Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Ні. Не знаю.

Вона нахилилась до мене ближче. 

— Ти мав рацію, коли сказав, що в мене не було першого поцілунку, — прошепотіла Мія мені на вухо.

Я був збентежений, здивований й водночас всередині я відчував крихту щастя. Мені хотілось бути першим, хто доторкнеться до цих прекрасних губ. Я опустив погляд і швидко проковтнув слину. Ні, не після всього, що сьогодні трапилось...

— Теодор не цілував мене, лише...

— Тш... — Я приклав палець до її губ. — Забудь про нього. Хоча б зараз. Є лише ти і я.

— Це не так складно, коли ти поруч. Тобі вдається заполонити всі мої думки собою, Алексе, — знову прошепотіла Мія. По моєму тілі пройшло легке тремтіння. — Ти чудово вмієш відволікати мене від поганих думок. Розповісти мені щось хороше?

— Що, наприклад? — Я справді не знав що вона зараз від мене хоче почути. Проте, я міг розповісти їй багато чого. Язик в мене точно без кісток.

— Яким був твій перший поцілунок? — неочікувано запитала Мія.

— Ти справді хочеш це почути? — перепитав я, поморщивши носа від не зовсім приємних спогадів.

Вона підсунулась ближче, схвально кивнула і тоді положила свою голову мені на груди. Я взяв локон її волосся й почав накручувати на свій вказівний палець. Тепле дихання Мії почало лоскотати мою шкіру. Я ще ближче підтягнув її до себе за плечі. Раніше, я ніколи не лежав в обіймах дівчини. Це було новим не тільки для Мії, але й для мене.

— Мені було 15. Це було моя однокласниця і це було жахливо. — Ми обоє почали сміятись.

— Чому? — запитала вона.

— Тому, що я геть не вмів цілуватись. Ця дівчина ж була набагато досвідченіша за мене. По її виразу обличчя я все зрозумів. Це був мій фейл. Після цього вона мене уникала, — зізнався я. Навіть мої друзі не знали всіх подробиць мого першого поцілунку. Чесно кажучи, то мені було соромно визнавати що все було настільки погано.

— Я думала, що Алекс Грей неперевершений у всьому, — з нахабною ноткою в голосі промовила Мія. Я був далеким від ідеалу. Особливо коли справа стосувалась стосунків. Почуття були для мене чимось новим та незвіданим й водночас тим, що я дуже сильно хотів пізнати.

— Проте, я вже не настільки погано цілуюсь, як тоді. — Прозвучало доволі самовпевнено, проте це була правда. Після того випадку дівчата ніколи більше не скаржились.

— Мені нестерпно хочеться перевірити твої слова на правдивість, — прошепотіла Мія собі під ніс. Впевнений, що вона думала, що я не почую її слова, але слух в мене був прекрасний.

— Що ти там собі шепочеш? — запитав я, придушуючи сміх.

— Нічого. Добраніч, Алексе.

— Добраніч. — Я поцілував Мію в маківку і накрив нас ковдрою.