Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Емілія

Після повернення з Німеччини минув тиждень. Весь цей час я  провела у батьків, проте здається було помилкою приїхати з таким настроєм, який у мене був після подій тижневої давності.

Тисячі питань від мами та батькове повчання. Я звісно розумію їх, адже вони не знають усієї ситуації. Вони впевнені, що я просто перехвилювалась, перепрацювала через ту колекцію, і що я вбита після того, як мене понизили. Нехай думають так, аніж знатимуть справжню причину мого поганого настрою.

Завтра я виходжу на роботу, де зустрінусь зі своїм начальником. Чесно кажучи, я починаю вагатись. Можливо я зробила помилку, коли погодилась на ту фікцію з Денисом, та й з його тіткою теж. Боюсь уявити, як буду закінчувати це все. Як розповім батькам. Надто багато “але” з’явилось з того часу, і я ніяк не можу розібратись з цим.

Це все таке важке. Саме життя... Так, я прекрасно розумію, що не може все бути завжди легким і прекрасним, але ж і бути таким сірим та депресивним теж не можу бути.

Цей недільний вечір я провела за робочим столом, адже повинна наздогнати все, що пропустила за тиждень мого, так би мовити, "відгулу".

Наступного ранку

Денис

Цей тиждень був насичений як ніколи. після повернення з-за кордону на мої плечі впало просто все. Так, контракти підписані, інвестори знайдені, колекція викликала справжнісінький фурор, але це лише початок. Кожен тямущий і успішний директор знає, що для того аби триматись на плаву мало зробити лише один крок... Мої конкуренти роблять так, а я повинен натомість робити десять кроків, аби бути попереду.

Говорячи про кроки...

Я повинен ще раз поговорити з Емілією про свою пропозицію на рахунок шлюбу, аби знати як діяти. В цій ситуації я теж повинен робити певні кроки, аби всі повірили у реальність наших почуттів та стосунків. Я маю чіткий план і повинен дотримуватись його. Останні події трішки вибили з колії, потрібно це виправити.

Я приїжджаю на роботу о 8:15, і що я бачу... Точніше кого...

Емілія підходить до компанії. Цікаво чому вона так рано, робочий день починається о 9 годині.

Можливо варто її зачекати? Відразу й поговоримо в кабінеті про все.

– Добрий ранок! Радий бачити тебе. Як ти? – після того, як я запитав як вона, вираз її обличчя моментально змінився. Ну телепень. Після всього що сталось, це те саме якби я сказав: "Алекс передавав тобі привіт".

– Привіт! Все добре, дуже рада що повертаюсь до роботи, – вона посміхається, проте її очі показують як їй важко.

– Якщо ти не проти, ми можемо поговорити в моєму кабінеті? – запитую, не відвертаючи погляд.

– Так, звісно, – Емілія відразу погоджується, і я з полегшенням видихаю, адже не потрібно сперечатись.

Я беру дівчину за руку, відчуваючи як її тіло напружується. Якщо грати, то лише так, аби всі повірили.

Працівники ледь голови не крутять, коли бачать нас разом. Я міцно тримаю маленьку долоньку Емілії, намагаючись зберігати спокій. Але ці дотики, наче електричний струм.

Ми заходимо в кабінет і спочатку між нами була якась напруга. Я відпускаю руку дівчини та прямую до столу.

– Так, про що ти хотів поговорити? Щось сталось? 

– Ні-ні. Все добре, просто... Я хотів поговорити про ту пропозицію щодо фіктивних стосунків, шлюбу і т.д.. Можливо ти ще не відійшла від усіх тих подій, проте я повинен знати чи ти досі згідна стати моєю...Ем...Партнеркою? – що за маячня. Тільки я міг назвати це все партнерством.

– Серйозно? То ми будемо партнерами? – добре, що вона сміється. Можливо все не так погано і вона не відмовиться. – Так, я ж вже погодилась, кидати на половині шляху не моє. Але знаєш, якщо все-таки наші...партнерські стосунки триватимуть, то все повинно виглядати максимально реально. Я не зможу брехати своїм батькам, і тому перед ними ми повинні зіграти не на 100%, а на усі 200%, – відповідає Емілія, і я її розумію.

– Так, я розумію. Це лише на декілька місяців. В грудні в мене день народження, тому до того часу ми повинні зіграти шалено закохану пару та одружитись. В наступному році я отримаю спадок, і за декілька місяців, щоб не було це все надто очевидно, ми розійдемось, як в морі кораблі. Обіцяю тобі, поки ми гратимемо цю гру, я дійсно виконуватиму свою роль на відмінно. Я не дам тебе образити, проте дещо я все-таки вирішив змінити.

– Що саме? – запитує так, ніби чекає що я видам якусь нісенітницю.

– Як тільки я тобі це запропонував, то сказав, що ми можемо зустрічатись на стороні, але так щоб ніхто про це не знав. Так ось, думаю ми в силах потерпіти рік, та й думаю після всіх подій ти й сама не захочеш якийсь час мати справу з чоловіками.

– Ну, тут я з тобою погоджуюсь, проте хіба я зараз не маю справи з чоловіком? Чи ти справді той...Як його... Любитель нестандартного.

– Я що? – щось не можу второпати, що ця дівчина говорить.

– Ну, ходять ж чутки, що ти цей... хлопчиків сильніше любиш.

І тут у мене щелепа відвисла. Я звісно чув про це, але не думав що хтось мені це ось так в лоб скаже.

– Ну знаєш, я думав ти зрозуміла хто мені більше імпонує після того, як провела ніч зі мною. Чи ти не впевнена досі? Якщо це так, то можемо все повторити, – не знаю, що зі мною коїться. Я казав про те, що та ніч була помилкою, а зараз сам натякаю на зворотне.

– Зітри цю вульгарну посмішку, поки я сама цього не зробила. Хто знає, може ти це все спеціально влаштовуєш, аби люди перестали думати про те, що ти "голубий”, – фиркає Емі, і я починаю впізнавати в ній те нестерпне дівчисько.

– Ну знаєш, – я впевнено прямую до неї, дивлячись при цьому прямо їй в очі. – Я можу показати на скільки ж мені подобаються дівчата. Думаю ти оціниш.

– Не хочу тебе засмучувати, проте ти не мій тип, – вона себе хоче в цьому переконати чи мне? – Так, харизмою тебе життя не обділило, але більшого, що могло б мене зачепити в тобі немає. Тому, не намагайся мене звабити, партнере, – промовляє, не зводячи погляду від мене. Це дівчисько мене з розуму зведе.