Читати книгу - "Бріда"

Вони проминули ще кількох овець, які залишали на снігу складне мереживо слідів. Цього разу вівчара з ними не було, але вівці, здавалося, знали, куди їм іти й кого вони мають зустріти. Маг зупинився й довго дивився на овець, так ніби перед ним була якась велика таємниця Традиції Сонця, якої Бріда не розуміла.

Мірою того, як згасало світло дня, минало також відчуття жаху й поваги, яке завжди опановувало її, коли вона зустрічалася з цим чоловіком; уперше вона почувала себе спокійно й довірливо поруч із ним. Може, тому, що їй більше не треба було демонструвати свої дари — вона вже чула Голос, і її входження до світу цих чоловіків і жінок було тільки питанням часу. Вона також вийшла на дорогу таємниць, і від тієї миті, коли вона почула Голос, чоловік, який ішов тепер поруч із нею, став частиною її Всесвіту.

їй хотілося взяти його за руки, попросити, щоб він ближче ознайомив її з Традицією Сонця, у той самий спосіб, у який вона просила Лоренса розповісти про стародавні зірки. У такий спосіб вона дала б йому зрозуміти, що вони бачать одне й те саме — але під різними кутами.

Щось підказувало їй, що він потребував того самого, і то був не таємничий Голос Традиції Місяця, а тривожний і часом розгублений голос її серця. Голос, до якого вона не мала звички дослухатися надто часто, бо він виводив її на дороги, яких вона не розуміла.

Але навіть за таких обставин емоції треба було вислухати, хоч вони і мчали, як дикі коні. Бріда дозволила їм бігти протягом якогось часу, щоб вони виснажили себе. Емоції розповідали їй, яким гарним був би цей вечір, якби вона була закохана в Мага. Бо коли вона закохувалася, то була спроможна зрозуміти геть усе і пізнавати речі, про які вона навіть не наважувалася думати, бо любов — це ключ до зрозуміння всіх таємниць.

Вона уявила собі не одну сцену кохання, доки не спромоглася знову опанувати свої емоції. Потім сказала собі, що ніколи не змогла б покохати такого чоловіка. Бо він розумів Усесвіт, а всі людські почуття здаються маленькими, коли дивитися на них із великої відстані.

Вони підійшли до руїн старої церкви. Маг сів на один з обтесаних каменів, які були тут повсюди розкидані. Бріда змела сніг із підвіконня одного вікна.

— Добре вам тут живеться, дні можна проводити в лісі, а вночі спати в натопленому домі, — сказала вона.

— Атож, добре. Я втішаюся співом пташок, умію розшифровувати сигнали Бога, знаю Традицію Сонця й Традицію Місяця.

«Але я самотній, — хотілося йому сказати. — І розуміння Всесвіту приносить мало радості, якщо ти почуваєш себе самотнім».

Тут перед ним стояла, прихилившись до підвіконня, його Інша Частина. Він міг бачити світляну цятку над її лівим плечем і жалкував, що опанував Традиції. Бо якби він не бачив тієї цятки, то, можливо, не закохався б у цю жінку.

«Вона дуже розумна. Відчула наперед небезпеку й тепер нічого не хоче знати про світляні цятки».

— Я почула голос свого Дару. Вікка — чудова Наставниця.

Уперше сьогодні вона заговорила про магію.

— Цей голос відкриє тобі таємниці світу, таємниці, заховані в часі, що їх відьми передають від покоління до покоління.

Він говорив, не чуючи власних слів. Намагався пригадати ту мить, коли вперше зустрів свою Іншу Частину. Люди самотні втрачають відчуття часу, години для них тривають довго, а дні тягнуться нескінченно. Проте він знав, що вони зустрічалися тільки двічі. Бріда вивчала все дуже швидко.

— Я вже знаю ритуали, а коли настане Рівнодення, мене висвятять у знання Великих Таємниць.

Вона знову стала почувати себе напружено.

— Проте є одна річ, якої я ще не знаю. Сила, яку всі знають і шанують як велику таємницю.

Тепер Маг зрозумів, чому вона до нього сьогодні прийшла. Не для того, щоб тільки прогулятися між деревами та залишити по собі дві смужки слідів від ніг у снігу. Дві смужки, які все наближалися й наближалися одна до одної.

Бріда підняла комір пальта й заховала за ним обличчя. Вона й сама не знала, чи то їй стало набагато холодніше, коли вони зупинилися, чи в такий спосіб вона хотіла приховати своє нервове збудження.

— Я хочу навчитися розбуджувати силу сексу, яка впливає на всі п’ять чуттів, — сказала вона нарешті. — Вікка не захотіла пояснити мені, як це робиться. Сказала, що так само, як я відкрила Голос, відкрию й це.

Кілька хвилин вони перебували в мовчанці. Бріда думала, чи варто було розпочинати цю розмову на руїнах церкви. Але вона згадала про те, що є багато способів застосовувати цю силу. Ченці, які тут жили, застосовували її через утримання — і вони зрозуміли б, про що вона каже.

— Я випробувала всі способи. Передчуваю, що тут існує якийсь трюк, щось схоже на те базікання по телефону, до якого вона вдалася, коли я розклала карти таро. Щось таке, чого Вікка не хоче мені пояснити. Схоже, вона сама мала в цьому якісь великі труднощі й не хоче, щоб я відбулася занадто легко.

— То ти з цим до мене прийшла? — урвав її він.

Бріда зазирнула у глибінь його очей.

— Так.

Вона сподівалася, що ця відповідь переконає його. Бо вже від тієї миті, як вони зустрілися, вона не була певна, чи він її зрозуміє. Дорога через засніжений ліс, сонячне світло, що віддзеркалювалося від снігу, невимушена розмова на всілякі теми повсякденного