Читати книгу - "Щоденники дракона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сон Равеша був спокійним, як завжди. Видіння прийшло перед світанком. І саме те, яке він хотів побачити.
Він летів над засніженими рівнинами десь на півдні Асарху. Попереду стояв стовп диму, що виходив з велетенської чорно-коричневої гори. Це й була його мета. Почався плавний спуск. Вхід до печери охороняли двоє чорних драконів. Та Рава вони не бачили. Безтілесною тінню просковзнув він у глиб, у темряву.
Нескінченні коридори та галереї ведуть його все глибше та глибше. Попереду розливається дивне, ядучо-червоне світло, з домішкою гнійно-жовтих відблисків. Равеш влітає до велетенської зали.
За великим круглим столом сидять десятків зо два чорних драконів. Це ті, хто входить до Верховної ради магів темряви. На високому постаменті у центрі залу ложе Голови ради. Зараз воно пусте. Кожна клітина організму Рава всотує інформацію. Він дивиться на стіни й бачить потаємні двері за непроникними, важкими завісами. Там сейфи з документами. Вони захищені додатковою магією, та дещо Равеш зміг побачити.
Щось турбує його увагу. Равеш озирається назад. Сторожко, наче підглядає за кимось. Ложе Голови ради вже зайняте. Дракон підіймає голову й кидає пронизливий, жорсткий, відчутний, немов удар сокири, погляд своїх бездонних очей просто у очі Равеша.
Дикий біль розриває голову. Гном миттєво прокидається і мало не виє від болю. Перед очима у нього пливуть кольорові плями. Минає довгих п’ять чи шість хвилин, поки захищений додатковою енергією організм магістра магії переборює біль. Равеш блює. Такого екстрасенсорного удару не витримав би й куди тренованіший маг. Голові стає легше й легше. Тепер лишається лише пам’ять про біль. Але та пам’ять назавжди.
Настає світанок. Власне кажучи, це не зовсім світанок. Просто запрограмована Маарі хмара над їхніми домівками стає все прозорішою. Гном важко виповзає зі спальні та йде до ручая напитися і намочити голову. Вмившись та зволоживши горло, він повертається лицем до хатинки-квітки. Перед ним на камені сидить Ревліс.
— Що, награлися? — тон Вчителя не залишає надій на мирний перебіг розмови. — Клуб юних ідіотів! Час вже хоч трохи стати дорослішими!
— … — Відповіді Рава не несли інформації а скоріше складалися з якогось мукання та невиразних жестів.
— Так-так! Звісно! Ми ж ні… Ми бажали… Ми думали… Я розумію!
— Тільки не перебільшуй! Ви геть нічого не думали!
— …
— І не перебивай мене! Ти що, забув усе, що вчив по теорії часу у Школі?! Звісно, що троє таких могутніх магів, як ви, можуть зробити прорив у континуумі. Та хіба ви не знали, що кожен випадок проникнення у час змінює його? І те, що ви змогли побачити тепер вже напевне не відбудеться! Бач! Надумали: зараз ми про все довідаємось!
— …
— Не мукай! Ти мені нагадуєш студента, що прийшов складати іспит з предмету, якого ніколи не вчив! А чого тебе понесло до Воріт Пекла? Ти думав, пізнаєш щось справді важливе? Тоді ти, вибач, просто дурень! А зараз чорні можуть сприйняти твій вчинок як ескалацію ворожих дій! Що далі?
— …
— Не перебивай, я тобі кажу! І не роби мені тут невинний вигляд! А чого ти досяг? Адже справжні таємниці ти ні за що не побачиш! Це ж магія, телепню!
— ….
— Не треба! Добрими намірами вислано дорогу до пекла! Чув таке?
— …
— Ще одне слово, і я відшмагаю тебе, як хлопчиська! Ще невідомо, як до цього поставиться Конклав! За такі речі позбавляли пам’яті та відсилали на Лон!
Від збудження срібна луска Ревліса налилася пурпуром. Завушні антени екстрасенсорики вібрували від роздратування. Навіть задня пара рогів, у яких розташовано квантові генератори, й та вібрувала.
— А гірше за все те, що твоєму другові зараз погано! Маарі робить, що може, але шок занадто сильний. Зараз я віднесу його до Школи, хай ним займуться фахівці. Негайно іди збирайся, а я розберуся з ельфами. Розмову продовжимо потім!
Ревліс прийняв подобу старезного ельфа з китичками сивого волосся на вухах. Причому вуха були значно довшими, ніж буває у справжніх ельфів. Мить подумавши, він доповнив власний портрет кирпатим носом гнома та сперся на паличку. Підійшовши до будиночка-квітки, він паличкою постукав по камінчику, що лежав перед входом.
— Чи не дозволять старенькому ельфу спочити на порозі цього будинку і чи не піднесуть йому кухлик молочка, поки страдник не впав від утоми та голоду?
З хатки одразу пролунав голос Маарі:
— Ой, Ревлісе! Заходь швидше! Тут Ламу погано, а я не знаю, чим зарадити!
— Та якось таки зайду! — важким, як у гнома, старечим кроком, Вчитель переступив поріг. Побачивши його вигляд, Маарі мимоволі розсміялася крізь сльози.
— Добре вже, дітки! Дідусь сам про себе подбав. Та за одно вже й про вас! Хоча, скажу щиро, ви того не варті!
Зробивши пас руками, він занурив Лама у глибокий сон.
— Зараз відвезу вас додому, до Школи. Збирайся, Маарі! Ревліс взяв сплячого ельфа на руки й виніс на галявину перед домом. Рав уже чекав там.
— Що з ним, Ревлісе? — кинувся він до Вчителя.
— Ваші іграшки з часом! Він побачив один з варіантів своєї смерті. Тепер, правда, цього варіанту вже не існує, але все ж таки це не дуже приємно, як ти гадаєш?
— Свою смерть? Оце так! — гном почухав за вухом. — Ніколи не подумав би, що таке можливо!
— Про що я й кажу! Не думаєте!
Вийшла Маарі з маленьким згорточком у руках.
— То що, поїхали? — спитав Ревліс.
Вона кивнула. Мовчки й прикусивши губу, аби знов не заплакати над чоловіком.
— Нічого! Все буде гаразд! Відремонтуємо твого милого! А зараз сідайте до мене на спину. Прокатаю на прощання. Хто знає, коли ще доведеться побачити цю красу! Робота у нас не легка, самі знаєте! Часу вічно не вистачає!
Плавно пропливав дракон над білими скелями Оранбу Внизу, як і завжди, дзвеніли ручаї та водоспади, блищали озера, вабили своїми яскравими кольорами велетенські квіти. Тільки краса тутешньої природи не додавала нашим друзям радощів. Один з них лежав, скутий магічним сном, а інші двоє картали себе за власну нерозсудливість, через яку товариш потрапив у таку біду.
У Школі Ламом зайнявся один з найкращих психотерапевтів планети. «Чищення мозку» тривало всього лишень півгодини. Потім ельф спав. Спав довго — цілу добу. Встав, побродив Школою, поїв і знову ліг. Тепер його сон був коротшим і вранці Лам прокинувся веселим та життєрадісним, як завжди.
Тепер трійця могла постати перед Конклавом. Звісно, не перед всім, а тільки перед призначеною комісією. І отримати, як обіцяв
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденники дракона», після закриття браузера.