Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

Тут Шанковський уперто зазначає, що «наскок» був «проти німців», хоч при цьому застереджує, що то були «шуцмани» і «козаки» (отже, українці) «на німецькій службі». Правда, пише про «трофеї», а не «коци», як це робить П. Мірчук.

Далі Шанковський відверто зазначає, що «значним піднесенням УПА» був «масовий перехід усіх українців-«шуцманів», що стався між 15.III. і 10.IV. «Шуцмани» перейшли до УПА переважно зі зброєю в руках…». Автор, відчувається, ставиться до цього «акту» з великим захопленням.

Чимало націналістичних авторів, в тому числі і Л. Шанковський, з особливим наголосом зазначають про те, що гітлерівці проводили «широкомасштабні» операції проти УПА. Шанковський, зокрема, пише так: «Офензиву проти УПА готував фон дем Бах методично… грозив страшним судом», а затим «приступив до проведення широкої терористичної акції проти українського населення». Все це аж ніяк не відповідає дійсності, бо широкомасштабна каральна акція (і до речі, не одна) корпусу охоронної поліції обергруппенфюрера СС фон дем Баха-Зелевскі (часто з залученням підрозділів бандерівської УПА), якого незабаром світова громадкість охрестить як основного садиста Варшавського збройного повстання, була проведена влітку 1943 р. проти радянських партизанів як реакція на ефективну «рейкову війну», яку провели радянські партизани напередодні та в час Курсько-Орловської битви. Окремих підрозділів УПА, розташованих в зоні дії карального корпусу охоронних військ, ця акція торкнулась лише частково і то з причин непорозумінь. Про це є чимало свідчень. Та й ще живі люди, які все це бачили чи були об'єктом розправи гітлерівців та їх пособників.

Що ж до східної і південної України, то пан Шанковський вдається, як і інші націоналістичні автори, до надмірних фальсифікацій. Він, зокрема, безсоромно зазначає, що оунівська підпільна організація «охопила всі області Південної України й найсильніше процвітала в Одесі, Кривому Розі та Донбасі». 140

Все це не відповідало дійсності. Ніяких оунівських організацій тут не існувало, а якщо і були поодинокі оунівці, то вони приблукали вслід за наступаючими німецькими військами з Галичини в складі відомих тогочасних «десантів» під назвою «похідні групи ОУН». Залишки тих диверсантів і могли заявити про свої «активні дії» на сході і півдні України, виправдовуючись перед своїми провідниками за свою бездіяльність. Група ж «УПА-Південь», про яку згадує Шанковський та інші автори, насправді існувала тільки на папері. Вона була мізерною, сформованою повністю з галичан, і згодом витіснена з центральної України як чужорідне тіло.

Шанковський визнає, що «безпосередньою причиною явного виступу українських збройних відділів у Галичині був рейд большевицьких партизанів ген. Ковпака». І додає: «Очевидно, відділи УНС (Української народної самооборони — В.М.) не мали потрібної сили перешкодити групі Ковпака перейти р. Дністер, але без успіху. Ковпаківці пішли в гори».

Тим часом, поєднавши свої незначні сили з гітлерівцями, особливо з частинами СС, що були кинуті сюди, загони УНС-УПА витіснили радянських партизанів з Прикарпатт. Між тим Шанковський зазначає, що «німці поважно занепокоїлись повстанням і діями УНС в Галичині й почали планувати її ліквідацію».

Наприкінці Шанковський пише, що під час наступу радянських військ у Карпатах «совєти», мовляв, хотіли «схилити УПА на свій бік». Він повідомляє: «У своєму листі з дня II.IV (1944 року — В. М.) большевицький генерал Баландін поздоровляв «українських партизан», визнаючи їхні великі заслуги в боротьбі проти «спільного» ворога й пропонував Переговори…» (!). Суща брехня! Хоч би й тому, що взагалі в роки Великої Вітчихняної війни в Червоній Армії генерала з таким прізвищем не значиться.

Отже, якщо П. Мірчук намагався пояснити, що «на Поліссі… необхідність негайного переходу до збройної партизанки була вкрай необхідною…» у зв'язку з активізацією боротьби радянських і польських партизанів, які активно діяли в цьому регіоні то «Енциклопедія українознавства» недвозначно стверджує, що «УПА повстала на Поліссі й Волині насамперед для оборони населення перед німецьким напором та для оборони перед більшовицькими партизанами». Але ж чому гітлерівці тероризували населення Волині? Та тому, що те населення, підтримане партизанами, чинило активний і пасивний опір гітлерівцям.

Як не темнять націоналістичні автори, виникнення націоналістичних збройних формувань в районах Волинського Полісся (перших озброєних груп, які ще, звичайно, не були формуваннями УПА) не було випадковим. Гітлерівські тилові комунікації й охоронні підрозділи в тилах терпіли невдачі за невдачами у війні з радянськими партизанами. Тому командування вермахту серйозних і дійових змін в організаційно-військовій та політично-пропагандистській тактиці на окупованих територіях Радянського Союзу не робило. З цією метою рейхсміністр окупованих східних територій А. Розенберг провів 18 грудня 1942 р. відповідну нараду, на якій обговорювались питання про створення груп з середовища місцевого населення, які могли б допомогти гітлерівцям у боротьбі з радянськими партизанами. Згодом такі воєнізовані загони і збройні підрозділи були створені. Німецький історик Нюрберт Мюллер у книзі «Вермахт і окупація» категорично стверджує, що «на Україні «Організація українських націоналістів» створила за згодою і при підтримці окупаційних органів значну кількість збройних банд, які під лозунгом боротьби за «незалежну Україну» тероризували місцеве населення і допомогали окупантам в їх акціях проти радянських партизанів». Таким чином, твердить автор, формування УПА і були створені «з санкції гітелрівців». 141

Розкриваючи політичну суть ОУН-УПА, французький публіцист та історик Аллен Герен також відзначав, що «УПА — продукт давньої діяльності німецької розвідувальної служби».

«Бандерівська ОУН, — визнавали самі оунівці, — є типовою фашистською організацією, а УПА ніколи не була українським військовим формуванням — вона ніщо інше, як «Ваффен СС», створена за ідеями гітлеризму, яка перебрала повністю нацистську ментальність». 142

Збройні націоналістичні формування, озброєні, інструктовані і натхненні гітелрівцями, повинні були виконувати такі завдання:

З приводу цього ще раз зацитуємо відповідне місце із книги М. Лебедя «Українська повстанська армія»: «Може насуватися питання, чому Галичина не виступала одночасно з Волинню до відкритої боротьби? Причини передовсім тактичні. Галичина, найкраще зорганізована, боролася проти німецького терору іншими методами. Також німці… застосовували на цьому терені трохи іншу політику. Треба було якнайдовше вдержати цей терен у релятивному спокою, щоб могли мати своєрідну запільну базу для доповнювань інших теренів провідними одиницями, зброєю, медикаментами і т. д.» 143 (Виділено мною — В.М.).

Такі «пояснення» Лебедя частково мають «рацію». Галичина дійсно, в порівнянні з Волинню, де нестримно лютував кат українського і польського народів Еріх Кох, була відносно спокійною територією. Тут не було радянських партизанських загонів