Читати книгу - "Терпкий смак кохання, Ерін Кас "

— Так, на романтичне побачення.

— Гаразд, — знизую плечима.

Як добре, що йому не видно моїх червоних щік. Такої своєї поведінки я навіть уявити не могла. Хоча… Що заважає нам бути разом? Здається, нічого, якщо ми обоє цього хочемо. Може, прийшов час боротися зі своєю нерішучістю та страхом?

— Я запрошу тебе у гості. Прийдеш?

— З яким наміром, — запитую пошепки.

— Впустити тебе до свого життя, до закритої його частини, — відповідає серйозно, без тіні жарту в голосі.

— Так, — відповідь сама злітає з вуст. Він не образить. Тепер я точно впевнена у цьому.

— Я поїду. Тебе забрати завтра?

— Ні, я нікому не говорила… Ну…

— Що у тебе є хлопець? — вдячна, що він мене з двох слів розуміє.

— Так, поки не казала.

— Добре, тоді зідзвонимося, — бере мене за руку і допомагає вийти. Обіймає за талію. — Вікусь, ти з розуму мене зводиш, — гаряче шепоче на вухо, коротко цілує і відпускає. — Тобі таки доведеться щось вигадати, — подає мені букет, від якого просто неможливо відмовитися.

Знав би Ярослав, що мені з цим букетом ще залазити до будинку через вікно.