Читати книгу - "Російський сюжет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дозволь, я тебе познайомлю, Євгене, наш колега з Японії Юкусаї, — японець чемно кланяється. — Він займається…
— Ти гадаєш, ніби я той останній невіглас, який не знає, хто такий Юкусаї? — каже Євген те, що мало не завжди кажуть за таких обставин.
На обличчі Юкусаї з’являється барва задоволення, якої не може загасити самурайське самовладання. Євген не знає, хто такий Юкусаї, проте добре знає силу цієї нехитрої фрази.
А ось і сам Уйко Кажич, автор соціофілобестселерів, що їх він пише мовою Simple English, щоб не давати зайвого клопоту перекладачам. Це — людина такого рівня, коли всі, хто зараз тут, потім розповідатимуть: на конференції був Кажич! Або ще переконливіше: Я беру участь у конференціях, на яких буває Кажич!
А ось Бурукова, як же без неї? Головна антикомуністка Східної Європи, яка на всіх збіговиськах подібного штибу не тільки шукає нагоди блиснути своїм оскаженілим і вже не актуальним антикомунізмом, а й відверто підшукує кавалера на ніч.
— Привіт, Самарчику, — кричить йому Бурукова. — Ти без жони?
Бурукова була в їхньому університеті, читала курс у рамках Anticommunist Studies.
— Я з сином, — відповідає Євген. — Кажич приїхав сам. Ти з ним уже познайомилась?
— Ти мене дивуєш, — відповідає Бурукова. — Ти ще й досі не знаєш орієнтації Кажича? Від нього треба ховати таких, як твій син, а де він, до речі?
Євген не хоче знайомити Мирослава з Буруковою.
— У мого сина розряд з айкідо. А Кажич — старе вайло. Old bumpkin to be honest. Але я не знав, що він гей. Але тут є Юкусаї, теж, здається, сам.
— А хто такий Юкусаї? — питає Бурукова, міняючи голос, збиваючи пальцями пасма над чолом.
— Бурукова, я тебе не впізнаю! Така інтелектуалка не знає, хто такий Юкусаї?
— Звісно ж, я чула про нього! Читала його праці! Я лише хотіла сказати, що я з ним особисто не знайома!
На пленарному засіданні — один росіянин, якого треба перекладати синхронно, та болгарин, який подав російський текст. Євген сідає в кабінку для інтерпретаторів, одягає навушники, підсуває мікрофон до рота. Він уже насобачився перекладати всі ці «виклики часу», «культурні ієрархії», «кітчеві структури», «казуси підсвідомості» та багато чого. А також насобачився підхоплювати недомовлені фрази, навчився вивуджувати думку, висловлену поганою англійською, і це також не всі вміють. Він пишався, коли в нього це виходило, і йому було байдуже, що слухачі на конгресі починали аплодувати не йому, а автору доповіді. Йому вистачало авторського вдячного погляду. А коли доповідач починає екати російською, він так і перекладає ці уривки фраз, щоби слухачі чули народження думки з виру неоковирності. Він полюбляє цю роботу, хоча й знає, що Удальчук правий: особисто йому пишатися «я бачив Кажича», — це те саме, як якомусь звукооператорові похвалятися, що налагоджував мікрофони для яких-небудь Scorpions.
Шкода, що не вивчив німецької на тому ж рівні. Шкода, що майже не трапляється нагоди перекладати з української. Люди з України або говорять російською, або пориваються самі говорити англійською з різним ступенем успішності. До речі, а хто там цього разу з України, крім Удальчука?
Він розглядає програмку. Ось список доповідей на пленарці. Остання — жінка з України. Tetiana Maroukhina. «Нерв буття малих націй». Йолки-палки, а тема яка! Як її прізвище? Такого раніше не траплялось. Він читає уважніше… Ці відтворені латиницею слов’янські прізвища не завжди сприймає навіть його досвідчене око. Тетяна Ма-роу… Так, йому зараз читати доповідь болгарина, той дав йому російський текст, а сам говоритиме з трибуни болгарською… А от цей етап пройдено. Тепер працюватимуть інші перекладачі, а він прочитає уважніше, хто ж така — ця доповідачка з України…
…Якщо все це десь фільмується для якихось космічних архівів подій, нехай за кадром звучить «Шторм» Вівальді!
Тетяна Марухіна! Здається, таке прізвище псков’янин Михайло Тихонович дав своїм дочкам Тані та Олі, яких він хотів назвати Марусею та Оксаною, але його дружина, вперта хохлушка Зоя Миколаївна, наполягла на своєму й назвала дівчат на честь Пушкіна. Це може бути й не вона, людей з однаковим прізвищем по світу безліч. Але якщо свого часу були і успадкований дім у селі, і дві такі різні сестри, і наречений одної з них, і святкування дня народження, і «дуель», то має бути й великопанське зібрання, куди наївна сільська дурепа прибуває в новій подобі. Пе-ре-істочена, англійською transubstantiated, являючи ще одну іпостась вічного повернення, Ewige Wiederkunft, про яке він читав тоді, в успадкованому домі, читав до самозабуття, аж фізично відчуваючи вихори часових пластів на місці прадавнього кобища.
Євген знімає навушники, виходить зі скляної кабіни, прямує до конференц-зали, розглядає присутніх. Ті, в кого доповіді, зазвичай, сидять у першому ряду. Ось вона. Змінилась, але впізнати можна. В елегантному піджачку, з гарною стрижкою, із серйозним обличчям. Саме так виглядають ті, хто ще думає, ніби на таких збіговиськах народжуються великі ідеї. Їй має бути вже тридцять років. Виглядає зовсім молоденькою. Дуже симпатична пані. Тепер за законом жанру він має падати до її ніг. А йому весело. Постмодерн є постмодерн. Великі сюжети сьогодні читаються без вогню, але зі сміхом. Це ж треба, щоб сюжет його життя обернувся таким грандіозним російським кітчем!
На трибуні черговий інтелектуал говорить німецькою, це — тямковитий пан, він його знає. Хтось слухає його без навушників, але більшість одягла, слухає англійський або російський переклад. Таня в першому ряду навушників не наділа. Вона знає німецьку мову? А втім, перед своїм виступом вона може й не слухати інших, ось як вона нервово стискає роздрук своєї доповіді.
Він тихо ходить у проході під скляною стіною, за якою
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Російський сюжет», після закриття браузера.