Читати книгу - "З матір'ю на самоті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А Н..? (Не називаю прізвища черкаського поета з етичних міркувань… — М. С.) Чого йому треба від нас? Я б йому порадила написати щось хороше для людей, чим займатися чепухою. Я щось відчуваю, але не звертаю уваги. З мертвим боротися — треба самому вмерти. 1
Поки, Миколо, живеш, дишеш та бачиш хоч трохи хочеться побути в Києві в Софіївському соборі (про Софіївський собор прочитала в «Молоді Черкащини»). Не знаю, чи вдастя через свою старість.
Ти пишеш, що література — це бородьба. Все життя бородьба, але ж не однакова. Є люди, які хочуть ступити на крок вище, щоб когось об теє…
Бувай здоровий. Пиши свої пісні зимою і навесні. Я
Симоненко-Щербань
17-2-1980 р.
Так у хаті темно, що покривуляла, як хотіла.
Добрий день, сам Сом, Сомиха і маленьке Соменя!
(Не обіжайтеся, що я звертаюся
до вас трохи з гумором).
Ти знаєш, Миколо, скільки мені хочеться написати тобі листа, але не знімаються руки. Самій не віриться, що може таке бути.
У нас недавно 19-9-1980 р. трапилось таке: Петро Павлович Линовицький, який має парт-білет і член Спілки письменників обдурив Люсю (свою жінку) і обікрав Олеся Симоненка. Він викрав книжки Васі Симоненка, які належали Олесю Симоненку, як спадщина батька. Продав і втік. Буцімто до вас у Київ. Отаке-то.
Я живу помаленьку, як усі пенсіонери. Тружусь по силі возможності.
Місяців через три хочу і мушу стати прабабусею.
27-9-1980 р.
Добрий день, Миколо Сом!
Книжки твої я одержала. Щиро тобі дякую і бажаю, щоб ти був такий відвертий, як зараз. Бажаю тобі хороших друзів, а то все з бортів човна змиває мох. Переказую Васине речення.
Книжку Марії Петрівні (двоюрідній сестрі. — М. С.) передала. У нас усі хворіють. В Олеся і малої Мирославки грип. Олесь говорить, щоб я береглася. Слизько ходити, боюся упасти.
Тепер я зрозуміла, кому мені написати нащот пенсії. Хоч люди нікуди не пишуть і їм добавляють. Я думаю, що я не в ті сани сіла.
Скажи, Сомику, чи я писала тобі поздоровлення у січні?
Бабуся Ганнуся вже теє… Та й недивно — стільки всього пережити.
Напиши, як можна, про київські новини. Я цікавлюсь, де Павличко. Дурних пліток багато.
Пробач, що десь покривуляла. Як сонечко виясниться, так пишу рівніше, а як зайде, то навпростець.
Привіт усім.
До побачення.
Б. Г. (Бабуся Ганнуся. — М. С.)
Без дати
Шановний Сомику!
Мені, звичайно, треба побувати в Києві, порадитися з розумними людьми.
Десь в Болгарії і Польщі друкувалися Васині вірші. Нам прийшло з Москви 142 крб. Просять, щоб ми вислали на спадщину документ. Ми послали. (Це було ще 24-1-81 р.) Але забракували — не такий. Півтора місяці я ходила, поки виклопотала новий. Послали 11 квітня. І досі ні бе, ні ме. Не доберу в цьому нічого. Що за чесність?
Миколо, якби в мене не ці 70 за пличима, то я б давно приїхала у Київ. А так мушу тебе просити, щоб ти сходив (якщо неважко) в УЗАП та узнав, що треба.
Миколо, вітаю тебе з днем вашого свята — «днем преси». Бажаю успіхів у праці і всього-всього світлого в житті.
Низький уклін твоїм дівчатам Ніні та Оксанці.
Г. Ф. Щ.-Симоненко
2 травня 1981 р.
Привіт з Черкас!
Я напишу тобі те, що найдужче болить. Мені здається, що я цей вірш («Не докорю ніколи і нікому», де поет побачив свою ранню смерть. — М. С.) дето встрічала у Васиних оригіналах.
Вообще, в поетів м’яке серце. Шевченко писав: «Чує серце недоленьку, та сказать не вміє». Так і він. Йому було на серці тяжко, про що писав «минуле не вернути». Васю кликало писати, а Люсю на танці тягло. Це хатній клопіт. Не від цього він помер. А як болів, як йому не хотілось умирати, як йому, бідному, хотілось жити. Xоч би він знав, від чого все це.
Написала тобі те, що на розум прийшло. Всього не можна написати.
Коротенько все. До побачення. Низький уклін усім!
Г. Ф. Щербань-Симоненко
5-3-1982 р.
Добрий день і доброго здоров’я,
Миколо Данилович Сом!
Поздоровляю з наступающим роком вас усіх разом.
Ти знаєш, що мені аж на душі полегшало, як прочитала твого листа. Це ж Васині останні дні життя і мені так гірко на душі, що я можу бовкнути те, що й не треба. Але я чекаю на тебе в гості, тоді й поговоримо ясніше.
Вчора, цебто 5-го в неділю була в Марії Петрівни. Як ти, Миколо, підняв дух Марії Петрівни, що відвідав її у лікарні. Там її величають поетесою. Це тому, що її провідують із Києва письменники. А по-моєму бути поетесою, то треба мати свою ниточку, щоб зв’язувать свої слова. У Марії Петрівни добра пам’ять, вона знає, хто коли помер, кому положили золотий хрест, а кому ще й золоту обручку. Як приїдеш, то поговоримо від серця. Можливо, воно колись тобі пригодиться.
А пам’ятаєш, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З матір'ю на самоті», після закриття браузера.