Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

«Ніколи він не дозволяє мені діяти, як я вважаю за потрібне. Ти, каже, моя права рука і найближчий помічник. А хто ж дозволить відтяти свою праву руку?»

В глибині душі він лаяв на всі заставки Альбера Перрішона, людину, за яку він, не вагаючись, віддав би життя.

В цю мить його обігнав грузовик з газогенераторною колонкою обік радіатора. Грузовик загальмував на Гайяр поряд з електричним годинником, що висів над газетним кіоском. Вгорі на кабіні була припасована табличка з написом жовтими літерами: «Фірма Гарден, перевезення найрізноманітніших речей».

Андре Ведрін посміхнувся. Нічого не скажеш, дотепні хлопці в групі Макса.

О чверть на дванадцяту вони зупинили машину на вулиці Сент-Еспрі перед паперовим магазином з опущеними залізними жалюзі і з вивіскою: «Канцелярське приладдя, папір, передрук на машинці; якість гарантується». Цю крамницю ще називали «Папірус», чи «Російський папір», — як казав Макс.

Операція була продумана до найменших дрібниць. Все мусило йти як по маслу.

Макс, який сидів за кермом, вийшов з кабіни. Під пахвою він тримав пакунок. Слідом за ним ішов Жак. Андре Ведрін теж зліз з машини, перейшов на протилежний бік і став у під'їзді, звідки він міг стежити за вулицею.

Паперовий магазин належав відомим колабораціоністам, братові й сестрі. Брат був президентом петенівського «Легіону» і входив до складу спеціальної комісії в мерії; сестра ж, ревна учасниця «благодійних» справ єпархії, агітувала за маршала-зрадника і шпигувала за родинами, що їх вона відвідувала. За її доносами було заарештовано кілька католиків. «Справжній крук, негідниця!»

Макс, у минулому кваліфікований слюсар, з третього разу відімкнув одмичкою замок. У просторій кімнаті, яка сполучалася з магазином внутрішніми гвинтовими сходами, було складено запаковані товари.

— А якщо зустрінемо когось на сходах? — запитав Жак.

— Ну то й що? — здивувався Макс, погладжуючи величезні вуса. — Навряд чи хтось припустить, що ми грабуємо крамницю серед білого дня. А як трапиться непередбачена сутичка — стрибай у чортопхайку — і бувай здоровий.

— Без того товариша?

— Хай йому грець, скільки тобі втовкмачувати? Ти за нього не бійся, він дасть собі раду.

За двадцять хвилин вони навантажили на машину п'ятдесят пачок паперу, дві друкарські машинки, ящик пляшок з чорним чорнилом, багато коробок із стрічками для машинопису і копіювальним папером. Потім зробили ще одну вилазку і набрали цілу купу всякого канцелярського приладдя.

На вулиці люди байдуже йшли собі, не звертаючи на них жодної уваги, намагаючись лише не послизнутися на слизькому бруку. Лише раз визирнула зверху жінка, хазяйка будинку, яка винаймала кімнати, і одразу ж повернулася до своїх справ. Нічого, все одно Їх не впізнають. Цього ж вечора Макс підстриже свої вуса, а Жак за тиждень ходитиме вже з бородою.

Ненароком зачепивши плечем, Жак звалив купу ящиків і на превелику радість виявив зброю. Три мисливські рушниці, зовсім нові і в шкіряних чохлах, хоч зараз на продаж. Він оглянув їх з виглядом знавця. Там була одна Сент-Етьснівської мануфактури, один «Браунінг» і «Беретта». Потім Жак знайшов три великі коробки з патронами. Його очі радісно заблищали.

Макс теж був задоволений.

— Одрізати трохи стволи — і можна на славу озброїти трьох хлопців.

Жак подивився на нього очима кюре, котрий почув перед причастям богохульство: нівечити такі рушниці!

— Що поробиш, мій друже, — засміявся Макс. — Наполовину вкоротиш стволи і тоді засієш картеччю п’ятдесят квадратних метрів. Іди поклади їх у мішок, а я ще винесу кілька пачок паперу.

Жак дбайливо загорнув у мішок знахідку. Він добре розумів, що Макс мав рацію.

Через дві хвилини Жак сів у кабіну, а Макс спустився в кімнату. Там він витяг з кишені канадської куртки листа, невеличкий пакет і поклав їх на стіл так, щоб можна було зразу помітити. Лист попереджав: «Не знімайте галасу. Це у ваших же інтересах. Діячі Опору». В пакунку були дві мініатюрні, чудово зроблені під дуб труни, схожі на елегантні футляри для сигар.

Макс старанно замкнув двері і побіг східцями нагору, перестрибуючи одразу через чотири сходинки. Коли він вибіг на тротуар, то зіткнувся з перехожим, послизнувся і впав. Перехожий, бородатий залізничник, поточився, і, щоб собі не впасти, схопився руками за машину; потім мовчки, навіть не глянувши на Макса, швидко пішов.

Макс ошелешено дивився вслід. Він навіть забув підвестися.

— Дідько б тебе вхопив, — голосно промовив він, — не дуже люб'язний цей дикун. Хоч би підійшов та глянув, чи не врізав я дуба!

Андре Ведрін зразу ж підійшов і, удаючи сторонню людину, голосно запитав:

— Ви не забились, пане?

Два чи три чоловіки спостерігали цю сцену. Літня дама вже прямувала до них. Макс зупинив її.

— Нічого, мадам, все гаразд, тільки будьте обережні, тут слизько.

Допомагаючи Максові підвестися, Андре швидко прошепотів йому на вухо:

— Не сідай одразу в машину. Краще буде, коли тебе бачитиме менше людей. Іди пішки до майдану Рену і там чекай. Там до тебе під'їде Жак.

— А чи зрозумів він, що треба робити?

— Зрозумів.

Андре Ведрін пішов у напрямку вулиці Баленвільє. Уже на розі, біля ковбасної крамниці, він побачив, як Макс звернув ліворуч на вулицю Сен-Жене, а Жак зрушив із місця машину. Він полегшено зітхнув. Для Жака це було перше бойове хрещення. Макс — то вже старий, стріляний вовк.

Андре Ведрін запалив сигарету і враз подумав, що робитимуть власники «Папірусе» повернувшись з Ніцци завтра чи позавтра. Можна собі уявити, який вигляд вони матимуть!

Мороз дужчав, і він промерз до кісток, простоявши півгодини у під’їзді. Страшенно хотілося гарячої кави, але йти в бістро не варт було — там йому запропонували б помиї з ерзацу. Ні, хай їм всячина. «От зараз у Тентена я міг би зігрітись; його Марінетта готує напрочуд смачну каву, справжню каву».

Він був певен, що з такої нагоди Тентен знайшов би для нього і що-небудь міцніше