Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"

– Тов. Шевченко!

– Я скажу коротенько… Коляда… На чорта нам такі поезії? «Лісовики… гризуть… зуби… індустрія… пиляє пісня… своруном… Ба-бам якийсь»… Кому воно потрібне… Пролетаріатові?! Чи селянству?.. Нікому воно не потрібне… Там десь… у височині ширяє… Не місце їм у «Плузі»… А от щодо другого товариша… Як його?.. Буркун… Так я з Божком не згодний… Чого тому Божкові треба, я не знаю?.. Курячої диференціації якоїсь?.. А мені вірш подобається… Правда, там дієслівні рими, стара трохи форма, але здоровий, цілком зрозумілий вірш… Не всім же бути таким розумним, як Божко!

– Тов. Копиленко?

– Я, товариші, зовсім не думав виступати… Але мене прикро вражає Божків виступ… Люди пишуть, учаться… Ми всі учимось… Шукаємо. Напрямку шукаємо… Б’ємось-б’ємось: куди нам іти… А Божко, він, я не знаю, чого він хоче… Так не можна… В Росії і Єсенін, і Пільняк…[101] Всі вони шукають… А Божко чомусь зразу якось, не так якось, а отак якось… Так, товариші, не можна…

– Тов. Панів?

– Відносно Коляди… Звичайно, в його це все якось не так… У його є гарні образи, а як узяти все цілком, так щось таке ніби без образів… Він, безперечно, поет, і талановитий поет, але вірші в його якісь… я б не сказав, що талановиті… Відносно товариша Буркуна… Починає хлопець іще. Стара форма, але є рима. Стара рима, але є форма… По-моєму, хай пише. До «Плуга» прийняти можна.

– Прошу.

– Я не знайомий з літературою зовсім. Я сам селянин. І балакатиму, як із села. Для кого це пишеться? Для селян. Це ж селянські письменники. Хіба селянин оте, що написано, зрозуміє? Коли я не розумію, то куди там тому селянинові? Пишіть так, щоб було зрозуміло…

– Хто ще забирає слово?

– Дозвольте…

– Прошу!

– Я мало знайомий з літературою… Але мені здається, що нема за що вхопитися… Дайте мені за що-небудь ухопитися, щоб потягти за собою масу. Хоч за волосинку дайте вхопитися, щоб та маса за вами потяглась…

– Хто ще бере слово?

– Товариші! Наш народ темний, віками гноблений по польських в’язницях, забитий, несвідомий… Промовте до його зрозумілою українською, пролетарською, інтернаціональною мовою… Він нещасний, катований, віками гноблений український мужик, забитий, несвідомий, він не розуміє, бо йому забороняли, його катували, його в темряві держали, а коли до нього промовити зрозумілою українською мовою, то він, нещасний, катований, віками гноблений, по польських тортурах, скільки він, нещасний, лиха зазнав, бо йому забороняли, його катували, з нього знущалися… Я кінчила…

– Хто ще, товариші?.. Нема нікого. Дозвольте резюмувати! От що, товариші! Як підходити до того чи іншого твору? Це – головне! А підходити, по-моєму, слід так: для кого твір писаний? На яку він аудиторію розрахований?.. Акурат і тут… Твір Колядин… Колядин, кажу, твір! На яку він аудиторію розрахований?

– Ні на яку!

– Не скажіть, товаришу! Він розрахований… Розрахований, кажу, він. Так і твір Брунчуків… На яку він аудиторію розрахований? Коли ми це твердо собі з’ясуємо, тоді дамо йому й оцінку правильну… Правильну оцінку… Завтра, товариші, об одинадцятій годині збори студії… А тепер дозвольте вечірку закінчити!..

Отак щопонеділка в Харкові. Отак щовівторка в Полтаві, щочетверга в Києві, що… що… що… та днів на тижні не вистачить вам перелічувати.

Лицем до села[102]

Ярмарок

І

Ще й сіріти надворі не починало, а під дверима мов з гучномовця:

– На ярмарок! Уставайте!

То Веремій Васильович парою своїх уже до школи під’їхав.

На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього 20 верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, щоб і стати як слід і щоб не проґавити жодної з того ярмарку хвилини…

Дехто так іще звечора волами посунув, то отак, щоб по дорозі ще й попасти товаряку, – буде тоді вона на ярмарку, як налита, і коштуватиме тоді вона «цілий світ».

– Н-н-о, малі!

Малі біжать, хвостами крутять, «хід» торохтить, печінки, губи й зуби стрибають.

– Н-н-о! А вона! А вона-а-а!

«А вона» біжить над нивою, а колоски по самій «храпі» дряпають, ну, «а вона» і смикає.

…На ярмарок!

Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках, по степах, по садках, по левадах…

І видно: аж-аж-аж гей до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися… І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і возенята… З кучами, з сіном, з соломою… А на возах і кури, і вівця скручена, і теля мекає, підвестись намагаючись… А за возами і стригунці, і бузівки, і корівки з прив’язаними до хвоста телятками.

– Гей! Цоб! Цабе! Н-н-о!

На ярмарок!

І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…

І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива й покручена, що за отой лісок, не поспішаючи, полізла…

І де її голова, і де її хвіст – невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж за отим бугром, десь там іззаду.

А наш віз вискакує з тої гадюки, лишаючи її то в праву руч, то в ліву руч, торохтить по грудках, шелестить травою…

– Здорові були, Петровичу! І ви на ярмарок?

– Атож! Здрастуйте!

– Галанську свою ведете?

– Атож!

– Заливає молоком?

– Заливає!

– Не продешевте ж!

– Та то вже як буде…

Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою… Сірпається, бідолашне, і не знає, що воно вже сьогодні не звичайне порося, а об’єкт домашнього бюджету…

……………………………….

– Іч! Барина повезли!

Барин у кучі… Кабанюка годований… Куча на гарбі, як баня на церкві, а він, «баран», розляглися й нервово хрюкають…

Скільки за барина? В ярмарку спитаєш…

……………………………….

Пливе річка селянських возів… На ярмарок!..

Їдуть манивці, їдуть броварці, василівці, попівці, федорівці, хуторяни…

І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…

І вся ця гадюка строката, ця стрічка барвиста, переїхавши через Псьол, розливається на майдані, перемішується з тими, що вже отаборились, і кричить і коням, і волам, і коровам:

– Тр-р-р!

Приїхали…

……………………………….

Заливається майдан людсько-коров’ячо-волячо-кінсько-овечою масою, та маса розпливається, розпливається, розпливається і докочується з одного боку до Псла, а з другого, третього, четвертого – аж туди, де жито, схилившись, коси чекає…

А шатра, а ятки вже там… Заздалегідь, ще вчора, їх понапинано, і вони, мов оті пухирі, випинаються серед рябо-рухливої юрби…

Захряс майдан…

Захряс гарбами, возами, бідами,