Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
*Алекс
П’ятниця пройшла доволі буденно. В університеті ми з Мією поводились як завжди, бо прийняли рішення не афішувати наші стосунки. Я був не проти цього.
Після пар ми одразу поїхали в торговий центр, бо нам потрібно було купити тканину. Вже в вівторок має відбутись показ, а в нас нічого не готово. Нарешті ми приступили до роботи. Часу залишалось обмаль, але ми працювали не покладаючи рук. Я вже навіть пошкодував про те, що ми не почали роботу над проєктом раніше. Зараз би не довелось вночі шити.
Я приніс Мії ще одну чашку лате і вона обдарувала мене втомленою усмішкою. Було вже далеко за північ. Ми хотіли дошити ще хоча б цей костюм. Добре, що завтра вихідні й в нас буде ще більше вільного часу.
Вона надпила трохи кави й ми продовжили працювати. Навіть не знаю, як ми змогли впоратись з цим до першої години ночі.
Я швидко зібрав все приладдя в великий контейнер, а сміття поніс в смітник. Мія вже позіхала на своєму ліжку, зігнувшись вдвоє. Було помітно, що вона докладає всіх сил, щоб не зімкнути повіки. Я підійшов до неї ближче й присів на коліна. Її мила усмішка й мене змусила посміхнутись. Я провів рукою по її плечах й підніс її долоні до своїх губ. Тепер вона вже набагато спокійніше реагувала на мої дотики, а можливо, вона просто була занадто втомлена. Та навіть в такому вигляді вона мені страшенно подобалась.
Вчорашня ніч стала викликом для мене. Я ніяк не міг заснути. Як тільки я заплющував очі, то одразу перед моїми очима з’являлися страшні картинки з Мією і тим покидьком в головних ролях. Я знав, що вона проти помсти, але я не міг змиритися з тим, що людина, яка причинила їй біль не поплатиться за скоєне. Цей чортів покидьок має отримати своє покарання. Якщо він не гниє в в’язниці, то буде благати ще про смерть на рингу. Я стану його фемідою і ніхто мене не зупинить.
Голубі оченята Мії блукали по моєму тілу. Вона, як завжди, намагалась прочитати мої думки, але в неї це не виходило.
— Про що ти думаєш? — поцікавилась вона.
— Про тебе, — впевнено відповів я, не відводячи від неї погляду. В кімнаті було доволі темно, але навіть зараз я помітив легкий рум’янець на її щоках. Цей ніжно-рожевий колір страшенно пасував до її блідої шкіри. — Я завжди думаю про тебе, навіть коли сплю.
— Я теж часто думаю про тебе, —зізналась Мія.
Вона промовила це дуже тихо, неначе сказала щось непристойне. Це викликало в мене сміх. Вона жартома вдарила мене в плече, але це не допомогло. Мія ображено надула губи й склала руки на грудях. Я нахилився до неї ближче й закутав у свої обійми.
— Ти не зможеш довго ображатись на мене, діамантику, — самовпевнено промовив я.
Мія відкинула голову назад, щоб мати змогу дивитись мені просто у вічі. В її погляді я помітив нотки обурення. Вона кинула мені виклик і широко посміхнувшись, наблизилась до мене. Її губи опинились в міліметрі від моїх. Я важко ковтнув і перевів погляд на її вуста. Вона важко видихнула й тепле повітря змусило моє тіло покритись сиротами. Я облизав свої пересохлі губи й подався вперед, але Мія відсторонилась назад. Вона потягнула мене на бік й одним швидким рухом сіла на мої коліна. Мої руки одразу знайшли її оголені ноги. Я повільно провів по них рукою. Мій вказівний палець міліметр за міліметром досліджував її тіло. Я уважно дивився за виразом обличчя Мії. Мені потрібно було знати чи подобаються їй мої дотики. Вона не протестувала. Це вже добре. В одну мить вона підняла руку й обвила нею мою шию. Мені стало важко дихати, але не від хватки Мії. Її дотики були приємними та ніжними. Проте, я був на межі й мені було складно стримуватись поруч з нею. Та я знав, що поспіх ні до чого хорошого не приведе. Я повільно поцілував її в щоку й опустив руки.
— Вже дуже пізно. Я піду до себе. Ти лягай спати.
Мені страшенно хотілось заснути в її обіймах, але я не хотів просити Мію про це. Вчорашня ніч була винятком. Їй була потрібна моя підтримка. Зараз же їй потрібно побути одній. Я відчуваю це.
Вона схвально кивнула й встала з моїх колін. Я підвівся й востаннє глянув на неї. Мія посміхнулась мені і я пішов. Я зачинив двері її кімнати та попрямував до себе...
— Алексе, я з радістю допоможу Мії.
Я розповів про все Мейсону після нашого тренування. Він співчутливо поплескав мене по плечі. Знаю, що Мії буде нелегко, але їй потрібна допомога. Вона усім намагається доказати, що в неї все гаразд, але це не так. Це лише маска, за якою вона намагається себе приховати. Вона відчуває страх і я зроблю все, щоб вона змогла цього позбутися.
— Дякую. Я дуже хочу, щоб вона нарешті відпустила цю ситуацію. Правда, для мене ще досі дивує те, що вона нікому про це не розповіла.
— Думаю, що це відчуття провини. Багато жертв вважає, що вони якось спровокували свого кривдника. Мабуть, Мія думає, що дала йому привід і підсвідомо себе звинувачує в цьому. Хоча, це помилкове судження. Жодна жертва не винна, лише кривдник. Може бути, що їй було соромно признатись у цьому. Боялась, що їй не повірять або почнуть засуджувати. Це складно. Вона була ще дуже юна.
— Чим я можу їй допомогти?
— Мія повинна відчути захист і навчитись довіряти іншим. Стався до неї з розумінням. З тобою б вона мала відчувати себе в безпеці. У вас почалися стосунки, але не будь страшенно наполегливим. Постарайся зрозуміти її. Їй було всього лише 16, коли цей покидьок зґвалтував її. Ясно, що він не був ніжним чи обережним з нею. Спогади про першу близькість у неї жахливі, але й водночас він був хлопцем, якого вона любила. Він розбив їй серце й зневажив її почуття. Мабуть, вона боїться, що це повториться. Що їй знову зроблять боляче й залишать саму.
— Так. Дякую. Можна ще одне прохання? — я зам’явся, бо не знав чи Мейсон погодиться. Напевно, він подумає, що я божевільний.
— Я тебе слухаю.
— Я хочу, щоб ти організував мені бій з Теодором. Знаю, що це безглуздо, але кров у моїх жилах починає закипати, коли я згадую про нього. Можливо, Мія й мала рацію. Їй могли не повірити, але це не означає, що він не має відбути своє покарання. Я хочу хоч краплі справедливості. Хоч крихту страждань для цього покидька. — Я міцно стиснув кулаки й глянув на Мейсона. Навіть якщо він не погодиться, то я все одно знайду інший шлях і покараю Теодора.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.