Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кроу подивився на Тріппа і сухо мовив:
— Невігластво — небезпечна штука.
— Це взагалі хоч стосується справи? — запитав той.
Фрост зашарівся.
— Так. І якби ви слухали уважніше, може, чогось і навчилися б.
Джейн здивовано зиркнула на напарника. Фрост нечасто показував роздратування, і вона не очікувала, що це станеться на темі торф’яного моху.
Цукер мовив:
— Прошу, детективе Фрост, продовжуйте. Я хотів би дізнатися, що саме робить болото омброгенним.
Фрост набрав повітря, сів прямо.
— Тут ідеться про джерело води. «Омброгенне» значить, що болото не живиться зі струмків та підводних течій, тобто не отримує додаткового кисню чи поживних речовин. Вода надходить винятково з дощів, вона застійна, а отже, має високу кислотність. Саме ці характеристики роблять болото справжнім болотом.
— То це не просто волога місцина.
— Ні. Вода має бути лише дощова, інакше йдеться про драговину чи болотисту місцевість.
— Яке це має значення?
— Тільки умови справжнього болота дозволяють консервувати тіла. Ідеться про специфічну болотяність.
— І це обмежує можливі місця, в яких могло зберігатися це тіло?
Фрост кивнув.
— Південний схід має тисячі гектарів водно-болотяних угідь, але лише дрібка з них — справжні болота. Вони трапляються в Адірондакських горах, у Вермонті і північній та прибережній частинах штату Мен.
Детектив Тріпп похитав головою.
— Їздив я колись на полювання у північний Мен. Нема там нічого, окрім дерев та оленів. Якщо наш парубок має там схованку — шукай вітра в полі.
— Біологиня, докторка Велш, сказала, що може звузити коло пошуку, якщо матиме більше інформації, — сказав Фрост. — Ми надіслали їй зразки рослинності, які докторка Айлс дістала з волосся жертви.
— Це все стане в нагоді, — сказав Цукер. — Так ми отримаємо додаткову інформацію стосовно географічного профілю нашого вбивці. Як кажуть у середовищі профайлерів: «Ідеш, куди знаєш, знаєш, куди йдеш». Люди зазвичай мають схильність триматися місць, де їм комфортно, з якими вони добре знайомі. Можливо, наш злочинець їздив до літнього табору в горах Адірондак. Чи він сам мисливець, як от ви, детективе Тріпп, і добре знає стежки й потаємні стоянки Мену. Те, що він зробив із жертвою з болота, вимагало планування. Як він ознайомився з територією? Чи має там хатину? Чи є доступ туди в потрібну пору року, коли вода холодна, але не замерзла, щоб швидко кинути її в болото?
— Ми ще дещо про нього знаємо, — сказала Ріццолі.
— І що саме?
— Він точно знав, як її законсервувати. Знав потрібні умови, потрібну температуру води. Це особливе знання, не та інформація, якою володіє більшість людей.
— Хіба що археологи, — сказав психолог.
Джейн кивнула.
— Повертаємося туди, звідки почали, так?
Цукер відкинувся на спинку стільця, задумливо примружився.
— Убивця знайомий зі стародавніми похоронними практиками. Його жертвою в Нью-Мексико стала молода жінка, яка працювала на розкопках. Тепер він, схоже, зосередився на іншій молодій жінці, яка працює в музеї. Як він знаходить цих жінок? Де їх зустрічає? — Він подивився на Джейн. — Маєте список друзів та знайомих міз Пульчілло?
— Список коротенький. Тільки штат музею та люди з її будинку.
— І жодних джентльменів? Ви казали, що вона приваблива й молода.
— Стверджує, що не була на побаченні, відколи переїхала до Бостона п’ять місяців тому. — Джейн помовчала. — Правду кажучи, вона сама по собі доволі дивна.
— Що ви маєте на увазі?
Завагавшись, Ріццолі глянула на Фроста, який уперто уникав її погляду.
— Щось із нею… не так. Не можу пояснити.
— У вас теж склалося таке враження, детективе Фрост?
— Ні, — відповів той і стиснув вуста. — Я вважаю, що Джозефіна просто налякана, от і все.
Цукер глянув на напарників по черзі й підняв брови.
— Думки розходяться.
— Ріццолі надміру тривожиться, — сказав Фрост.
— Просто зчитую від неї дивні сигнали, — пояснила Джейн. — Наче нас вона боїться більше, ніж злочинця.
— Тебе, може, й боїться, — зауважив напарник.
Детектив Кроу зареготав:
— А хто не боїться?
Цукер трохи помовчав. Джейн не подобалось, як він вивчає їх із Фростом, наче вимірює глибину розриву між ними. Вона сказала:
— Ця жінка — самітниця, це все, що я хочу сказати. Іде на роботу, повертається додому. Схоже, все її життя проходить у тому музеї.
— А її колеги?
— Куратора звати Ніколас Робінсон. Сорок років, неодружений, без кримінального минулого.
— Неодружений?
— Так, я теж звернула на це увагу, але не знайшла нічого, що мене бентежило б. До того ж це саме він знайшов Мадам Ікс у підвалі. Решта штату — волонтери, середній вік — близько сотні років. Не можу уявити, як хтось із цих викопних істот тягне тіло з болота.
— Отже, підозрюваних немає.
— І є три жертви, ймовірно, вбиті не у штаті Массачусетс, і тим паче — не в нашій юрисдикції, — сказав Кроу.
— Ну, наразі вони всі у нашій юрисдикції, — завважив Фрост. — Ми змогли обшукати усі ящики у підвалі музею, інших жертв не знайшли. Але тут не можна впевнено казати, за іншими стінами так само можуть бути потаємні кімнати.
Він зиркнув на свій мобільний, який саме задзвонив, і раптово встав.
— Перепрошую, мені треба відповісти.
Фрост вийшов з кімнати, і Цукер зосередився на Джейн:
— Мене зацікавило те, що ви сказали про міз Пульчілло.
— Що саме?
— Ви описали її як доволі дивну. Однак детектив Фрост нічого такого не помітив.
— Так. Ну, тут ми з ним не згодні.
— Наскільки не згодні?
Чи вона мала сказати, що насправді про це думає? Що об’єктивність Фроста пішла під три чорти, бо його дружина поїхала з міста, йому самотньо, а у Джозефіни Пульчілло — великі карі очі?
— Чи є у цій жінці щось таке, що викликає у вас упередження?
— Що? — з недовірою засміялася Джейн. — То ви думаєте, це я тут…
— Чому вона викликає у вас занепокоєння?
— Не викликає. Просто вона потайна. Наче намагається триматися на крок попереду.
— Вас? Чи вбивці? З того, що я чув, молода пані має повне право боятися. В її автомобілі залишили мертве тіло. Це схоже на подарунок від убивці — приношення, якщо завгодно. Своїй наступній супутниці.
«Своїй наступній супутниці». Від цих слів руки Джейн укрили сироти.
— Я так розумію, вона у безпечному місці? — спитав Цукер. Ніхто йому не відповів, тож він обвів поглядом усіх за столом. — Певен, ми всі погодимося щодо того, що вона може бути в небезпеці. То де ця жінка?
— Це ми наразі намагаємося зрозуміти, — визнала Джейн.
— Ви не знаєте, де вона?
— Джозефіна сказала, що поїде до тітки, яку звати Конні Пульчілло, у Берлінгтон, штат Вермонт, але нікого з таким іменем ми там не знайшли. Залишали повідомлення на голосовій пошті, та вона не відповіла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранителі смерті, Тесс Геррітсен», після закриття браузера.