Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

A. Шептицьким і К. Левицьким, УКК (Український крайовий комітет), керований К. Паньківським. Тут, в Галичині, окупаційні органи були буквально нашпиговані галицькими націоналістами, які неприховано колаборували з німецькою владою та гестапо. Тут формувалася дивізія СС «Галичина». Що ж до тактики створення «запільної бази», то вона аж ніяк не була такою, як зображав Лебедь, бо ОУН-бандерівців засилала на Волинь свої кадри масово і постійно, не довіряючи волинянам. Не тільки B. Сидор («Шелест»), Р. Шухевич («Тарас Чупринка»), М. Лебедь («Максим Рубан»), Д. Клячківський («Клим Савур»), Д. Грицай («Перебийніс»), Я. Старух, В. Кук, О. Гасин як галичани, були організаторами і керівниками збройних формувань ОУН-УПА на Волині, але й низові командири УРП були галичанами, як і всі структури служби безпеки ОУН, що пройшли багаторічну школу донцовщини.

Проти вище зазначеної «тактики» М. Лебедя справедливо виступив радянський історик В. Чередниченко: «В питанні, чому саме загони УПА виникли на Поліссі й Волині, а не в Галичині, де нацисти так само жорстоко експлуатували населення, і де також був потрібний караючий меч народної помсти, бандерівські верховоди заявляють, ніби Галичина була для них своєрідної «запільною базою» продовольчих та людських ресурсів. Це знову знову ж таки фальсифікація. Причина полягала в іншому. Саме тоді, навесні та влітку 1943 року, фашисти разом з мельниківцями мобілізували в Галичині українську молодь до дивізії СС «Галичина». Гітлерівці хотіли насамперед забезпечити дивізію СС найбільш бездатними кадрами., а вже після того надати свободу дій бандерівцям у стягуванні людей до загонів УПА». 144

Далі В. Чередниченко уточнює:

Отже, з цим можна було б погодитись, якби не кілька досить важливих застережень:

Все це незаперечний факт!

Що свідчать німецькі документи про УПА

На це запитання відповідати надзвичайно важко, бо доступу до солідних німецьких документів ми досі не маємо. Треба лише сподіватися на те, що історики в найближчому майбутньому матимуть доступ до архівів нацистів.

Ми маємо можливіть використати дві збірки документів, які підготували історіографи ОУН-УПА і видали під назвою «Літопис УПА» (зібрано й упорядковано. Т. Гунчаком). 146 Шостий і сьомий томи мають спільне найменування «УПА в світлі німецьких документів» (Книга перша: 1942 — червень 1944 р.; Книга друга: червень 1944 — квітень 1945 р.). Документи подані німецькою мовою в супроводженні коротких коментарів українською.

Розглянемо том 6-й. Читаючи «Передмову», написану Т. Гунчаком, необхідно зауважити, що те, про що він тут пише, абсолютно суперечить змісту тих документів і коментарів, які помістив у збірник сам же автор. Складається враження, що пан Гунчак сам не читав цих документів.

Том 6-й «Літопису УПА» відкривається «Меморандумом» ОУН-бандерівців до німецького уряду від 14 квітня 1941 р. Опріч визначень своєї мети, бандерівці тут цілком відверто зазначили, що борються за самостійну Україну в просторі між Дунаєм, Карпатами і Каспійським морем. ОУН-бандерівців називає «українськими землями» не тільки Воронеж і Курськ, Старий Оскол і Камишин на Волзі, але й території Північного Кавказу (Чечні і Інгушетії) та ті, що прилягають до Каспійського моря. Отже, виходить, «українськими» є і землі нинішньої Ічкерії, і нинішньої Калмикії (!). Бандерівці доводили, що між українськими і російськими народами існують категорично відмінні культурні, національні, духовні, навіть расові розбіжності. Все це в даному «меморандумі» втовкмачувалось гітлерівцями.

Документи 3–28, переважно, інформують про УПА — «Поліську Січ» Боровця-'Тараса Бульби». Зокрема, документи 15–16 свідчать про переписку між шефом СД на Волині і Поділлі Пютцем та отаманом «Тарасом Бульбою». В листі від 24 квітня 1943 р. Пютц зокрема, звинувачував бульбівців у «безпорядках» на Поліссі і пропонував «вийти з підпілля», гарантуючи «життя і свободу». В листі від 19 травня 1943 р. Боровець-«Бульба» жалівся керівнику СД Пютцу на безогляний терор німецької поліції проти українського населення. Припинення цього терору, вказував отаман, є передумовою для подальшої співпраці з гітлерівцями.

В документі за номером 19 подано звіт шефа поліції та СД у Берлін від 21 травня 1943 р., в якому зазначено, що «Поліська Січ» тісно співпрацює з гітлерівськими службами в боротьбі проти більшовицькими партизанів. Незабаром та ж «Поліська Січ», маневруючи, відійшла «у підпілля», але «бажає співпраці з німцями», недвозначно вказується в даному документі.

В документах 20–21 зазначено, що «Тарас Бульба» готовий військово співпрацювати з гітлерівьским вермахтом для боротьби з радянськими партизанами, проте він не хоче мати зв'язків з німецькою поліцією.

В документі 24 подано дві інформації гітлерівців від 17 і 30 серпня 1943 р. про дії УПА — «Поліська Січ». Тут, зокрема, відзначено, що «бульбівські» підрозділи ведуть дії проти місцевої німецької адміністрації та поліції, але нейтрально ставляться до військ вермахту. З полоненими німцями «бульбівці» поводяться добре, подають їм першу медичну допомогу, інших роззброюють і негайно звільняють. Тут не зазначено, що це були лише окремі, поодинокі випадки. Зате інформатори вказують на те, що спостерігаються випадки зближення бульбівців з червоними партизанами, що небезпечно.

Документ 28 датований 22 листопада 1943 р., інформує Абвер про преговори гітлерівських служб з отаманом УПА-«Поліська Січ». Тут зазначається, що у зв'язку з відступом німецьких військ при віділлі Абверу «Схід» створено спеціальний штаб «Р» (Росія — В. М.) для «нав'язання контактів з повстанцями для спільної боротьби з більшовиками». Штаб, як відомо, дислокувався в Рівному. З цим штабом і повів свої переговори Боровець-«Бульба» в м. Рівному 19 листопада 1943 р. Під час цих переговорів отамана викликали в Берлін, де його було ізольовано (звичайно, як і бандерівців, з тактичних міркувань) службами гестапо в спеціальному бункері «Целленбау» в концтаборі Заксенхаузен. Правда, тут не вказано, в якій ролі — злочинця чи заложника — перебував тут отаман поряд з С. Бандерою.

Далі в збірці подаються документи, які доволі яскраво повідомляють про ОУН та УПА, але вже бандерівського напрямку. Зокрема, документ 27 подає звіт відділу Абверу «Схід» від 11 листопада 1943 р., де повідомляється, що сили УПА під керівництвом Клима Савура (УПА бандерівського напрямку під керівництвом Д. Клячківського — В.М.) становлять 20 тисяч, а разом з іншими формаціями — 25–40 тисяч бойовиків. Чисельність загону бульбівців — 5–6 тисяч.

Документ 31 представляє повідомлення розвідки XIII армійського корпусу гітлерівців, розташованого на підступах до Львова, від 21 січня 1944 р., де, зокрема, інформується про те, що УПА «уникає конфліктів з вермахтом».

Документ 33 подає