Читати книгу - "Орієнталізм"

Народу та біблійних генеалогій. Натомість він перевиконав те завдання, яке спочатку собі поставив, і дістався аж до Гуджарата, де виявив криївку з авестійськими текстами, що дало йому змогу завершити свій переклад Авести. Реймонд Шваб так сказав про таємничий фраґмент Авести, який спонукав Анкетіля вирушити на пошуки: «Тоді як учені дивилися на знаменитий оксфордський фраґмент і потім поверталися до своїх студій, Анкетіль подивився на нього й потім подався до Індії». Шваб також відзначає, що Анкетіль і Вольтер, хоча й були за своїм темпераментом та ідеологією людьми цілком протилежними, мали однаково глибокий інтерес і до Сходу, і до Біблії, «причому один прагнув довести абсолютну незаперечність біблійних істин, а другий — якомога більше підірвати віру в ці істини». За іронією долі Анкетілів переклад Авести послужив меті Вольтера, оскільки відкриття Анкетіля «незабаром спричинилися до критики тих самих [біблійних] текстів, які доти вважалися текстами одкровення». Шваб добре описує основний результат, який дала експедиція Анкетіля: {105}

«В 1759 р. Анкетіль завершив свій переклад «Авести» в Гуджараті; в 1786 р. — переклад «Упанішад» у Парижі, і в цей спосіб він прорив тунель між двома півкулями людського генія, зредаґувавши й розповсюдивши стародавній гуманізм Середземноморського басейну. Ще менш як п’ятдесят років тому його співвітчизники досить туманно уявляли собі, що то означає бути персом, а він навчив їх відрізняти перські пам’ятки від давньогрецьких. До нього відомості про далеке минуле нашої планети шукали виключно у творах великих латинських, давньогрецьких, гебрейських та арабських авторів. На Біблію дивились як на самітну скелю, як на метеорит. Учені мали доступ до цілого всесвіту писаних текстів, проте навряд чи хтось бодай підозрював, наскільки неозорі ті невідомі землі. Усвідомлення цього факту почалося з появою його перекладу «Авести» й досягло карколомних висот завдяки дослідженню в Центральній Азії мов, які розмножилися після вавилонського стовпотворіння. А в наші школи, які доти обмежувалися вивченням вузького греко-латинського спадку Відродження [чимала частка якого була занесена в Європу ісламом], він приніс бачення незліченних цивілізацій із давноминулих віків, безконечного розмаїття літератур; з’ясувалося, що кілька європейських провінцій були не єдиними місцями, які залишили свій відбиток у історії»59.

Уперше Схід відкрився Європі в матеріальності своїх текстів, мов і цивілізацій. Також уперше Азія набула точного інтелектуального та історичного виміру, на який можна було оперти міфи про її географічні відстані та безкраї простори.

Культурна експансія завжди компенсується неминучими процесами протилежного спрямування, й, мабуть, цим можна пояснити те, що після орієнтальних трудів Анкетіля з’явилися праці Вільяма Джонса — другий з донаполеонівських проектів, про які я згадував вище. Тоді як Анкетіль відкривав широкі краєвиди, Джонс їх звужував, кодифікуючи, табулюючи, порівнюючи. Ще до того, як він покинув Англію в 1783 р. і вирушив до Індії, Джонс уже опанував арабську, гебрейську та перську мови. Та це була тільки незначна частка його талантів: він був також поет, юрист, ерудит і невтомний учений, обдарований могутнім інтелектом, що ставив його на один рівень із такими мислителями, як Бенджамін Франклін, {106} Едмунд Берк, Вільям Пітт і Самуель Джонсон. У належний час він був призначений на «почесну й прибуткову посаду в Індії» й одразу, як тільки туди прибув, щоб розпочати службу в Ост-Індській компанії, став сам-один здійснювати широкий спектр досліджень, які мали зібрати докупи, обгородити линвою, одомашнити Схід і в такий спосіб перетворити його на провінцію європейської вченості. Він перелічив теми, які мали бути розглянуті в своїй власній масштабній праці, названій «Об’єкти наукових розвідок під час мого перебування в Азії»: «закони індусів та магометан, сучасна політика та географія Гіндустану, найкращий спосіб управляти Бенґалією, арифметика, геометрія і змішані науки азіатів, медицина, хімія, хірургія та анатомія індійців, натуральне виробництво в Індії, поезія, риторика та мораль у Азії, музика народів Сходу, торгівля, мануфактура, сільське господарство та комерція Індії» і таке інше. 17 серпня 1787 р. він скромно писав лордові Олторпу, що «я поставив собі за мету знати Індію краще, аніж будь-коли знав її будь-який із інших європейців». Ось на кого з повним правом міг би послатися Бальфур у 1910 p., коли він заявив, що англієць знає Схід більше і краще, аніж будь-хто інший.

Офіційною сферою діяльності Джонса було право, професія, що мала символічне значення для історії орієнталізму. За сім років до того, як Джонс прибув до Індії, Воррен Гастінґс вирішив, що індійці мають управлятися своїми власними законами, і то був проект набагато сміливіший, аніж це здається на перший погляд, оскільки санскритський кодекс законів існував тоді лише в перському перекладі, й жоден англієць не знав тоді санскриту настільки добре, щоб ознайомитися з текстами ориґіналу. Першим опанував санскрит службовець компанії Чарльз Вілкінс і відразу ж почав перекладати «Кодекс Ману». В цій праці йому незабаром став допомагати Джонс. (До речі, Вілкінс був першим перекладачем «Бгаґавад-Ґіти».) У січні 1784 р. Джонс скликав установчі збори Азіатського товариства Бенґалії, яке мало стати для Індії тим, чим було для Англії Королівське товариство. Як перший президент цього товариства і як суддя Джонс набув ефективного знання про Схід та про жителів Сходу, що згодом зробило його незаперечним {107} засновником (цей вислів належить А. Дж. Арберрі) орієнталізму. Правити й вивчати, потім порівнювати Схід із Заходом — ось такі цілі поставив перед собою Джонс, і вважають, що йому вдалося їх досягти завдяки своєму неподоланному імпульсові завжди все кодифікувати, підкоряти безконечне розмаїття Сходу «досконалому дайджестові» законів, цифр, звичаїв та друкованих праць. Чи не найвідоміші зі сказаних ним слів свідчать про те, до якої міри сучасний орієнталізм, навіть біля своїх філософських витоків, був компаративною дисципліною, що ставила за свою головну мету знайти початки європейських мов у далеких і нешкідливих східних джерелах:

«Мова санскриту, хоч би яким давнім було її походження, має просто чудову структуру; досконалішу, аніж грецька, розгалуженішу, ніж латина, й набагато витонченішу, аніж будь-яка з цих двох мов, та попри все, вона зберігає з ними обома тісну спорідненість, як у дієслівних коренях, так і в граматичних формах, спорідненість, яка навряд чи могла б виникнути цілком випадково; ця спорідненість справді є настільки тісною, що жоден філолог, який вивчав усі ці три мови, просто неспроможний повірити, що всі вони виникли не з одного джерела»60.

Багато з перших англійських орієнталістів у Індії були, як і Джонс, фахівцями з права або, що цікаво відзначити, лікарями з великою схильністю до місіонерства. Наскільки ми можемо про це судити, більшість із них ставили перед