Читати книгу - "Щоденники дракона"

— Добре! Ризикнемо! — Лама не довелось умовляти надто довго. — Запам’ятовуйте формулу!

Вкладалися спати із різними настроями. Ельф дуже хвилювався за дружину, в той час як сама вона чекала чогось світлого, радісного. Гном був насправді заінтригований її пропозицією. Він замислив для себе нелегке завдання: дуже йому кортіло вивідати деякі секрети Чорних. Побувати в їх таємних лабораторіях.

В цей самий час у одному з приміщень Школи, ледь освітленому вогнем каміна, відбувався такий діалог між двома Вчителями.

— Ти зрозумів, що саме вони затіяли?

— Звісно! Шкода, що самі вони цього не розуміють. Особливо Равеш. Ясна річ, його проникнення буде помічено та блоковано. Хоча, при його потенціалі… Аби Чорні не сприйняли це як заплановану агресію.

— Не думаю. Але хто зна! Може, зупинимо їх?

— Встигнути можна, та чи буде сенс? Ця думка міцно запала їм в голови. Якщо відмовляться зараз, чи не захочуть повторити після? А тоді їх сили можуть зрости до небезпечних розмірів.

— Ці таки повторять! То що, хай все йде як іде?

— На мою думку — так!

— Тоді я злітаю на Оранб, підстрахую! Якщо хтось зайде надто далеко чи побачить щось надто зле, я його просто перемкну на інше зображення. Покажу їм дитячу казочку, та й по всьому!

— Ну, лети!

Миттєвий сплеск енергії розірвав простір від поверхні Нілмар до її супутника. П’ять секунд на розмову з черговим на станції Оранб. Вибух телепортації.

На тій саме каменюці, де годину тому сиділа Маарісаа, тепер сидів срібний дракон та прислухався до сновидінь трьох друзів, які солодко сопіли у своїх зручних ліжках.

Формула була виконана безпомилково. Виходи підсвідомості було замкнуто на центри сну.

Дракон чекав на появу видінь.

Розділ другий

Вона заснула навдивовижу спокійно, якщо зважати на передчуття чогось досі незнаного. Перші години спала без снів. Мабуть організм накопичував енергію для сприйняття незвичної інформації. Лише після півночі до її мозку стали просочуватися перші видіння.

Ласкавий берег, напівпрозорі крони дерев, м’які густі кущі, незмовкаючий прибій. Таким був фон її сну Це був острів десь у тропіках. Вони знов були втрьох і мали зробити щось надзвичайно важливе. Навкруги все дихало таким спокоєм, що доручення видавалось нереальним та далеким. Та ось почалися незвичайні, страшні події. Її друг — гном почав перетворюватися на якусь жахну потвору. То він ставав бридким демоном, то розпливався хмарою задушливого диму. А найстрашнішим було те, що вони з Ламом не мали змоги протистояти тим метаморфозам. Та ось Рав став схожим на двоногого монстра, що нагадував собою ведмедя і почав сипати магічними формулами, від яких її тіло скувало невимовним жахом. Навіть м’яке ельфійське волосся стало сторчма й затверділо, неначе дріт.

Та ось трансформації монстра дійшли кінця. Зараз буде вимовлене останнє слово й невідворотна, жахлива смерть накладе свою волохату лапу на світ, знищуючи у ньому все живе.

І тут її осяває прозріння. Вона знає, як припинити цей кошмар. Підібравшись та зібравши в одне ціле всі свої нерви, всі свої м'язи, вона у останню страхітливу мить кидається до чудовиська. Смердюча, ікласта паща, бризкаючи отруйною слиною, нахиляється до неї. І вона, здригаючись від перенапруження, кидає у цю темну прірву смерті ім’я свого друга. Сота доля секунди затримки. Смерть завагалась. Тоді Маарі цілує його в ніс, як робила завжди, бажаючи примусити почервоніти його порослі рудою бородою товстенькі щічки.

І смерть іде геть. Перед нею, сповитий туманом, стоїть Равеш. Його тіло скручене страшною судомою. Очі безтямні. Та це все ж таки він. З тихим стогоном гном розпрямляється і падає на пісок. Ще мить і він мирно спить, тільки злегка стогнучи від щойно пережитого болю.

Видіння покидає Маарі. Її огортає тихий спокій. Та за деякий час перед нею знову постає нова картина. В цьому сні вона була драконесою, Вчителем. Могутні крила несли її над знайомими з дитинства скелями. Між двох пагорбів відкривався рідний її серцю краєвид: півсотні будиночків, школа, озерце. Тут проходила її юність і тут буде зростати її син. Вона спускається на галявину. Відпочинок буде довгим…

Ламеніль був до краю збуджений, знаючи, мабуть, краще за друзів, що їхній експеримент справді небезпечний та непередбачуваний. Мало не всю ніч він крутився на ложі, засинав і просинався знову. На ранок сон таки зборов його.

Він був драконом і з загоном друзів мчав у якусь битву. Телепатично вони були зв’язані між собою і одночасно слідкували за зграєю чорних драконів зла, що мчали їм на зустріч.

Сутичка відбулась над архіпелагом, де тисячі невеличких острівців, немов тюлені, ніжилися у теплій, прозорій воді. Одні з них поросли зеленню, інші палали на сонці сліпучим піском чи чорніли скелями.

Зустріч була стрімкою. Розряди квантових генераторів, сяйво захисних екранів. Загони змішалися. Бій розпався на поєдинки. Навпроти нього велетенський, метрів до десяти, чорний дракон миттєво пірнає донизу, силкуючись зайти в хвіст. Лам свічкою підноситься вгору й тут таки кидається якоюсь неймовірною спіраллю вниз, заходить просто на спину супротивника. Чорний не встигає відвернути з курсу. Синхронний розряд обох лазерів Ламеніля розпорює його захисний екран, мов рядно. Блискавки досягають тіла ворога і його розриває на шмаття.

Погляд ліворуч, праворуч. Скануючий імпульс екстрасенсорики. Де вона?! Йому забиває подих. Його кохана зигзагами тікає від налітаючих зверху двох чорних. Вони притисли її до поверхні моря й без кінця б’ють з лазерів, хоча і не можуть поки що влучити, дякуючи швидкості маневрування.

Крила склалися, мов накінечник стріли. Донизу! Донизу! Донизу! Ось один з переслідувачів просто під ним. Сплеск енергії на порозі можливостей. З цим ворогом покінчено, та є другий! Лам розуміє, що на його швидкості він не вийде на лінію вогню. А часу вже нема. І тоді він знаходить єдине рішення.

Розворот на швидкості двох звукових ледь не затьмарює розум. Та він встиг. Миттєве гальмування й передача думки: його кохана йде під дощем, а він тримає над нею парасольку.

І вона зрозуміла. За ті мізерні часточки миті, коли біль шматував його праве плече й розповзався глибше та глибше, він встиг побачити, як Маарі рвучко розвертається, готова до бою.

І було останнє видіння: його душа зі сторони бачила, як падає униз його розшматоване лазерами тіло, а слідом, з височини, падають задимлені чорні клапті, які тільки що були чорним драконом.

Сонце вже сходило, та Ламеніль нічого не бачив. У його відкритих очах досі ще летіли