Сейді.

— Коли ж ви це зробите? — не вгавав я.

— Ой, слухайте,— мовила вона.— Та казала я їм ще раніш, ніж усе це заварилося, що нічого не вийде. Але хто там на мене зважає! Оті твердолобі?..— І, відкопиливши червону, повну й блискучу нижню губу, вона раптом вивергла з рота клубок тютюнового диму.

— Чому ви не скажете їм про це тепер і не звільните бідолаху від його тяжких мук?

— Хай кидають на вітер свої кляті гроші,— вередливо сказала Сейді і шарпнула головою, наче дим зайшов їй в очі.— Шкода, що мало ще викинули, тупаки. І що в того тюхтія не вистачило розуму злупити з них добрячий шмат за побій, який він терпить. Бо так тільки поїздить на дурничку — ото й усе. Ну, та нехай собі. Блаженне невідання.

Офіціантка принесла чашку кави: мабуть, Сейді встигла замовити її, коли ще тільки зайшла і не бачила мене. Вона пила каву, за кожним ковтком глибоко затягуючись сигаретою.

— А знаєте…— мовила вона, з люттю вчавлюючи недокурок у чашку й дивлячись не на мене, а на нього.— Знаєте, навіть якби хтось йому сказав… Навіть якби він зрозумів, що пошився в дурні, то, мабуть, однаково не відступився б.

— Так,— погодився я.— І далі б виголошував свої промови.

— О боже,— сказала вона,— це ж такий жах, правда?

— Так.

— А проте він і далі промовляв би,— сказала вона.

— Так.

— Бісів йолоп,— мовила Сейді.

Ми дійшли разом до готелю і вже не бачилися аж до Аптона, тільки раз чи два привіталися мимохідь. Справи у Віллі за цей час не повернули на краще. Я на тиждень подався до міста, кинувши кандидата напризволяще, але відомості про нього до мене доходили. А напередодні мітинга зі смажениною в Аптоні я сів у поїзд і поїхав туди.

Аптон лежить у західній частині штату, це головне містечко тієї глухої околиці, і передбачалося, що тамтешні виборці щодуху збіжаться із своїх нетрів на дармове частування. Трохи на північ від містечка були невеликі розробки вугілля, де в халупах компанії тулилося чимало люду, що міг тільки благати бога про повний робочий тиждень. Тож місце для вистави зі смажениною обрали якнайкраще — аншлаг був гарантований. Мешканці тих халуп жили в таких злиднях, що по шматок свіжини гайнули б пішки і за п’ятнадцять миль. Аби тільки стало сили і шматок був безплатний.

Місцевий поїзд, пахкаючи й смикаючи, позіхаючи й мало не спиняючись, повз через бавовникові поля. По півгодини він стояв на бічних коліях, не знати чого чекаючи, і я дивився на рядки бавовника, що збігались докупи в гарячому мареві на обрії, і на чорний обгорілий пень посеред поля. Надвечір за вікном вагона потяглися зарослі полином поруби. Ми спинялися біля жовтих, схожих на коробки станційних будівель, за якими були розкидані нефарбовані будиночки, далі я бачив вулицю, що вела до центру містечка, а потім, коли поїзд знову рушав,—

1 ... 30 31 32 ... 192
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все королівське військо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все королівське військо"