Читати книгу - "Останнiй листок. Оповiдання"

Старий Зіззбаум мав око морського орла, пам'ять слона, а розум – бистрий і точний, як складна лінійка. Перехильцем, схожий на полярного ведмедя, він підійшов до дверей і потис Платтові руку.

— Як поживає там, у Техасі, шановний містер Наварро? Не ризикнув цього разу пуститися в дорогу. То я радий вітати містера Платта.

— В самісіньке яблучко, – здивовано вигукнув Платт, – і я віддав би сорок акрів незрошуваної землі– в окрузі Пекос, щоб узнати, як ви догадались.

— Я просто знаю, – всміхнувся Зіззбаум. – Так само, як знаю, що цього року в Ель-Пасо випало двадцять вісім і п'ять десятих дюйма опадів, себто на п'ятнадцять дюймів більше, ніж звичайно, і тому «Наварро і Платт» цієї весни куплять одягу на п'ятнадцять тисяч доларів, а не на десять, як у посушливий рік. Та про це завтра. А зараз у моєму кабінеті на вас чекає сигара, аромат якої знищить У вашому роті присмак контрабандного тютюну, який ви Дістаєте з-за Ріо-Гранде і вважаєте хорошим тільки тому, Що він контрабандний.

Надходив вечір, торгівля закінчувалась. Поки Платт Докурював сигару, Зіззбаум зазирнув у кабінет сина. Той збирався вже йти і стояв перед дзеркалом, заколюючи галстук діамантовою шпилькою.

— Ейбі, – сказав старий, – сьогодні ввечері тобі доведеться походити з містером Платтом. Вони вже десять років купують у нас. З містером Наварро ми грали в шахи щоразу, коли він приїздив і випадав вільний час. Захоплююче заняття, але містер Платт людина молода і в Нью-Йорку вперше. Отож розважити його буде легко.

— Гаразд, – відповів Ейбі, старанно загвинчуючи замочок на шпильці. – Я візьму його. Коли він намилується отим хмарочосом, що його називають «Праска», та метрдотелем готелю «Астор», послухає, як грамофон грає «Під старою яблунею», буде пів на одинадцяту, тобто настане час містерові Техасцю загорнутися в ковдру. О пів на дванадцяту я вечеряю з друзями, але наш гість тоді вже бачитиме солодкі сни.

Наступного ранку, о десятій, Платт прийшов у магазин Зіззбаума в повній діловій готовності, з букетиком гіацинтів у петельці. Зіззбаум особисто зустрів відвідувача. «Наварро і Платт» були добрими клієнтами, їм незмінно надавали скидку, бо вони завжди платили готівкою.

— То як вам сподобалося наше місто? – з простодушною усмішкою манхеттенця спитав Зіззбаум.

— Я б тут не жив, – відповів Платт. – Ми з вашим сином устигли вчора дещо побачити. З водою у вас добре, зате у нас, у Кактус-Сіті освітлення краще.

— На Бродвеї є й світлі місця, хіба ні, містере Платт?

— Але й темних не менше, – відповів Платт. – Щиро кажучи, мені найбільше сподобалися тут коні. Жодної шкапи не бачив.

Зіззбаум повів його нагору дивитися зразки.

— Покличте сюди міс Ешер, – звелів він службовцеві. Увійшла міс Ешер, і Платтові з фірми «Наварро і Платт» уперше сяйнуло дивне світло романтичного захоплення. Витріщивши очі, він завмер, як гранітна скеля над каньйоном у Колорадо. Вона це помітила і спалахнула рум'янцем, хоч таке за нею і не водилося.

Міс Ешер була найелегантнішою манекенницею в «Зіззбаума й сина». Відтінок її волосся належав до так званих «притишено білявих», а її габарити трохи перевершували досконалістю навіть ідеальну пропорцію 38–25–42. Вона служила у Зіззбаума два роки й добре знала своє діло. Блиск її очей обдавав холодом, і якби вона стрілася поглядом з василіском, то міфічна потвора відвернулася б перша. Знала вона й закупників.

— Отже, містере Платт, – сказав Зіззбаум, – мені спершу хотілося б показати вам оці сукні світлих тонів фасону «принцеса». Саме те, що потрібно у вас на півдні. Прошу, починайте з цього, міс Ешер.

Суперманекенниця раз у раз зникала в гардеробній і виходила звідти ще прекраснішою в кожній новій сукні.

3 блискучою незворушністю демонструвала вона їх ошелешеному закупникові, а той наче завмер і мовчки ковтав медоточиві розумування Зіззбаума про моду та фасони.

На обличчі манекенниці застигла професійна холодна усмішка, яка прикривала, здавалося, щось схоже на нудьгу й презирство.

Коли показ закінчився, Платт, схоже, вагався. Занепокоєний Зіззбаум уже подумав, чи не збирається той часом навідатись до інших постачальників. Але Платт просто перебирав у пам'яті найкращі ділянки в Кактус-Сіті, міркуючи, де звести новий будинок для майбутньої дружини… яка в цей час знімала в гардеробній ясно-блакитну тюлеву вечірню сукню.

— Не поспішайте, містере Платт, – сказав Зіззбаум. – Подумайте, у вас іще є вечір. Такого краму, як наш, і за таку ціну ви ніде не купите. Схоже, ви нудьгуєте в Нью-Йорку, містере Платт. Людина ваших років… без жіночого товариства, звісно, вам сумно. А що коли ви запросите на обід яку-небудь симпатичну молоду леді… Скажімо, міс Ешер. Вона приваблива, удвох вам було б значно веселіше.

— Але ж вона мене не знає, – здивувався Платт. – І не чула про мене. Хіба вона згодиться? Ми навіть незнайомі.

— Згодиться? – перепитав Зіззбаум, скинувши брови. – Звичайно, згодиться. Я вас познайомлю. Звичайно, згодиться!

Зіззбаум голосно гукнув міс Ешер. Вона ввійшла, незворушна й трохи презирлива, в білій блузці і чорній спідниці.

— Містер Платт ласкаво просить вас пообідати з ним сьогодні ввечері, – сказав Зіззбаум, виходячи з кімнати.

— Авжеж, дуже приємно, – дивлячись у стелю, відповіла міс Ешер. – Західна, двадцять, дев'ятсот одинадцятий. О котрій?

— Скажімо, о сьомій?

— Чудово. Тільки не приходьте завчасно. Я наймаю кімнату з однією вчителькою, а вона не дозволяє, щоб до нас заходили чоловіки. Вітальні у нас немає, тож вам доведеться чекати в коридорі. Але на сьому я буду готова.

О пів на восьму Платт і міс Ешер уже сиділи в ресторані на Бродвеї. Міс Ешер була в чорному напівпрозорому вбранні простого крою. Платт не знав, що його супутниця лише виконує одне із своїх службових завдань.

З ненав'язливою допомогою освідченого офіціанта йому вдалося замовити цілком пристойний обід, якому бракувало тільки традиційного бродвейського початку.

— Ви не заперечуєте, якщо мені принесуть що-небудь випити? – спитала міс Ешер.

— Ні, звісно, – відповів Платт. – Замовляйте все, що хочете.

— Сухий мартіні, – сказала вона офіціантові.

Та коли вже келих опинився перед нею, Платт простягнув руку й відставив його вбік.

— Що це? – запитав