Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Я спалахую за секунду. Варто лише Андрію доторкнутися до мене, пробратися довгими пальцями під одяг, як тіло перестає слухатися мене, вимагаючи його ласк. Між нами твориться якесь божевілля, як і кожен раз, коли ми знаходимося наодинці в неприпустимій близькості один від одного.

Незважаючи на те, що салон позашляховика досить просторий, нам двом стає тісно в ньому. Я вдаряюсь ліктем о панель, Андрій - головою об дах, коли намагається перетягнути мене до себе.

— Почекай, давай підемо додому, раптом нас хтось побачить, — розриваю божевільний поцілунок і заглядаю в очі чоловіка, ловлячи в них несамовите бажання.

— З розуму зведеш мене, але ліжко мені подобається більше, ніж це сидіння, - хрипким голосом вимовляє він і ми синхронно виходимо з машини. Андрій бере мене за руку і ми швидким кроком йдемо в бік будинку. Він нетерпляче тисне на кнопку виклику ліфта, не забуваючи цілувати мене і з силою стискати сідниці через одяг.

—  Може, по сходах? — пропоную я, але в цей момент лунає звук і перед нами роз'їжджаються дверцята ліфта. Андрій заштовхує мене всередину, притискає до стіни і залишає грубі поцілунки на шиї. Я зариваюся пальцями у його волосся, притягую до себе ще ближче, відгукуючись на кожен його дотик. Моє дихання збивається, стає таким же важким  як і у нього.

Губи Андрія накривають мої, язик проникає в рот, поглиблюючи поцілунок і моя рука повзе вниз по його животу, забирається під пояс і кінчики пальців торкаються гарячої голівки.

— Чорт, Настя, я готовий кінчити прямо тут, - гарчить він і різко відсторонюється від мене, тому що на третьому поверсі двері відкриваються і у ліфт заходить жінка з собачкою. Вона презирливо окидає нас поглядом і хитає головою. Щось бубонить собі під ніс, а я згораю від сорому. Мені ще жити в цьому будинку і перетинатися зі своїми сусідами.

Ми переглядаємося з Андрієм, стоячи пліч-о-пліч, його рука знаходить мою і наші пальці переплітаються. Це здається настільки інтимно, що моє тіло починає тремтіти, наче від лихоманки. Я вже передчуваю все те, що він зробить зі мною, варто нам лише переступити поріг квартири і закрити за собою двері.

Секунди тягнутися настільки повільно, наче хтось спеціально включив сповільнену зйомку. Четвертий поверх. П'ятий. Жінка з собачкою виходить, кинувши на прощання в нашу сторону ще один осудливий погляд і варто нам знову опинитися в ліфті одним, як з горла виривається неконтрольований сміх. Відчуваю себе нашкодившою  дитиною, якоу батьки спіймали на гарячому.

Шостий поверх. Наш. Ми виходимо з ліфта в обнімку і цілуємо один одного, забуваючи про те, що нас нічого не пов'язує.  Ніяких відносин, ніяких почуттів, просто двоє людей, яких тягне одне до одного з такою силою, що доля зіштовхуються нас знову і знову.

— У тебе ключі?  — питаю я і різко зупиняюся, натикаючись поглядом на Юру біля дверей.  З букетом квітів і пляшкою шампанського в руках.

— Настя?  Що відбувається?  Хто це з тобою?  — зло вимовляє він і з ворожістю у погляді дивиться на чоловіка поруч зі мною, немов той зайшов на його територію.