Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"

Марко не дуже полюбляв, коли розмови із Остапенком переходили у таку площину, але розумів: то необхідно, хоч нічого складного у тих повчаннях він не бачив.

Сама його внутрішня природа була такою — відкритою та доброзичливою, тож удавати чи грати особливо нічого не доводилося.

Та й із Сеймуром… Хіба Елізабет для нього не була завжди поза усілякими шпигунськими іграми? Так Бог дав… навіть якщо Сеймур і спланував їхню з Ліз зустріч наперед і передбачив, що вони могли 6 сподобатися одне одному, то він не був Богом, аби прорахувати усе так ідеально, у тому числі і їхні взаємні почуття. А якщо й так, то дай Бог йому здоров я. Хіба не завдяки британцю він, Марко Швед, є тим, ким є сьогодні?

Такі відсторонені думки для Марка були, наче внутрішній камертон, настроювали на спокійний лад.

Зараз, стоячи перед паном Танакою, Швед про себе констатував: йому демонструють вищий рівень майстерності їхнього потаємного ремесла. Такий собі сеанс шпигунського приваблення.

Японський дипломат був уособленням привітності й гостинності.

У вузьких розрізах темних очей пана Танаки і справді світився непідробний інтерес до співрозмовника. Споглядаючи перед собою Марка, він, без сумніву, намагався зрозуміти, з ким йому доведеться мати справу там, у Європі, які вони, українці, й одночасно усім своїм виглядом демонстрував щиру приязнь, наче зустрічався зі Шведом уже не вперше, за геть інших, приємних і необтяжливих обставин.

— Містере Мак-Міллан, — звернувся він до Шведа саме так, як йому представляв його Морланд, вживаючи Маркове британське ім’я. — Не беріть собі до голови, — проказав він. — Токіо — інша справа. А тут, у Харбіні, ми маємо достатньо строкате коло інтересів і спілкування. Англійці, французи, росіяни, німці… тож заради наших гостей не надто переймаємося дотриманням звичних нам традицій… Головне, щоб всі у цій резиденції почувалися комфортно й зручно. Отак, потрохи, — обвів руками кімнату пан Танака, — і самі стаємо європейцями! — Він знову приязно усміхнувся, запрошуючи Марка присісти навпроти, у зручний глибокий фотель.

Справді… автентичного у класичному інтер’єрі японського аташе було замало. Шафи з книгами тулилися просто до стін. Важкий письмовий стіл, крісла і навіть камін… Цілком зійшло 6 і за добротну бібліотеку якогось англійського джентльмена.

— Пан Морланд рекомендував мені вас як людину нашого ґатунку, відповідальну і посвячену у справу. Людину, що представляє зацікавлені у співпраці із нами найвищі кола українських патріотів. Тож ви — не просто наш гість. Ви нам друг! — додав Танака, дивлячись Маркові просто в очі. — І ми готові відповісти взаємністю. Звісно, — продовжив він, — перепрошую, що довелося так довго тягнути з зустріччю, але затримка була необхідною. Ми мали підготуватися, наскільки то можливо, до зустрічі з вами, містере Мак-Міллан.

— То зрозуміло, пане Танака, — хитнув головою Швед. — І я готовий до такої співпраці, бо наші спільні дії — запорука нашого подальшого успіху. Зрештою… тому я і тут, що ми із вами хоч і різних культур, та мета у нас одна — убезпечити інтереси своїх народів.

— Сподіваюся, зелений чай вам смакуватиме? Чи бажаєте звичної кави? — поцікавився Танака. — Рекомендую зелений чай із жасмином. Шляхетний напій! Кавою тепер пригощають скрізь, а от справжній зелений чай…

Поміж тим Танака продовжував:

— Бачите, нас цікавить будь-яка інформація про підводні течії, що могли б вирувати на Далекому Сході, зокрема у Маньчжурії, — пояснював він, тим часом подаючи знак залишити їх із гостем наодинці. — Наш пріоритет, як ви розумієте, вичленити усе, що могло 6 стати на заваді просуванню совєтів або ж зашкодити японській політиці на Далекому Сході, і у цьому напрямку маємо гарні точки для подальшої співпраці.

— Тоді ми з вами могли б заварити гарний куліш, — кивнув Швед. — Я уповноважений полковником Євгеном Коновальцем вести попередні перемовини з вами та викласти основні тези нашої можливої співпраці…

— О… пан Коновалець… — усміхнувся Танака. — Багато чув про нього. Що ж… я уважно слухаю вас, містере Мак-Міллане.

— Наші пропозиції для японської сторони дуже прості, але за даних обставин можуть виявитися вельми ефективними, — мовив Марко. — Ось, наприклад, ні для кого не секрет, що над Китайською Східною залізницею збираються хмари…

— Так… — погодився Танака. — Ми усвідомлюємо можливу загрозу і передбачаємо, що совєти будуть робити усі можливі спроби, аби перебрати на себе контроль над КВЖД.

— Українці, — продовжив Марко, — уже зараз можуть серед населення Зеленого Клину розгорнути активну пропаганду на користь Японії, усіляко нівелюючи більшовицькі впливи та білогвардійсько-монархічні виступи.

— Це добре… — промовив Танака.

— Таку ж пропаганду, — продовжував Марко, — можна було б розгорнути і серед українських за національністю вояків. Зчинивши серед українців рух, ми могли 6 знівелювати військові намагання совєцької Росії.

Танака згідно захитав головою.

— Так… це вельми слушно, містере Мак-Міллан.

— А у подальшому можна було б вести мову і про створення партизанських загонів серед населення Зеленого Клину, і про формування регулярних українських військових частин на Далекому Сході, і навіть про зорганізування актів саботажу на великій Україні, щоб заблокувати відправку військових частин, сформованих з українців, на Далекий Схід.

— Чудово! — проказав Танака. — Дуже перспективно. І цілком реалістично, якщо добре попрацювати у цьому напрямку. Якщо наші українські друзі так серйозно розглядають можливість подальшої співпраці з нами, то і я не буду голослівним…

* * *

Близько години спілкувалися вони з Танакою.

Зовні спокійний, Марко попри все відчував усередині дивне радісне збудження. Так, ніби йому вдалося натрапити на давно загублену, але усе ще добре впізнавану дорогу, наче знову вдалося зв’язати у єдиний із сьогоденням вузол усю ту справу, на яку пішли, здавалось би, намарно витрачені роки поневірянь української резидентури у Стамбулі.

По-юнацьки подумалося: Мурський би ним пишався.

Перемовини із японцями, які тоді мали нечіткі обриси і видавалися майже фантасмагоричними, тепер були не просто реальними, а ставали відповіддю для українців на багато питань.

— Ви полюбляєте читати, містере Мак-Міллан? — несподівано поцікавився насамкінець Танака, дістаючи з книжкової шафи якусь книгу.

— Звичайно, — Марко хитнув головою. — Намагаюся, хоч часу на це приємне заняття залишається дедалі менше.

— Ви приємний співрозмовник, містере Мак-Міллан, — усміхнувся Танака. — 3 вами приємно мати справи. І я хотів би зробити вам невеличкий подарунок… На знак нашої дружби і порозуміння. Книга. Вона неодноразово ставала у пригоді людям нашого роду занять. А у юності для мене ця книга була взагалі настільною…

— Я вдячний вам, та, на жаль, пане Танако, я не володію японською… — зауважив Швед.

Той поблажливо усміхнувся.

— Навіщо б я дарував вам книгу, яку ви були б нездатні прочитати! Вона не японькою і не китайською,