Читати книгу - "Саботаж кохання"

— От негідники!

— Ми їх провчимо, цих непальців. Ми їм покажемо як не мати чотирикутного прапора, як в усіх!

— Та за кого вони себе мають, ті непальці?

Ненависть запрацювала.

Східні німці були обурені так само, як і ми. У цьому хрестовому поході на нечотирикутні прапори вони попросили про вступ до лав Союзників. Взяти їх на службу — та від такої радості ми ніг під собою не чули. Битися пліч-о-пліч з тими, хто гамселив нас і кого катували ми — ото радість!

Непальці виявилися дивним ворогом.

Порівняно із Союзниками їх було дуже мало. Спершу ця подробиця здалася нам принадною. Соромитися диспропорції?! Та нам ніколи на думку таке не спало б. Така перевага особового складу — це радше приємно.

Їхній середній вік був вищий за наш. Декотрим було вже по п'ятнадцять: початок старості. Ще одна підстава для ненависті.

Ми оголосили їм війну з безприкладною відвертістю. Двоє перших непальців, що з'явилися на нашій території, побачили, як їх штурмують близько шістдесяти дітлахів.

Коли ми відпустили їх, вони були суцільні рани й гулі.

У цій ситуації нещасні маленькі гірські мешканці, що тільки-но спустилися зі своїх Гімалаїв, нічогісінько не зрозуміли.

Діти Катманду, яких мало бути не більше семи, скликали раду. Вони обрали єдино можливу політику — боротьбу. Зважаючи на наші методи, вони усвідомили, що будь-які дипломатичні переговори нічого не дадуть.

Слід визнати, що поведінка малечі Сань Лі Тхунь заперечувала будь-які закони спадковості. Наші батьки обрали собі за професію — наскільки можливо зменшувати міжнародне напруження. Ми ж робили зовсім навпаки. Еге-ж, майте дітей!

Але тут ми ввели новаторство: така потужна спільнота, світова війна небачених масштабів — і все це проти маленької бідної країни, що не мала визнаної ідеології, не мала жодного впливу у світі. Це було оригінально.

Більше того, самі того не знаючи, ми підіграли китайській політиці. В той час, як солдати Мао брали в осаду Тібет, ми атакували гірський кряж з іншого флангу.

Гімалаям ніякої пощади.

Проте непальці здивували нас. Ми відкрили для себе, що вони були страшними вояками. Їхня грубість переходила межі всього того, з чим ми мали справу протягом трьох років війни проти Східної Німеччини. А німці були далеко не хиряві.

Діти Катманду лупцювали руками й ногами з незрівнянною жвавістю й влучністю. Їх було семеро. Але то був грізний ворог.

Ми не знали того, що не раз доводила сама Історія. Жоден континент у підметки не годиться Азії там, де йдеться про насильство.

Ми потрапили в пастку, але це нам було до вподоби.

Елена лишалась над цією сутичкою.

Пізніше я читала одну туманну історію, де йшлося про війну між Троєю і греками. Все тоді почалося через неперевершену істоту, яку звали Єлена.

Деталь, яка викликала у мене посмішку. Я про це здогадувалась.

Звичайно, я не могла претендувати на паралелі. Війна у Сань Лі Тхунь почалася не через Елену. І ця остання ніколи не хотіла бути до неї причетною.

Дивно, але «Іліада» меншою мірою розкрила мені очі на Сань Лі Тхунь, ніж Сань Лі Тхунь на «Іліаду». По-перше, впевнена, що так не сприйняла б «Іліаду», якби не брала участі у війні гетто. Для мене то був не міф-основа, а досвід. І смію думати, що цей досвід вніс певну ясність у моє розуміння міфології. Зокрема, щодо особи Єлени.

Чи є для жінки облесливіша історія, ніж «Іліада»? Дві цивілізації безжально випускають кишки одна одній, йдуть на смерть до самого кінця, втручається Олімп, військова мудрість дає зразки мирних пропозицій, рушиться світ — і все це в ім'я чого, в ім'я кого? В ім'я красуні.

Охоче уявляю собі, як ця кокетка вихваляється перед своїми друзями:

— Так-так, голубоньки. І геноцид, і втручання богів винятково задля мене однієї! Але я до цього зовсім непричетна. Що ви хочете, я просто красуня, я безсила.

Багаторазове перечитування міфу вплинуло на цю перебільшену малозначущість Єлени, яка перетворилась на карикатуру чарівної егоїстки і вважала нормальним, і навіть привабливим, щоб люди задля неї вбивали один одного.

Щодо мене, то коли я воювала, я зустріла свою Єлену Прекрасну, я закохалася в неї, і тому мала власне бачення «Іліади».

Адже я бачила, якою була Єлена Прекрасна, як вона реагувала. І від цього схиляюся до думки, що її далека тезка-прародичка була такою самою як вона.

Тому, гадаю, Єлена Прекрасна була такою байдужою до Троянської війни, що годі й уявити. Не думаю, що її пиха є породженням війни — надто багато честі для людських армій.

Гадаю, вона лишалася дуже високо над всією цією історією і розглядала себе у люстерка.

Гадаю, вона потребувала, щоб на неї дивилися — і не мало значення, були то погляди вояків чи погляди миротворців. Погляди… вона чекала, щоб чужі погляди розказували їй про неї саму, і лише про неї, а не про тих, хто на неї дивився.

Гадаю, вона потребувала, щоб її кохали. Любити — ні. Це не та парафія. Кожен спеціалізується на своєму.

Любити Паріса?